Грибов промовчав.

— Для нас зараз важливе не те, що він бачив, а те, чого не бачив, — промовив професор.

Ришков нерозуміюче дивився на нього.

— Я маю на увазі пасажирів “Летючого Голландця”. Рекомендуючи Шубіна офіцерам, старший помічник сказав: “Наш новий пасажир”. Отже, були й інші пасажири — до Шубіна чи одночасно з ним? Іноді, Юхиме Петровичу, вони здаються мені небезпечнішими за ракети-снаряди чи атомну бомбу.

— Ну що ви! Та чи й були вони? Вас вразило слово “новий”. Але ж Шубін міг недочути чи переплутати. Пасажирський підводний човен! Щось не віриться! Транспортний — ще так-сяк! Припустімо, що він транспортний. Все одно заходимо в сліпий кут, у кормовий відсік. Біля люка перебірки стовбичив вартовий? Подумати тільки: на підводному човні — вартовий! Але що могли переховувати за його спиною? Ви відкидаєте секретну апаратуру, скажімо, модель Вуви, яку випробовували на підводному човні. (Грибов зробив заперечливий жест). Перепрошую. Миколо Дмитровичу, я докінчу свою думку. Але, якщо це не апаратура, тоді, безсумнівно, вантаж. І я навіть скажу вам, який вантаж. Сировина для виготовлення атомної бомби! “Летючий Голландець” займався тим, що доставляв у Німеччину цю сировину з віддалених місць!

Ришков підвівся з-за столу й пройшовся по кабінету.

— Я, звичайно, міркую вголос. Чому “Летючий” двічі причалював біля берегів Норвегії? Там був завод важкої води, чи не так? А рейс Цвішена Амазонкою? Я пригадую, що в Південній Америці знайдено поклади уранової руди. Де знайдено? Може, поблизу цієї річечки… як її…

— Аракара, — сказав Грибов.

— Так, Аракари. Припустіть, що бразільці не знали про це. Але знали фольксдойче, німецькі колоністи. Нишком від бразільців вони почали видобувати руду і на підводних човнах переправляти до Німеччини. Ось вам гіпотеза. Звісно, робоча! У цю схему влягає все, в тому числі зовнішній вигляд і поведінка команди “Летючого Голландця”. Вони цілком пояснимі. Більше того: і вигляд цей, і поведінка — доказ! Уявіть: підводний човен протягом кількох років, в умовах найсуворішої секретності, майже не відстоюючись при березі, перевозить радіоактивну сировину! Який мізок, яке здоров’я витримають це? Поступово, рік за роком, матроси й офіцери “Летючого Голландця” перетворюються на хворих, напівбожевільних людей. Вся річ у вантажі! Він руйнує, здоров’я, вкорочує вік, потроху зводить з розуму.

Ришков перестав ходити і круто повернувся до Грибова.

— Ну, як?

Грибов сидів непорушно, в роздумі.

— Від “Летючого Голландця” всього можна чекати, — зауважив він, зітхнувши.

Він подумав про те, що біля перебірки кормового відсіку Шубіна зупинив оклик: “Ферботен!”.[37] Та на це ж “ферботен” постійно наштовхувався і сам Грибов під час своїх уявних мандрувань відсіками “Летючого Голландця”.

— Ви маєте рацію, фіксуючи увагу на кормовому відсікові, — сказав він Ришкову. — Це — як заборонена кімната в казковому замкові. За її дверима сховано щось страшне, дивоглядно жахне — розгадка багатьох таємниць.

Ришков задоволено кивнув.

— Я думав про сировину для атомної бомби, — провадив далі Грибов. — Але для доставки її з “різних віддалених місць”, як ви сказали, потрібна ціла флотилія “Летючих Голландців”. А втім… — Він знизав плечима. — Мені інколи спадає на думку, що діяльність “Летючого Голландця” могла бути дуже різнобічна. До речі, у тих н;е шхерах, де згадувалася горезвісна Вува, Цвішен узяв на борт людину, яку іменували паном радником.

А по кількох місцях Шубін бачив “Летючого Голландця” поблизу транспорта, завантаженого шведськими шарикопідшипниками… Однак це могло бути й збігом, — додав Грибов з властивою йому пристрастю до точності.

— Але ж нікель — не збіг? Олафсон свідчить, що в норвезьких шхерах “Летючий” конвоював транспорт з англійським нікелем!

Грибов стримав усмішку. Йому подобалося завзяття його колишнього учня.

