Арабелла спалахнула рум’янцем.

— Ваша світлість, вас роздратувала моя поведінка… Та я… я не розумію вас. До кого я невдячна? У чому й коли я проявила це?

— До капітана Блада. Хіба він не прийшов і не врятував нас?

— Прийшов? — холодно перепитала Арабелла. — Я й уявлення не мала, що він знав про наше перебування на «Мілагросі».

Його світлість дозволив собі виказати ледь помітну нетерплячість.

— Хай там як, а саме він звільнив нас від цього іспанського мерзотника, — сказав лорд Джуліан. — Невже у цій варварській частині світу ви досі не помітили, що добре відомо навіть в Англії? Адже капітан Блад, по суті, воює лише проти іспанців. І назвати його грабіжником і піратом, як ви це зробили, нерозумно й необережно.

— Необережно? — з презирством запитала вона. — А яке мені діло до обережності?

— Воно й видно, що жодного. Та подумайте лишень про елементарну вдячність. Маю вам чесно зізнатися, міс Бішоп, що на Бладовому місці я не зміг би так поводитися. Слово честі! Подумайте, як він мучився через своїх співвітчизників, і ви, як і я, здивуєтесь, що він і досі ще здатен відрізняти іспанців від англійців. Його продали в рабство! Бр-р-р! — його світлість здригнувся. — І кому? Клятому колоніальному плантатору… — він запнувся. — Пробачте, міс…

— Здається, ви надто захопились, захищаючи цього… морського розбійника! — презирство Арабелли переросло в злобу.

Лорд Джуліан пильно поглянув не на неї, а потім, заплющивши свої безбарвні очі і схилившись, м’яко продовжив:

— Мене цікавить, за що ви його так ненавидите?

Йому здалося, що Арабелла розсердилася, адже її щоки спалахнули, а в очах палав гнів. Та вибуху не сталося — вона миттю опанувала себе.

— Ненавиджу його? Боже ж мій! І як вам тільки могло це спасти на думку? Я просто не помічаю його!

— А дарма! Вам обов’язково слід його помітити, міс Бішоп! — його світлість говорив відверто, те, що думав. — Він вартий того. Людина, яка здатна чинити так, як він учинив проти цього адмірала, була б цінним надбанням нашого флоту. І недарма він служив під командуванням де Рітера. Він був геніальним флотоводцем, і, хай мені грець, учень гідний свого вчителя, якщо я взагалі в чомусь тямлю! Сумніваюся, що хтось може порівнятися із ним у військово-морському флоті Англії. Лишень подумати! Навмисно вклинитися між двома іспанськими кораблями на відстань прямого пострілу і в такий спосіб змусити помінятися їх ролями! Для цього треба мати сміливість, спритність і винахідливість! Він обвів навколо пальця не лише мене, нездару-моряка. Іспанський адмірал надто пізно допетрав його наміри, коли Блад уже став господарем становища. Це велика людина, міс Бішоп! Людина, яку варто помітити!

Арабелла вже не змогла стриматися від сарказму:

— Тоді використайте свій вплив на лорда Сендерленда. Нехай він порадить королю запропонувати Бладу офіцерське звання.

Лорд Джуліан переможно засміявся:

— Я це вже зробив! Його офіцерський патент лежить у моїй кишені. — І він коротко розповів їй мету своєї поїздки.

Лорд Вейд залишив спантеличену Арабеллу, а сам вирушив на пошуки капітана, так і не з’ясувавши ставлення Арабелли до Блада. Якби вона була до нього бодай на йоту поблажливішою, його світлість почувався б щасливішим.

А тим часом капітан Блад походжав по квартердеку[43], геть знесилений боротьбою із власним дияволом, хоч його світлість і гадки не мав про таке заняття Блада. Із властивою йому фамільярністю лорд Джуліан взяв капітана під руку і пішов поруч.

— Чого вам? Це що таке? — розсердився Блад, який і так перебував не в найкращому гуморі.

Його світлість не збентежила така реакція.

— Я би хотів, сер, аби ми стали друзями, — вкрадливо почав він.

— Це мені лестить! — кинув Блад. — Вельми милостиво з вашого боку.

Лорд пропусти повз вуха явну іронію.

— Дуже дивно, що доля нас звела, адже до Вест-Індії я їхав спеціально, аби побачитися з вами.

— Ви не перший, кому це вдається, — кепкував Блад. — Та здебільшого то були іспанці, тож їм так не щастило, як вам.

— Ви не зрозуміли мене, — сказав лорд Джуліан, приготувавшись розповісти про мету своєї місії.

Коли він завершив, капітан Блад, який здивовано слухав його, мовив:

— На цьому кораблі ви мій гість, а від тих днів я ще зберіг якесь уявлення про чемне поводження з гостями, хоч і можу вважатися нині злочинцем і піратом. А тому не скажу, що я про вас думаю. Змовчу й про те, що думаю про лорда Сендерленда, оскільки він ваш родич, а також про нахабну пропозицію, яку ви мені зробили. Звісно, мені не дивно, що один із міністрів Якова Стюарта вважає за можливе спокусити будь-кого хабарами і цим змусити його зраджувати тих, хто йому довірився. — І він махнув рукою в бік шкафуту, звідкіля лунала сумна пісня корсарів.

— Ви знову мене неправильно зрозуміли! — вигукнув лорд Джуліан, гамуючи обурення. — Ваших людей також візьмуть на королівську службу.

— І ви вважаєте, що разом зі мною вони полюватимуть на своїх товаришів із «берегової братії»? Присягаюсь, лорде Джуліане, це ви нічого не розумієте! Невже в Англії не лишилось і тіні честі? Та годі про це. Поговорімо про інше. Як ви могли подумати, що я прийму від короля Якова офіцерське звання? Мені навіть не хочеться бруднити руки вашим патентом, хоча це руки злодія і пірата. Ви ж чули, як міс Бішоп назвала мене нікчемною людиною, зрадником. А хто зробив мене такою людиною? Хто зробив мене злодієм і піратом?

— Якби ви були заколотником… — почав лорд Джуліан.

Та Блад перебив його:

— Ви ж маєте знати, що я не був заколотником і взагалі не брав участі у повстанні. Якби це і справді так було, або судді просто помилялись, то їхню несправедливість до мене я ще зміг би вибачити, та помилки не було. Мене засудили саме за те, що я зробив, не більше й не менше. Цей кривавий вампір Джефрейс, хай йому грець, засудив мене до страти, а його достойний господар Яків Стюарт перетворив мене на раба. А за яку провину? За те, що я виконував свій обов’язок лікаря, із милосердя, не думаючи про переконання й політику, намагався полегшити страждання іншої людини, яку пізніше засудили за зраду. Ось мій злочин. Це легко перевірити за документами. І через це мене продали в рабство! Чи марилось вам бодай уві сні рабство?..

Раптом Блад замовк. Видно було, що він бореться із собою. А потім стомлено засміявся.

Від цього сміху у лорда Джуліана пробіг легкий холодок по спині.

— Годі, — сказав капітан Блад. — Здається, я намагаюсь захистити себе, а всім-бо відомо, що мені це не властиво. Дуже вдячний вам, лорде Джуліан, за ваші добрі наміри. Так, так! Можливо, ви мене зрозумієте. Ви здаєтесь мені людиною, яка здатна мене зрозуміти.

Лорд Джуліан стояв і не рухався, вражений капітановими словами і пристрасним вибухом його обурення. Блад кількома реченнями виклав переконливі причини своєї люті й ненависті, а також аргументи на свій захист і виправдання. Вейд подивився на енергійне, сміливе обличчя капітана, освітлене величезним кормовим ліхтарем, важко зітхнув і повільно промовив:

— Дуже шкода! — під раптовим напливом позитивних почуттів він простягнув капітанові руку. — Сподіваюся, між нами не буде образ чи ворожнечі.

— Ні, мілорде! Я ж… розбійник і пірат. — Блад гірко засміявся і, не помічаючи запропонованої руки, пішов геть.

Лорд Джуліан стояв, дивлячись, як уздовж гакаборту посувається висока постать, опустив руку і попрямував до каюти.

У дверях коридору його світлість зіткнувся з Арабеллою Бішоп. Заклопотаний думками про капітана Блада, Вейд мовчки пішов за нею, не поцікавившись, куди вона ходила.

У каюті він стомлено впав у крісло і всупереч своїй звичайній стриманості вигукнув:

— Хай мені грець, та я не стрічав досі людини, яка б мені так сподобалась! Та ж із ним нічого не вдієш.

— Так, я чула все, — прошепотіла зізнання бліда, як смерть, Арабелла.

Вейд здивовано глянув на неї і замовк, задумливо розглядаючи дівчину. Нарешті він вимовив: