— Т-а-а-к, — сказав Мьоллер. — А іноді мені здається, що Берген — це дуже хороший варіант.

Деякий час обидва сиділи мовчки. Повз них з поважним виглядом пройшла якась пташка, помахала хвостом, пошукала щось у траві і насторожено роззирнулася довкола.

— Плиска, — сказав Харрі. — Або трясихвістка, Motacilla alba. Дуже обережна пташка.

— Що?

— «Довідник юного орнітолога». А що нам робити з тими вбивствами, які вчинив Гюдбранн Юхансен?

— Ну, ми ж уже розкрили ці вбивства?

— Що ви маєте на увазі?

Мьоллер засовався на лаві:

— Якщо ми зараз почнемо у всьому цьому копирсатися і ятрити старі рани, то врешті-решт хто-небудь цікавий докопається до решти. Адже ми вже закрили ці справи.

— Закрили. Справу Евена Юля. І Сверре Ульсена. А як бути з Халлґрімом Дале?

— Про це можеш не турбуватися. Адже Дале був…

— Усього лише старим алкоголіком, на якого всім було начхати?

— Харрі, благаю, не треба роздувати справу на порожньому місці. Ти ж знаєш, я цього не люблю.

Харрі загасив сигарету об бильце лавки й поклав недопалок назад у пачку.

— Шефе, мені час йти. Я мушу бути там.

— То як, можна вважати, що ми з тобою домовилися?

Харрі лише всміхнувся:

— До речі, мені тут сказали, кому перейде моя посада в СБП. Це правда?

— Так, звичайно, — відповів Мьоллер. — Том Волер уже подав заяву. Мейрик хоче створити цілу групу по боротьбі з неонацизмом. Отож твоя посада може перетворитися на справжній кар’єрний трамплін. Але я все одно порекомендую Волера. Ти, гадаю, будеш тільки радий, якщо він забереться з відділу вбивств? У нас з’явиться нова інспекторська вакансія.

— В нагороду за моє мовчання?

— Харрі! Ну чому ти так усе вивертаєш? Ні, просто ти найбільш потрібен у відділі вбивств. І ти ще раз це довів. Гадаю, ми можемо розраховувати на тебе?

— Знаєте, якою справою мені хотілося б зайнятися?

Мьоллер знизав плечима:

— Харрі, вбивство Елен розкрите.

— Не зовсім. Дещо нам і досі невідомо. Зокрема: куди поділися двісті тисяч крон, отриманих під час купівлі зброї? Може, посередників було декілька?

Мьоллер кивнув.

— Гаразд. Даю вам з Халворсеном на все два місяці. Якщо за цей час ви нічого не знайдете, справа закривається.

— Вельми справедливо.

Мьоллер уже збирався йти, а тоді раптом спитав:

— До речі, Харрі, як ти вгадав, що пароль: «Олег»?

— Ну… Елен завжди говорила: перше, що навертається їй на думку, завжди найправильніше.

— Непогано, — кивнув Мьоллер. — І перше, що спало тобі на думку, було ім’я його онука?

— Ні.

— Ні?

— Я ж не Елен. Мені треба було подумати трохи краще.

Мьоллер пильно подивився на нього:

— Смієшся?

Харрі всміхнувся. Потім кивнув на пташку:

— Я читав в енциклопедії, що досі невідомо, чому трясихвістка трясе хвостом, навіть стоячи на місці. Це таємниця. Єдине, що можна сказати напевно, це те, що вона не може ним не трясти…

Тільки-но Харрі поклав ноги на стіл, як задзвонив телефон. Харрі так довго вмощувався в новому кріслі, що тепер, нарешті зручно в ньому розташувавшись, не захотів з нього вилазити і ривком під’їхав до столу, мало не впавши, і кінчиками пальців дотягся до слухавки.

— Холе слухає.

— Harry? Esaias Вите speaking. How are you?[57]

— Esaias? This is a surprise[58].

— Правда? Я телефоную, лише щоб подякувати тобі, Харрі.

— Подякувати? За що?

— За те, що ти погодився цього всього не робити.

— Не робити? А що я мав робити?

— Ти мене чудово розумієш, Харрі. Дякую, що ваші дипломати не просили про помилування і все таке інше.

Харрі не відповідав. Цього дзвінка він не чекав. Крісло більше не здавалося йому зручним. Харрі пригадав благальний погляд Андреаса Хохнера. І тремтячий голос Констанції Хохнер: «Ви обіцяєте, що зробите все можливе, пане Холе?»

— Харрі?

— Так, я слухаю.

— Вирок оголосили вчора.

Харрі поглянув на фотографію Сеструнчика на стіні. Здається, того року літо видалося надзвичайно спекотне? Вони купалися навіть у дощ. Харрі раптом стало нестерпно сумно.

— Смертна кара? — почув він власний голос.

— Без права апеляції.

— Які плани на літо, Харрі?

Майя стояла поряд і рахувала дрібні гроші.

— Не знаю. Ми домовилися винайняти дачний будиночок де-небудь тут, у Норвегії. Хлопчикові треба вчитися плавати і таке інше.

— У тебе є діти? Я й не знала.

— Та ні. Це довга історія.

— Он як? Сподіваюся, колись ти її мені розповіси.

— Подивимося, Майя. Решту можеш залишити собі.

Майя зробила кніксен і, посміхнувшись, відійшла. Відвідувачів у ресторані було небагато — навіть не вірилося, що сьогодні п’ятниця. Такого теплого вечора більшість вважала за краще посидіти на Санктхансхьоуґен у ресторані просто неба.

— Ну? — сказав Харрі.

Старий сидів, втупившись у склянку, і мовчав.

— Він помер. Ти маєш радіти, Оснесе.

Могіканин підвів голову і подивився на Харрі.

— Хто помер? — запитав він. — Ніхто не помер. Лише я. Я останній з мерців.

Харрі зітхнув і з газетою під пахвою вийшов на вулицю. Спека стояла нестерпна.