Він швидко котиться до острівця. Дівчина мимоволі пригинає голову. Похилий димчатий стовп промчав над головою. За мить він уже далеко, вихоплює з імли шматки протилежного берега.

І після цього ще темніше. І завиває вітер. І бризки зі свистом перелітають через камуфляжну сітку, що надимається од вітру…

Шубін зіщулився під ковдрою. Незатишно в шхерах уночі! А вранці й поготів, коли почнуть нишпорити “шюцкори”,[9] смугасті, наче гієни, і закрутяться ріжки цікавих стереотруб на березі.

Ні, якось не гаразд виходить. Воювати, ходити морем, пробиратися у ворожі тили — чоловіча справа. Дівчатам, як він вважав, належало сумувати на березі, тривожитись за своїх милих, а коли ті повернуться, лепетати всілякі заспокійливі і чарівні жіночі дурниці.

Хоча, мабуть, це не вийшло б у старшого техніка-лейтенанта. Не та дівчина. Який у неї був холодний погляд, — такий утримує на відстані! А потім вона гордо одвернулася, закуталась у свою плащ-накидку, ніби королева в мантію, і слова не промовила до самих шхер.

“Авжеж, така в мене професія, — сказала вона, — біля моря — ждати погоди..” Що це могло означати? Навіщо закинули метеоролога у ворожий тил?

Шубін одягся — потихеньку, щоб не розбудити Князева. За вікном був уже день, правда похмурий. Сонце на небі тільки вгадувалося, воно було десь у східній частині горизонту.

Мабуть, варто сходити на КП[10] побачитися з Селівановим, — він, до речі, чергує зранку.

Поглядаючи на небо і прикидаючи в думці, чи не налетять ворожі бомбардувальники, Шубін поминув осичняк, де темніли велетенські, замшілі валуни. Ноги грузли в піску.

За поворотом, на мисі, він побачив силу-силенну чайок. Повітря ряботіло від птахів, що снували туди й сюди. їх різноголосий неугавний крик паганяв тугу. Шубін не любив чайок. Плакси! Надокучливі і безцеремонні жебраки, а до всього ще й злодії — обкрадають рибальські сіті!

Улітку на галявині було багато квітів, височенних, по пояс людині. Господь знає, як вони називалися, але були величні, гарні. Суцвіття скидалося на довгу, до п’ят, пурпурову мантію, а маківку увінчував конус наче гостроверха шапка чи капюшон.

Ось такий букет подарувати б старшому технікові-лейтенантові! їй було б до лиця. Та літа довго чекати…

Бліндаж КП бази стояв у глибині лісу. Його ретельно замаскували. Перед входом стирчали кілки. На них було натягнуто камуфляжну сітку, а зверху накидано віти ялин і опале листя.

Пригинаючись, Шубін пройшов під сіткою, спустився по трапу.

Знадвору здалося темнувато. Напіврозжарені лампочки горіли тьмяно, зате невгасимо. На КП не було поділу на ранок, день, вечір, ніч — військова доба тривала всуціль. Недарма ж кажуть не “п’ять годин вечора”, а “сімнадцять нуль-нуль”, не “чверть на дванадцяту ночі”, а “двадцять три п’ятнадцять”.

Селіванов закінчував приймати чергування. Його попередник скидав з себе нарукавну пов’язку — атрибути чергового. На стомленому обличчі було написано: “Ох, і завалюся ж я, братці, і дам же хропака!..” Він так смачно позіхав, так відверто наперед смакував відпочинок, що Шубіна взяли завидки. От же щаслива людина— засне і гадки не матиме ні про яких дівчат у шхерах!

— Ти? — здивувався Селіванов. — Не спиш?

— Не спиться.

— Не можна не спати. А якщо вночі у шхери?

— За Мезенцевою?

— Власне, не слід би про це, — сказав Селіванов, як завжди, статечно і неквапливо, — та, оскільки ти її висаджував… і цей секретний фарватер твій юнга виявив…

Вони пройшли ряд маленьких кімнат з дуже низькою стелею і стінами, оббитими фанерою. Адмірала не було. Посеред його кабінету стояв стіл, накритий аркушем картону. Селіванов відсунув картон. Під склом лежала карта. Сюди в міру змін наносили обстановку на морі. Взад і вперед пересувалися по столу фішки, іграшкові кораблики з щоглами-стриженьками.

