Де Рівароль із де Кюссі не одразу впізнали в цьому елегантному чоловікові Блада. Зараз він навіть виглядав молодшим на десяток років. До нього цілком повернулось почуття власної гідності, і вишуканою зовнішністю він прагнув підкреслити свою рівність із бароном.
— Перепрошую, що прийшов невчасно, — ввічливо мовив він. — Дуже шкодую, та це нагальна справа. Мосьє де Кюссі, справа стосується ув’язненого вами капітана Волверстона.
— Волверстона арештували за моїм наказом, — заявив де Рівароль.
— Справді? А я вважав, що мосьє де Кюссі є губернатором острова Гаїті.
— Вища влада належить мені, поки я тут, — самовтішно заявив барон.
— Матиму на увазі. Та ви, певно, знаєте, що сталася помилка.
— Помилка?
— Саме так, помилка. Саме це слово здатне позбавити нас зайвих суперечок, та загалом, воно надто м’яке. Мосьє де Рівароль, ваші люди арештували невинного, бо винен був французький офіцер, який нахабно поводився, а арештували капітана Волверстона. Прошу негайно скасувати ваше розпорядження.
Де Рівароль вибалушив гнівні чорні очі, а його яструбине обличчя вкрилося буряковим рум’янцем.
— Це… н-нахабно, це… н-неприпустимо! — цього разу генерал так розлютився, що аж заїкатися став.
— Марно слова витрачаєте, мосьє барон. Ми з вами в Новому Світі, і це не просто назва. Тут усе нове для людини, що виросла серед забобонів Старого Світу. Звісно, ви ще не встигли збагнути цю новизну, а тому я не зверну уваги на ваші висловлювання. Та і в Новому Світі, і в Старому справедливість залишається справедливістю. Несправедливість, як і там — неприпустима тут. Зараз по справедливості слід звільнити мого офіцера й покарати вашого. Саме цю справедливість покірно прошу здійснити.
— Покірно? — ледь тамуючи гнів, процідив де Рівароль. — Покірно?
— Саме так, бароне. Водночас хочу нагадати, генерале, що в моєму розпорядженні вісім сотень корсарів, а у вас лишень п’ятсот солдатів. Мосьє де Кюссі легко підтвердить, що в бою один корсар вартий щонайменше трьох солдатів, і з вами я цілком відвертий, бароне. Або ви негайно звільняєте капітана Волверстона, або мені доведеться вживати заходів для його звільнення. Звісно, наслідки будуть жахливі, та ви можете їм запобігти лише одним словом. Тут, мосьє барон, ви представляєте найвищу владу, тож від вас залежить вибір.
Де Рівароль сполотнів. За все його життя ніхто з ним так зухвало не розмовляв і не виявляв такої неповаги. Та барон вирішив краще стриматися.
— Буду вдячний, якщо ви зачекаєте у приймальні, мосьє капітан. Я маю переговорити з мосьє де Кюссі.
Щойно за капітаном зачинилися двері, як барон знову накинувся на нещасного де Кюссі:
— То он які люди, яких ви взяли на королівську службу! І це капітан першого рангу! Ганьба! Він не лише виявляє непокору, а ще й диктує! Як ви можете пояснити цю ситуацію? Попереджаю, я дуже вами незадоволений! Я дуже розгніваний!
І хоча де Кюссі втратив усю самовпевненість, він виструнчився й гордовито промовив:
— Ваш ранг, мосьє генерал, а також факти не дають вам права дорікати мені. Я взяв на службу саме тих людей, яких ви бажали бачити, і не моя провина в тому, що ви не вмієте з ними спілкуватися. Капітан Блад вам чітко сказав, що ми перебуваємо в Новому Світі.
— Так, так! — скривився де Рівароль. — І ви ще насмілюєтеся стверджувати, що це я винен! А знаєте, мені вже починає це подобатися. Ви гадаєте, тут Новий Світ, а тому нові поняття й нові порядки. Такого не буде! Я примушу ваш Новий Світ підлаштуватися під мене! — почав погрожувати барон й одразу ж осікся, згадавши про капітана Блада. — Сьогодні, де Кюссі, я з вами ще погоджусь, та не взавтра! А зараз, знавцю варварських порядків Нового Світу, скажіть, як нам діяти?
— Мосьє барон, арешт капітана корсарів — це помилка, і тримати його під арештом — безумство. Ми не можемо силою відповідати на силу, бо в нас сили менше.
