Мила і граціозна, вона стояла перед ним у скромній сірій сукні. Її щоки пашіли легким рум’янцем, а ясні карі очі світилися хвилюванням. Вона була без капелюха, і ранковий бриз ласкаво ворушив її золотисто-каштанове волосся.

Капітан Блад зняв капелюха і мовчки привітав її поклоном. Вона стримано й церемонно відповіла на його вітання.

— Лорде Джуліан, що тут відбувається? — запитала вона.

Наче у відповідь на її питання пролунав третій гарматний постріл із кораблів, які вона здивовано розглядала. Насупивши брови, Арабелла Бішоп уважно подивилась на кожного із присутніх чоловіків. Вони понуро мовчали і почувалися незручно.

— Це кораблі ямайської ескадри, — відповів їй лорд Джуліан.

Та Арабеллі більше не вдалося поставити жодного питання — по трапу біг Оґл, а за ним квапилися каноніри — із їх появою Арабеллине серце стрепенулося.

На трапі Блад перекрив Оґлу шлях. На його обличчі читалася суворість.

— Це що таке? — різко запитав капітан. — Твоє місце на гарматній палубі. Чому ти пішов звідтіль?

Оґл зупинився. На нього подіяв непохитний авторитет капітана Блада серед людей, що власне, і було складником секрету його влади над ними. Та зусиллям волі канонір поборов страх і насмілився заперечити Бладу.

— Капітане, — мовив він, вказуючи на кораблі, що їх переслідували, — нас доганяє полковник Бішоп, а ми не можемо втекти й не маємо змоги дати бій.

Бладове обличчя стало ще суворіше. Присутнім навіть здалося, що він повищав.

— Оґле, — сказав він холодним голосом, що різав, наче стальний клинок, — твоє місце на гарматній палубі. Негайно повертайся зі своїми людьми, або я…

Та Оґл перебив його:

— Ідеться про наше життя, капітане. Погрози тут марні.

— Ти так вважаєш?

Уперше за всю піратську діяльність Блада підлеглий відмовлявся виконувати його наказ. А те, що непослух виявив один із його товаришів по Барбадосу, старий друзяка Оґл, змусило Блада завагатися, перш ніж він вдався до задуманого. Його рука затрималась на рукояті пістолета за поясом.

— Це не допоможе тобі, — попередив Оґл. — Люди зі мною і стоять на своєму!

— На чому саме?

— На тому, що нас урятує. І поки ми маємо таку можливість, нас не потоплять і не повісять.

Пірати, що стояли за спиною Оґла, голосно підтримали його.

Капітан кинув швидкий погляд на цих рішуче налаштованих людей, а потім перевів його на Оґла.

Відчувався якийсь незвичний бунтівний дух, якого Блад ніяк не міг збагнути.

— То ти прийшов дати мені пораду, чи не так? — запитав він так само суворо.

— Так, капітане, пораду. Ось вона… — і він вказав на Арабеллу, — ось ця дівчина, племінниця губернатора Ямайки… Ми вимагаємо, аби вона стала заручницею нашої безпеки.

— Правильно! — заревів натовп.

Зовні капітан Блад ніяк не змінився, та в серці його з’явився страх.

— І ви собі уявляєте, що міс Бішоп стане заручницею? — запитав він.

— Звісно, капітане, і дуже вчасно вона з’явилась на нашому кораблі. Накажи лягти в дрейф і подати їм сигнал — нехай вони надішлють шлюпку і переконаються, що міс тут. Потім скажи їм, що як вони спробують нас затримати, то спершу ми її повісимо, а потім дамо бій. Можливо, це охолодить полковника.

— А може й ні, — насмішкувато промовив Волверстон. Несподіваний союзник підійшов до Блада і став поруч нього. — Дехто з цих жовторотих ворон може повірити подібним байкам, — і він презирливо тицьнув пальцем у натовп піратів, яких побільшало, — та той, хто мучився на плантаціях Бішопа, не може. Якщо тобі, Оґле, здумалось зачепити за живе цього мерзотника плантатора, то ти ще більший дурень у всьому, окрім гармат, аніж я міг подумати. Ти ж знаєш Бішопа! Ні, в дрейф ми не ляжемо, аби нас потопили. Якби наш корабель був напхом напханий племінницями Бішопа, то й це ніяк не вплинуло б на нього. Невже ти забув цю підлоту? Цей брудний рабовласник навіть заради рідної матері не відмовиться від помсти. І щойно я це казав лорду Вейду. Він, як і ти, вважав, що ми в безпеці, адже на нашому кораблі присутня міс Бішоп. І якби ти не був таким бовдуром, Оґле, то мені б не довелося тобі це пояснювати. Ми дамо бій, друзі…

— І яким чином ми можемо дати бій? — гнівно заверещав Оґл, намагаючись згладити враження, що його справила на піратів промова Волверстона. — Можливо, ти й маєш рацію, а можливо, й ні. Ми маємо спробувати. Це наш єдиний козир…

Його слова заглушили схвальні крики піратів. Вони вимагали видати їм дівчину. Та в цю мить знову пролунав оглушливий постріл із підвітряного боку, і далеко за правим облавком «Арабеллли» здійнявся височезний фонтан бризок від ядра, що впало у воду.

