З давніх часів збереглася поморська прикмета: “Матка (компас) казиться на пазорях”, тобто при північному сяйві. Адже сполохи на небі схожі на зірниці: ті сповіщають про грозу, ці — про магнітну бурю. Шквал магнітної бурі, що бурхає у високих шарах атмосфери, невидимий “подув” може торкнутися стрілки магнітного компаса і відхилити її, а слідом за нею і корабель від правильного курсу.

Але аварія сталася не на Баренцовому, а на Балтійському морі. Тут північні сяйва бувають рідко.

То що ж вплинуло на компас?

Несміливий стук у вікно.

— Хто?

— Боцман турбує, товаришу гвардії капітан-лейтенант! Вечеряти будете з товаришем гвардії лейтенантом?

— Хочеш їсти, Павлов? Ні? І я ні. Спасибі, Фаддєїчев, не треба нічого!

— Як же так: і обідали погано, і вечеряти не будете?..

Довге співчутливе зітхання.

— Англійцеві передати, щоб завтра прийшов?

— Так! Завтра. Усе завтра!

Чути, як боцман тупцяє під вікном. Потім важкі кроки повільно даленіють.

Через півгодини знову стук, цього разу в двері.

— Хто там ще?

— Відчиніть! Я.

Князєв переступив через поріг і зупинився:

— Ух! Як накурили! Чого ж без світла сидите? Вечір надворі!

Павлов встав і засвітив гасову лампу під старомодним чотирикутним ковпаком. Хмари диму повільно поповзли мимо лампи до відчиненої кватирки.

— Не надумали ще?

— Поки що кружляємо, — неохоче відповів Шубін. — На місці тупцяємо.

— Біля чого?

— Та компаса магнітного. Біля чого ж іще?

— Ага! Ви ж з одним магнітним залишилися. Гіроскоп же розбило?

— Вийшов з ладу, поки нас літак ганяв. Раз по раз стопорили хід.

Мовчанка.

— Мо’, зрушили з місця м’яке залізо?

— Коли виходили, я визначав поправку. Компас був справний.

— Може, в кишенях було що-небудь, що могло вплинути на девіацію, ніж, ключі, ланцюжок?

У думках Шубін і Павлов обнишпорили кишені. Ні, металевого під час походу не було нічого.

Шубін невесело посміхнувся.

Пригадав жарт професора Грибова, єдиний, який вій чув від нього за чотири роки навчання: “Без побоювання можна підходити до компаса тільки в одному-єдиному випадку — маючи мідний лоб. Мідь не намагнічується”.

— Слухай! — Князєв швидко обернувся до Павлова. — А чи не взяв ти часом який-небудь металевий трофей?

Шубін насторожився:

— Що ти маєш на увазі?

— Чомусь приверзлася ракетниця. Міг же Павлов узяти на транспорті що-небудь на згадку. Ну, скажімо, ракетницю. Потім через неуважність поклав її поруч з магнітним компасом і…

— Які там ракетниці, що це ви! — Павлов ображено одвернувся. — Зовсім мене за хлопчика маєте.

— Так, металевого не взяли нічого, — підтвердив Шубін. — Боцман тільки трохи компоту прихопив. Але ж компот не впливає на девіацію.

Ніхто не усміхнувся на його жарт.

— Мінні поля! — урочисто вирік Князєв. — Компаси брешуть на мінних полях.

— Але їх не було на дорозі. У Рігулді залишилися карти мінних постановок. Я дивився.

Павлов подався вперед й одразу ж почав верзти нісенітницю, таке, що й купи не трималося. Він забурмотів щось про таємну магнітну зброю.

Князєв тільки зітхнув. Та Шубін слухав, не перебиваючи. Полум’я в лампі блимало і підстрибувало. По стінах розгойдувалися тіні, схожі на кошлаті водорості.

— А чи не змінюють німці, — мовив Павлов, — магнітного поля поблизу берега? Чи не заводять корабель з допомогою магнітної пастки на прибережне каміння?

— Гм! — сказав Князєв.

— Ні, ви тільки вдумайтесь! Німці знали про те, що мають відступити. От і сховали біля берега щось на зразок магнітного спрута. Умовно називаю його спрутом. Та, можливо, у нього були такі щупальця, особливі антени, чи що. Коли кораблі проходили мимо і попадали в зону його дії…

Павлов звів очі на своїх співбесідників і осікся. Шубін мовчав. Та обличчя Князева зморщилося, наче він сьорбнув якоїсь кислятини.