Контр-адмірал був людина з живою уявою, що легко запалювалася. Якби в кабінеті був присутній хтось третій, він міг би подумати, що це Ришков, гніваючись і обурюючись, переконує свого важкодума професора в тому, що “Летючий Голландець” насправді існує.

— Можливо, не лише нікель, — неквапливо відповів Грибов. — Але що вже нікель — безперечно. В післявоєнній мемуарній літературі я знайшов підтвердження цьому. Англійські торговці справді продали німцям залежалий на складах нікель. Посередниками були норвезькі судовласники. Зрозуміло, про сам факт сказано дуже глухо, однією фразою. Ми з вами маємо куди докладніший і мальовничіший опис самовидця.

— А шарикопідшипники з тавром “СКФ”?

— Мені пощастило з’ясувати, що на цих шарикопідшипниках літало дві третини літаків Гітлера. Із Швеції, крім того, вивозили кожного року стільки залізної руди, що це покривало третину всієї потреби Німеччини.

— Промовисті цифри!

— Куди вже більше! Ось ви, Юхиме Петровичу, говорили про уранову руду. Але ж не тільки вона небезпечна в руках воєнних монополістів. Світ, фігурально висловлюючись, обертається навколо металевої осі.

— Люди гинуть за метал, — підказав Ришков.

— І гинуть, завважте, не тільки заради важких жовтих дрібок. Цілу армію свою поклали німці па Україні, намагаючись утримати в руках нікопольський марганець. У мене с такий запис: “Вартість воєнних матеріалів”… Сподіваюся, що в найближчий приїзд до Ленінграда ви побуваєте в мене і ознайомитеся з моєю картотекою. Не все в ній пов’язано безпосередньо з “Летючим Голландцем”, зате відтворює загальну картину і дає поживу для здогадів.

— Дякую. Буду в Ленінграді, обов’язково скористаюся з запрошення.

— Що ж до слів “новий пасажир”, то я припускаю: Шубін міг недочути або переплутати. Під час перебування на борту “Летючого Голландця” він був до того ж хворий. На це теж треба робити поправку. Однак хоч би яким обхідним шляхом ішли ми до розгадки “Летючого Голландця”, опинимося зрештою незмінно перед зачиненими дверима в кормовий відсік. Розгадка там!

— Висадити б ці двері! — пробурмотів Ришков.

— Можливо, доведеться зробити й це, — напевно сказав Грибов. — Але одійдімо на деякий час від зачинених дверей!.. Загалом, Юхиме Петровичу, я не прихильник кросвордів, тим більше технічних. В історії “Летючого Голландця” мене насамперед цікавлять люди. А вони були в усіх відсіках. Якщо нам з вами не дістатися в заказаний кормовий відсік, то добре побувати хоча б у каюті штурмана чи командира “Летючого Голландця”.

— “Хоча б”! — Ришков засміявся. — І побалакати з ними відверто?

— І побалакати відверто. Бачте, для мене й досі переконливо звучить одна фраза з “Війни і миру”: “Не порох вирішить справу, а ті, хто його придумали”. От і хочеться добратися до найголовніших придумців. Через Цвішена! Адже він, поза сумнівом, був безпосередньо ї протягом багатьох років зв’язаний з воєнними монополістами. І врахуйте: “Летючого Голландця” ще не знайдено!

Ришков зненацька перестав бігати по кабінету і зупинився перед Грибовим.

— Що ви хочете цим сказати?

Він сів на бильце крісла, не зводячи з Грибова насторожено-допитливого погляду. Потім ураз широко всміхнувся:

— Ну, кажіть же, не мучте, Миколо Дмитровичу! Я ж бо знаю все. Ви не можете без того, щоб не приберегти щось під кінець. Приберегли, признайтеся? І напевне найцікавіше і найважливіше. Ану, витягайте це “щось”, кладіть на стіл!

— Віддаю належне вашій проникливості, — сказав Грибов. — У нагороду маєте! Ви, здається, читаєте не лише по-німецькому, але й по-англійському?

— Само собою! Інакше який би я був контррозвідник?

Грибов вийняв з кишені лист Нейла, дбайливо розгладив на згинах і подав Ришкову.

В міру того як той вчитувався в листа, усмішка повільно сходила з його обличчя.

— Вінета? Он як! — пробурмотів він крізь зуби. — І в районі Балтійська?

— Покинута стара стоянка, як я розумію, — пояснив Грибов. — Але, очевидно, добре замаскована стоянка. Щось ніби рудимента війни.