— Вони вже у межах досяжності наших гармат! — вигукнув Оґл і, перехилившись через поручні, дав команду: — Покласти кермо!

Пітт, що стояв біля керманича, повернувся до збудженого каноніра.

— Відколи це ти став командувати, Оґле? Накази я отримую лише від капітана!

— Цього разу ти виконаєш мій наказ, інакше, богом присягаюсь, ти…

— Стій! — крикнув Блад і схопив каноніра за руку. — Ми маємо ліпший вихід.

Він кинув погляд на кораблі, що наближались, і ковзнув оком по міс Бішоп та лорду Джуліану, які стояли за кілька кроків од нього. Переймаючись своєю долею, бліда Арабелла не зводила очей із Блада.

Блад гарячково розмірковував, намагаючись уявити собі, що станеться, коли він уб’є Оґла й тим самим спричинить бунт на кораблі. Звісно, в капітана залишаться прибічники, та, поза сумнівом, більшість піратів підуть проти нього. Тоді вони доможуться свого й за будь-яких умов Арабелла загине. Навіть якщо полковник Бішоп погодиться на їхні умови, все одно вони триматимуть її у заручницях і зрештою розправляться з нею.

Між тим Оґл нервово позирав на англійські кораблі, терпець йому урвався й він зажадав негайної відповіді:

— То який ліпший вихід? Ми не маємо іншого виходу, окрім запропонованого мною. І ми використаємо наш єдиний козир.

Капітан Блад не слухав Оґла, він зважував усі «за» і «проти». Найліпшим для нього був той вихід, який він озвучив Волверстону. Та чи був сенс говорити про нього зараз, коли підбурені Оґлом люди навряд чи можуть про щось міркувати! Він чітко розумів одне: якщо вони і згодяться на те, аби він здався, то від свого наміру взяти Арабеллу в заручниці все одно не відмовляться. А добровільну здачу Блада вони використають як додатковий козир у грі проти губернатора Ямайки.

— Через неї ми потрапили в цю пастку! — не вгавав Оґл. — Через неї і через тебе! Ти ризикував нашими життями, аби доправити її на Ямайку. Та ми не збираємося прощатися з життям…

Так далі тривати не могло, тож Блад прийняв рішення. Люди вже не корились йому. От-от вони кинуть дівчину до трюму… Рішення, яке він прийняв, не влаштовувало його, більше того — це був не вельми приємний для нього вихід, та все ж він не мав права його не використати.

— Зупиніться! — знову закричав він. — Я маю інший вихід. — Він перехилився через перила й наказав Пітту: — Покрасти кермо! Лягти у дрейф і подати сигнал, аби висилали шлюпку!

На кораблі миттю запала мовчанка, що крила в собі й подив, і підозру: ніхто не міг збагнути причину такої раптової капітанової поступливості. Пітт, хоч і поділяв думку інших, усе ж підкорився наказу. Він подав команду й після короткої паузи із двадцятеро піратів кинулися виконувати наказ: заскрипіли блоки, залопотіли вітрила проти вітру. Капітан Блад поглянув на лорда Джуліана і кивком голови покликав його до себе. Недовірливий і здивований лорд підійшов. Його недовіру поділяла і міс Бішоп, яка, як і Вейд та всі решта на кораблі (хоч і з інших причин), була ошелешена раптовою поступливістю Блада.

Капітан Блад підійшов із Вейдом до перил і коротко й чітко виклав команді мету приїзду лорда Джуліана, розповів про пропозицію, яку той учора йому зробив.

— Я відхилив пропозицію, і це може підтвердити його світлість, адже вважав її ганебною для себе. Ті з вас, хто постраждав із милості короля Якова, зрозуміють мене. Та зараз, у нашому катастрофічному становищі… — він кинув погляд на кораблі, що вже майже наздогнали «Арабеллу», туди ж подивились і решта піратів, — я готовий, як і Морган, піти на королівську службу й прикрити вас усіх.