На ранок Павлов і Князєв, зненацька онімівши, попадали ниць на свої ліжка. Головоломка із “спрутом” витіпала їх дужче, ніж, бува, торпедна атака.

Шубін ще трохи посидів біля столу, потім встав і погасив лампу. За вікном розвиднялося.

До визначеного адміралом терміну залишилося якихось три з половиною години. А потім — ганьба на цілу бригаду, звільнення з посади і суд!

Та Шубін, зціпивши зуби, уперто відганяв од себе цю страшну думку. Поки що не треба переживати, даремно витрачати нервову енергію. Треба цілком зосередитись на розв’язанні клятої головоломки! Павлов і Князєв, укрившись шинелями, оглушливо хропіли наввипередки. Тепло, що стояло в кімнаті, наче вода в сонній заводі, розслаблювало.

Шубін відчинив вікно. Звідти війнуло міцним жовтневим холодком. Він пощулився і, накинувши шинелю, сів на стілець біля вікна. Щось невдоволено пробурчав Павлов за спиною, по-дитячи заплямкав губами і натягнув шинелю на голову.

Чисто підметена вулиця перед будинком ще безлюдна. Грибов якось згадував про те, що по суботах чистьохи естонки “драять мідяшку”, тобто чистять ручки дверей, — достоту як на флоті.

Ех, професора б сюди! З ним би побалакати по щирості! Він знайшов би що порадити. Порився б у своїй папці з усякими штурманськими головоломками, поворожив би над нею і витяг що-небудь таке, на подив підхоже до даного випадку.

Шубін уявив, як професор розкладає перед собою на столі портсигар, авторучку, блокнот, ще щось. Потім скидає пенсне і, хукнувши на скельця, починає протирати їх неквапливими, округлими рухами.

Це він робить на кожному екзамені. А Шубін почуває себе зараз точнісінько як на екзамені.

Дивно, проте, бачити Грибова так близько без пенсне. Очі, виявляється, в нього добрі, стомлені, у густій сіточці старечих зморщок.

“Не збираюся вигороджувати вас, — буркотливо каже він. — Не став би вигороджувати в таких справах рідного сина, якби в мене був син…”

“Розумію, Миколо Дмитровичу…”

“Почекайте, я не закінчив! Звичайно, причина не ч вас! (“Як чудно, — дивується Шубін. — Майже те саме і тими самими словами я нещодавно казав Павлову”). Продовжуйте шукати, товаришу Шубін, причепливо придивляючись до всього. Ось, наприклад, ці… ящики! Вони мені здаються сумнівними”.

“І мені, товаришу професор!”

Але це вже сон. Шубін міцно спить, опустивши стомлену голову на підвіконня.

Голос Грибова наполегливо перебивають два інших голоси: запальний, з півнячими нотками — Павлова і поважно-розсудливий — Князева.

На фоні цієї суперечки проходять сни, вигадливі, тривожні.

То уявляється” жадібний магнітний спрут, найновіша секретна зброя, пастка для кораблів, про яку казав Павлов. То — якірні міни, поставлені біля берега Хіума, які двозначно погойдують своїми круглими головами на довгих шиях — мінрепах. То — корабель-привид, що накренився на борт, з обвислим прапором, на якому шкіриться череп з перехрещеними кістками, схожими на свастику.

І тут же перевертаються, наче дельфіни, ящики з консервами. Вони мають на морі, як це часто буває у сні, потворний, а все-таки багатозначний вигляд!

Раптом ці чотири видіння загойдалися, закружляли, злилися докупи.

Та Шубіну було ще невтямки, що вигадливий гібрид із ящиків, корабля, мін, “спрута” і є розгадка недавньої аварії…

Шубін зрозумів це, коли прокинувся. Як тільки розплющив очі і побачив залиту неяскравим жовтневим сонцем вулицю, так і зрозумів! Розгадка прийшла до нього навшпиньках, поки він спав.

Консерви! Чому саме консерви мали бути в тих ящиках, які боцман “прихопив” з транспорту? Адже їх навіть не розкрили, так нерозкритими і викинули за борт!

Крім того, важко уявити, що великий транспортний корабель був завантажений самими консервами. Гарнізон на Моозундському архіпелазі потребував не тільки консервів. Він насамперед потребував боєзапасу, тобто снарядів, патронів, гранат та інших виробів з металу. А це докорінно міняло справу.

Шубін закричав що було сили: