Так міркували б ви, та не капітан Блад. Більше того: цієї ночі він узагалі не міркував. У його серці боролися два почуття: святе кохання, яке він відчував до неї протягом цих років, і пекуча ненависть, яка щойно в ньому зародилась. Ці крайнощі часто сходяться й так сплітаються, що їх важко розрізнити. Сьогодні ввечері любов і ненависть переплелись у його душі, перетворившись у жахливу пристрасть.
Злодій і пірат!
Ось ким вона його вважала, забувши про те, як його було жорстоко й несправедливо засуджено. Вона нічого не знала про розпачливе становище, у якому він опинився після втечі з острова Барбадос, і не зважала на обставини, що змусили його стати піратом. Те, що він корсар, а поводився, як джентльмен, її геть не цікавило, у її серці не знайшлося милосердя. Лише два її слова стали для нього вироком. У її очах він був лише злодієм і піратом.
Що ж, як вона назвала його злодієм і піратом, то він стане ним; буде таким нещадним і жорстоким, як усі пірати. Він більше не боротиметься із самим собою, він більше не бажає залишатися одночасно у двох світах — бути піратом і джентльменом. Вона чітко вказала йому, до якого він належить світу. І зараз вона отримає докази на свою правоту. Вона на його кораблі, вона в його руках, і він зробить із нею все, що йому заманеться.
Блад схилився на поруччі і, дивлячись униз на фосфоричні відблиски хвиль, тихо і зловісно засміявся. Та раптом сміх його урвався. Капітан здригнувся, а замість сміху з горла вирвалося щось схоже на ридання. Обхопивши голову руками, Блад відчув на скронях холодні краплини поту.
Тим часом лорд Джуліан, який знав жіноцтво краще за капітана Блада, розгадував загадку, яку не розкусив корсар. Підозрюю, що його світлість узявся до цього через ревнощі. Поведінка Арабелли Бішоп у тих випробуваннях, яких вони зазнали, змусила його нарешті зрозуміти, що дівчина навіть без вродженої грації та жіночності все ж може бути привабливою. Його дуже зацікавили колишні стосунки Арабелли з капітаном Бладом, і в його серці збудилась неясна тривога, що спонукала якомога швидше розібратися в цьому питанні.
Тьмяні, сонні очі його світлості вміли помічати речі, які не помічали решта людей, його ж розум, як я вже казав, вирізнявся гостротою.
Лорд Вейд картав себе за те, що багато чого не помічав досі або ж не придивлявся до всього уважніше. Зараз він намагався зіставити бачене раніше із новішими спостереженнями останнього дня.
Наприклад, він помітив, що корабель Блада носить ім’я міс Бішоп, звісно, це було не просто так. Він також помітив дивні деталі зустрічі капітана Блада з Арабеллою і ті зміни, що відбулися з кожним із них після цієї зустрічі. Чому, наприклад, вона так грубо обійшлася з капітаном? Було дуже нерозважливо поводитись так із людиною, яка врятувала її з полону. Це й справді нерозумно, а його світлість не вважав Арабеллу нерозумною. І все ж, попри її грубість, попри те, що вона була племінницею Бладового заклятого ворога, до неї і до лорда Джуліана всі ставилися з підкресленою увагою. Та все ж було зрозуміло, що Блад ретельно уникав зустрічі з ними.
І далі спостерігаючи, лорд Джуліан змотував ув один клубок усі факти, уважно перебираючи в голові всі спостереження. Так і не зробивши певного висновку, він вирішив деякі деталі уточнити в Арабелли Бішоп під час обіду. Для цього слід було дочекатися, поки підуть Пітт і Волверстон. Вейду не довелося довго очікувати на додаткові відомості. Щойно Пітт звівся над столом і зібрався було йти за Волверстоном, як Арабелла зупинила його питанням:
— Містере Пітт, а чи не були ви серед тих, хто втік із Барбадоса з капітаном Бладом?
— Так, міс. Я також був одним із рабів вашого дядька.
— І потім ви весь час плавали з капітаном Бладом?
— Так, міс, я його незмінний штурман.
Арабелла кивнула головою. Говорила вона вельми стримано, та його світлість зауважив її блідість, хоча в цьому не було нічого дивного, зважаючи на те, що їй довелося пережити.
— Чи плавали ви колись із французом на ім’я Каузак?
— Каузак? — засміявся Пітт, адже при цьому імені в його пам’яті зринали курйозні спомини. — Так, він був із нами в Маракайбо.
— А ще один француз на ім’я Левасер? — допитувалась вона, і лорд Джуліан дуже здивувався, що вона запам’ятала ці імена.
— Так, Каузак був лейтенантом на Левасеровім кораблі, поки той не помер.
— Хто помер?
— Та цей Левасер. Його було вбито два роки тому на одному з Віргінських островів.
По короткій паузі Арабелла знову запитала ще спокійнішим голосом:
— Хто його убив?
Пітт охоче давав відповіді, оскільки не бачив необхідності приховувати правду, заінтригований таким шквалом питань:
— Його убив капітан Блад.
— За що?
Пітт зам’явся, адже гадав, що історія про Левасера — не для дівочих вух.
— Вони посварилися, — коротко відповів він.
— Ця сварка сталася через жінку? — настирно продовжила Арабелла.
— Можна й так сказати…
— А як звали цю жінку?
Пітт звів брови від здивування, але відповів:
— Міс д’Ожерон, донька губернатора Тортуги. Вона втекла із цим Левасером… і… Блад вирвав її з його брудних лаписьк. Левасер був поганою людиною, міс, повірте мені, від Блада він отримав по заслугах.
— Розумію. Та… все ж, капітан Блад не одружується з нею.
— Поки що ні, — зайшовся сміхом Пітт, знаючи безпідставність тортузьких пліток, у яких мадемуазель д’Ожерон називали нареченою його капітана.
Арабелла Бішоп мовчки кивнула головою, і Джеремі Пітт, радий, що нарешті закінчився допит, повернувся й хотів було йти, та, аби завершити якось цю дивну розмову, що радше скидалась на допит, зупинився в дверях і поділився з гостями новиною:
— Можливо, вам приємно буде дізнатися, що задля вас капітан змінив курс корабля. Він має намір висадити вас на Ямайці, якомога ближче до Порт-Рояла. Ми вже завернули. Якщо вітер сприятиме, то незабаром ви будете вдома.
— Дуже вдячні капітану… — вставив його світлість, завваживши, що Арабелла не має наміру відповідати. Вона сиділа, насупившись, і сумно дивилась поперед себе.
— Так… ви можете бути йому вдячні, — кивнув Пітт. — Капітан дуже ризикує. І навряд чи хтось став би ризикувати на його місці. Та він завжди такий…
Пітт вийшов, залишивши лорда Джуліана з купою питань. Його світлість із дедалі більшою тривогою ретельно вивчав обличчя Арабелли, хоча його безбарвні очі й досі зберігали сонний вираз. Нарешті Арабелла перевела на нього погляд і промовила:
— Здається, ваш Каузак казав правду.
— Я помітив, що ви перевіряли це, — відповів лорд Джуліан, — і зараз ламаю собі голову, для чого вам усе це знаття.
Так і не отримавши відповіді, він і далі мовчки спостерігав за нею, перебираючи пальцями локони золотистої перуки, що обрамляли його довгобразе обличчя.
Арабелла сиділа, поринувши в думки, біля столу і, здавалось, уважно розглядала чудове іспанське мереживо, яким була обшита скатерка. Лорд Джуліан урвав мовчанку.
— Ця людина мене вражає, — повільно промовив він лінивим голосом. — Змінити свій курс заради нас?.. Дивовижно! Та ще дивніше, що через нас він наражається на страшну небезпеку, наважившись увійти у води, що омивають Ямайку… Ні, ця людина просто вражає мене!
Арабелла Бішоп кинула на нього неуважний погляд. А потім її губи дивно, майже із презирством, сіпнулися. Вона стала щось вистукувати по столу своїми пальчиками.
— Мене інше вражає, — сказала вона. — Те, що він не вважає нас людьми, за яких можна взяти гарний викуп.
— Хоча це те, на що ви заслуговуєте.
— Справді? А чому?
— Тому, що ви образили його.
— Я звикла називати речі своїми іменами.
І тут лорд Джуліан вибухнув:
— Ви звикли? Хай я лусну, я б не став цим хизуватися! Це є свідченням або крайньої юності, або крайньої дурості! — якусь мить він мовчав, аби повернути до себе звичне самовладання, тоді додав: — Це є й проявом невдячності. Звісно, невдячність — людська риса, та проявляти її — це якось по-дитячому.