— Чудово! Тоді дуже прошу, дайте мені відповідь, що ми робитимемо далі? То мені доведеться скоритися цьому капітану Бладу? І наша операція проводитиметься так, як він того запрагне? Словом, чи маю я, представник Франції в Америці, залежати від цих мерзотників?
— Аж ніяк. Я рекрутую добровольців на острові Гаїті й набираю загін негрів. Коли ж я зроблю це, наші сили зростуть до тисячі вояків.
— У такому разі, чом би нам просто зараз не відмовитися від послуг піратів?
— Бо вони є вістрям будь-якої зброї, яку ми викуємо. У воєнних справах, які нам належить провести, вони справжні доки, і заява капітана Блада про це — не хизування. Один корсар і справді вартий трьох солдатів, а то й чотирьох. А тоді ми матимемо достатньо людей, аби тримати корсарів у своїх руках. Маю додати, що в них своє бачення честі. Якщо ми виконаємо їхні умови, вони не завдадуть нам жодної кривди. Даю вам своє слово, адже я знаю їх не перший рік.
— Гаразд, я вам вірю, — мовив барон, рятуючи свій авторитет. — Будьте ласкаві, запросіть цього капітана.
Блад із гідністю зайшов до кімнати. Його упевнений вигляд дратував де Рівароля, та все ж він приховав своє роздратування під маскою суворої люб’язності.
— Так от, капітане, я порадився з губернатором і припускаю можливість помилки. Проте будьте певні, справедливість візьме гору. Я особисто головуватиму на нараді, в якій братимуть участь двоє моїх старших офіцерів, ви, і один із ваших офіцерів. І ми проведемо неупереджене розслідування. Винного, себто того, хто зчинив сварку, буде покарано.
Капітан Блад уклонився. Без нагальної необхідності йому геть не хотілось вдаватися до крайніх заходів.
— Чудово, мосьє барон, тоді вирішимо ще одне питання. Я маю знати: підтверджуєте ви чи анулюєте нашу угоду?
Очі де Рівароля звузились. Його цілком поглинула думка де Кюссі: корсари мають стати вістрям будь-якої зброї, яку він викує. Відмовлятися від них не можна. Звісно, торгуючись із Бладом, він припустився тактичної помилки. Відмова від угоди завжди пов’язана з утратою престижу. Не варто було торгуватися з корсарами, адже зараз де Кюссі набирав добровольців, посилюючи французький загін. Коли ж ці волонтери стануть реальною силою, от тоді й можна буде переглянути питання про розподіл трофеїв. А зараз слід якомога пристойніше відступити.
— І про це я думав, — промовив він. — Звісно, я залишаюся при своїй думці, та ми маємо виконувати зобов’язання, які де Кюссі дав від нашого імені. Тому я підтверджую угоду, сер.
Капітан Блад знов уклонився. Марно де Рівароль шукав на його стиснутих губах бодай тінь переможної усмішки: капітанове обличчя залишалось без пристрасним.
Того ж дня звільнили Волверстона, а його кривдникові присудили два місяці ув’язнення. Справедливість було відновлено. Однак такий початок не віщував нічого доброго. Погане продовження не забарилося.
Через тиждень Блад зі своїми офіцерами прибув на нараду, під час якої мали обговорювати плани операції проти Іспанії. Де Рівароль виклав свій проект нападу на багате іспанське місто Картахену. Капітан Блад не міг приховати свого здивування. Коли ж барон запитав, що його так дивує, Блад цілком відверто поділився своїми міркуваннями:
— Якби я командував французькими силами в Америці, то не мав би жодних сумнівів чи вагань з приводу того, як принести користь французькому королю й народу. Для мосьє де Кюссі і для мене цілком очевидно, що зараз слід негайно захопити іспанську частину острова Гаїті і зробити весь цей чудовий багатий острів власністю Франції.
— Це можна й потім зробити, — відповів де Рівароль. — А я хочу почати з Картахени.
— Сер, ви маєте на увазі, що ми вирушимо в авантюрну експедицію через усе Карибське море і зневажимо тим, що просто лежить біля наших дверей? За нашої відсутності іспанці можуть напасти на французьку частину Гаїті. Якщо ж ми розіб’ємо тут іспанців, то не буде такої загрози. До всього іншого Франція отримала б таку колонію у Вест-Індії, на яку охоче позирає не одна країна. Ця операція нескладна і її можна здійснити дуже швидко. А опісля ми матимемо достатньо часу, аби вирішити, що діяти далі. Мені здається, слід починати саме з такої операції.
