Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Він зателефонував Сеструнчику. Та сказала, що хотіла б ще хоч трішечки потримати Хельге у себе. «Ми так здружилися», — пояснила вона. Харрі сказав, що не проти, якщо тільки Сеструнчик не забуває годувати його.

— Хельге — це вона, — сказала Сеструнчик.

— Та ну? Звідки ти дізналася?

— Ми з Хенріком це з’ясували.

Харрі хотів був запитати, як це їм удалося, але потім вирішив, що ліпше не треба.

— Ти розмовляла з батьком?

Сеструнчик відповіла, що так, і запитала, чи збирається Харрі знову зустрічатися з тією дівчиною.

— З якою дівчиною?

— Ну, з тією, з якою ти ходив на прогулянки, ти сам розповідав. У неї ще є син.

— А, з нею… Ні, не думаю.

— Дуже нерозумно.

— Нерозумно? Але чому, Сеструнчику, ти її жодного разу не бачила.

— Я думаю, що це нерозумно, тому що ти в неї закохався. Іноді Сеструнчик говорила такі речі, що Харрі не знав, що й відповісти. Вони домовилися якось сходити в кіно. Харрі запитав, чи піде з ними Хенрік. Аякже, відповіла сестра.

Вони попрощалися, і Харрі повісив слухавку. Він подумав, що все-таки зустрічається з Ракеллю — але тільки коли вони здибуються в коридорах. Але ж він знає, де її кабінет. Харрі зібрався на силі і підвівся — слід поговорити з нею зараз, більше він чекати не міг.

Коли Харрі увійшов до приймальні СБП, Лінда всміхнулась йому.

— Вже повертаєшся, молодче?

— Мені лише заглянути до Ракелі.

— Ото й усе? Харрі, я надивилася на вас на тій вечірці. Харрі відчув роздратування, коли побачив на обличчі Лінди двозначну посмішку і почув її сухий сміх.

— Але ти можеш повертати голоблі назад, Харрі. Ракелі сьогодні не було на роботі. Хворіє. Секундочку. — Лінда підняла слухавку: — Служба безпеки, говоріть.

Харрі вже збирався піти, коли Лінда погукала його.

— Це тебе. Відповіси зараз? — Вона простягнула йому слухавку.

— Це Харрі Холе? — почув Харрі у мембрані жіночий голос, засапаний або переляканий.

— Так, це я.

— Це Сіґне Юль. Ви повинні мені допомогти, Холе. Він хоче вбити мене.

Харрі почув на тому кінці собачий гавкіт.

— Хто хоче вас убити, пані Юль?

— Зараз він прийде сюди. Я знаю, це він. Він… він…

— Заспокойтеся, пані Юль. Про що ви говорите?

— Він спробував змінити голос, але цього разу я його впізнала. Він сказав, що бачив, як я гладжу Улафа Ліндві по волоссю в лазареті. Тоді я все й зрозуміла. Боже, що мені робити?

— Ви сама?

— Так, — відповіла вона. — Сама. Зовсім, зовсім сама, розумієте?

Гавкіт став голосніший.

— Ви можете добігти до сусідів і там діждатися нас, пані Юль? Хто цей…

— Він мене знайде! Він знайде мене скрізь!

У неї почалася істерика. Харрі, прикривши слухавку рукою, попросив Лінду зв’язатися з центром оповіщення і сказати, щоб вони направили найближчу патрульну машину до будинку Юля, по Ірисвеєн, у районі Берґ. Потім, намагаючись приховати хвилювання, знову заговорив із Сіґне Юль:

— Пані Юль, якщо ви залишитеся вдома, замкніть двері. Хто…

— Ви не розумієте, — перебила його Сіґне Юль. — Він… він… — Гудки. Зв’язок обірвався.

— Чорт! Вибач, Ліндо. Скажи їм там, щоб зробили все якнайшвидше. І були обережнішими — злочинець може стріляти.

Харрі зателефонував у довідкову, довідався номер Юля і набрав його. Зайнято. Він кинув слухавку Лінді.

— Якщо Мейрик мене запитуватиме, я поїхав до будинку Евена Юля.

ЕПІЗОД 78

Вулиця Ірісвеєн, 12 травня 2000 року

Звернувши на Ірісвеєн, Харрі відразу ж побачив перед будинком Юля поліцейську машину Тиха вулиця з дерев’яними будинками, калюжки талої води, мляве блимання блакитного маячка на даху машини, цікаві діти на велосипедах — ніби повторюється сцена перед будинком Сверре Ульсена. Боже, хоч би схожість на цьому й закінчилася.

Припаркувавшись, Харрі вийшов зі свого «Форда» і поплентався до воріт. Уже зачиняючи їх за собою, він почув чиїсь кроки на ґанку.

— Вебер? — здивувався Харрі. — Наші шляхи знову перетинаються.

— Схоже на те.

— Не знав, що ти їздиш у патрулі.

— Ти чудово знаєш, що я не їжджу. Але будинок Браннхьоуґа — вгору цим схилом. І коли ми отримали це чортове повідомлення, то сіли в машину і прибули сюди.

— Що тут відбувається?

— Я хотів тебе про це запитати. У будинку нікого немає. Але двері були прочинені.

— Ви все тут оглянули?

— Від горища до льоху.

— Цікаво. Собаки, як я розумію, теж немає.

— Нікого, ні псини, ні людей. Але в льосі неначе хтось побував, бо в підвальних дверях вибито скло.

— Зрозуміло. — Харрі поглянув уздовж Ірісвеєн. Між будинків він побачив тенісний корт.

— Вона могла піти до сусідів, — припустив Харрі. — Я просив її про це.

Вебер і Харрі увійшли всередину. У коридорі стояв молодий поліцейський і дивився в дзеркало над телефонним столиком.

— Ну, Муєне, ти бачиш ознаки розумного життя? — уїдливо запитав Вебер.

Муєн обернувся і коротко кивнув Харрі.

— Ну… — протягнув він. — Не знаю, наскільки це розумно. Швидше, незрозуміло. — Муєн указав на дзеркало.

Харрі і Вебер підійшли ближче.

— Ось тобі й на! — вигукнув Вебер.

На дзеркалі губною помадою великим почерком було написано:

БОГ МІЙ СУДДЯ.

У Харрі пересохло в горлі.

Раптом з гуркотом відчинилися вхідні двері.

— Що ви тут робите? — запитала людина, що з’явилася на порозі, — проти сонця її обличчя не було видно. — І де Бурре?

Це був Евен Юль.

Харрі сидів за столом навпроти вочевидь схвильованого Юля; Муєн подався розпитувати сусідів, чи не заходила до кого-небудь з них Сіґне Юль. Веберу раптом знадобилося терміново поїхати у якихось справах, пов’язаних з убивством Браннхьоуґа, і він відбув поліцейською машиною. Харрі пообіцяв підвезти Муєна своїм «Фордом».

— Зазвичай вона попереджала перед тим, як кудись піти, — сказав Евен Юль. — Тобто попереджає.

— На дзеркалі в коридорі — її почерк?

— Ні, — відповів Юль. — Принаймні, мені так не здається.

— Напис зроблено її помадою?

Юль дивився на Харрі, не кажучи ні слова.

— Вона чогось боялася, коли я розмовляв з нею по телефону, — сказав Харрі. — Вона говорила, що хтось хоче її вбити. Ви можете припустити, хто б це міг бути?

— Вбити її?

— Так вона сказала.

— Сіґне ніхто не хоче вбити.

— Значить, ні?

— Та ви з глузду з’їхали!

— В такому разі виходить, що у вашої дружини нестійка психіка. Можливо, вона істеричка з манією переслідування?

Евен Юль не відповідав, і Харрі вирішив, що він не розчув його слів. Але тут господар похитав головою.

— Чудово, — Харрі підвівся. Постарайтеся нам допомогти. Обдзвоніть усіх її друзів і родичів, у яких вона могла шукати прихистку. Я вже оголосив її в розшук, ми з Муєном перевіримо будинки в околиці. Поки ми більше нічого не можемо зробити.

Коли Харрі вийшов за, ворота, він побачив Муєна, що йшов до нього назустріч. Молодий поліцейський похитав головою.

— А якої-небудь машини люди не бачили? — запитав Харрі.

— В цей час удома сидять лише пенсіонери і матері з грудними дітьми.

— Пенсіонери зазвичай усе помічають.

— Напевно, тутешніх це не стосується. Якщо тут взагалі сталося що-небудь, що заслуговує на увагу.

Заслуговує на увагу. Харрі не розумів чому, але ці слова викликали у нього в підсвідомості дивний резонанс. Діти на велосипедах уже кудись поїхали. Харрі зітхнув:

— Поїхали звідси.

ЕПІЗОД 79

Поліцейська дільниця, 12 травня 2000 року

Коли Харрі увійшов до кабінету, Халворсен розмовляв по телефону. Із жесту колеги Харрі зрозумів, що той говорить з інформатором. Якщо він, як і раніше, намагається знайти ту жінку з «Континенталя», значить, похід до МЗС не надто допоміг. Паперів у кабінеті майже не було, крім стосика архівних копій на столі Халворсена — «Справи про гвинтівку Меркліна».

72
{"b":"551731","o":1}