Стоячи над картою, Шубін одразу, одним поглядом, охопив усе, ніби вибрався на височенну вишку. А на самому кінці столу, у бахромі шхер, знайшов той візерунок, у середині якого довелося побувати вночі. Там стирчала булавка з червоним прапорцем.

— Ось вона де, твоя підшефна!

— А навіщо її сюди?

— Похідна метеостанція.

— А! Готуємо десант?

Селіванов дбайливо прикрив скло картоном.

— Щось усі дуже метушаться довкола цього прапорця, — ухильно сказав він. — Дві шифровки було вже із штабу флоту.

Та обов’язки чергового примусили його відійти од Шубіна.

Той сів на лавку. Десант — це добре! Торпедні катери будуть, напевне, прикривати висадку.

Перед десантом звичайно створюють групу гідрометеообслуговування. Треба перевірити підходи, небезпеки біля берега, силу хвилі, вітер, видимість, температуру води. А заодно обнишпорити біноклем усю дільницю, до передбачено висадку, — чи багато дротяних загороджень, чи є доти та інші фортифікаційні споруди?

Ось чому метеорологи ідуть попереду десанту. Перед гучною “оперою”, так би мовити, під сурдинку виконують свою розвідувальну “увертюру”.

Шубін довго чекав — десь близько години. Нарешті йому вдалося перехопити Селіванова, коли той підтюпцем заклопотано пробігав повз нього.

— Ну? Не доказав.

— Про що?

— Забув! Про десант.

Селіванов нетерпляче рушив, та Шубін притримав його за рукав:

— Небезпечно, га?

— Що?

— Передавати про погоду із шхер?

— З нашого тилу, звісно, безпечніше. — Селіванов з гідністю поглянув на Шубіна. — Скільки разів я пояснював тобі: за відомості про погоду частенько платять кров’ю!

— Але чому дівчину туди?

— Мезенцева добре знає шхери, до війни служила на Ханко.

І з цим, як і раніше схвильований, невдоволений, Шубін повернувся додому.

А там уже не продихнути від тютюнового диму. В тісну кімнатку набилося чоловік п’ятнадцять, і всі з цигарками чи люльками в зубах. Офіцери дивізіону, йдучи снідати, як завжди, зайшли за Шубіним.

З дружнього реготу він здогадався, що кепкують з метеорологів.

Так воно і є! Серед катерників сидів гість — метеоролог. Гарячково поблискуючи очима, Князєв сікався до нього:

— Хіромант! Ти ж хіромант! Як дали вам, метеорологам, це прізвисько, так і…

На флоті з легкої руки славетного вченого і дуже дотепної людини, інженер-контр-адмірала Крилова, іронічно ставилися до метеорологів. Сам Шубін не раз повторював дошкульну криловську фразу: “До точних наук відношу математику, астрономію, а до неточних — астрологію, хіромантію і метеорологію”.

Гість кволо відбивався.

— Ні, ти зрозумій, — мовив він, — ти збагни. Щоб передбачити погоду для Ленінграда, треба мати метеодані з усіх кінців Європи. Погода йде з заходу, в напрямі обертання землі. А в Європі всюди фашисти. От і доводиться хитрувати, вдаватися до зворотної інтерполяції, методу аналогів…

Князєв обернувся до Шубіна:

— Доводить, що в них свій фронт — погоди, і воювати на ньому важче, ніж на всіх інших фронтах.

Усе товариство, весело очікуючи, поглянуло на Шубіна.

Та Шубін цього разу не виправдав надій.

— І правильно доводить, — похмуро сказав він. — Молодий ти! Найважче на війні — ждати, розумієш? Біля моря — ждати погоди…

Увечері, ніби гуляючи, Шубін пройшовся повз метеостанцію, яка містилася по сусідству зі стоянкою торпедних катерів.

Білими плямами виступали в тумані жалюзні будки, де містилися прилади. Над ними височів стовп з флюгером. Це була хитромудра споруда для уловлювання вітру — від найлегшого поетичного зефіру до грізного десятибального шторму. На вершечку стовпа погойдувалось металеве перо з набалдашником-противагою. Тут же було прикріплено дошку, коливання якої — відхилення від вертикальної осі — визначали силу вітру.

Шубін уявив собі, як дівчина обережненько, за ручку, вводить у шхери військових моряків. Розумниця! Люба!

Але як же їй зараз важко!

За розпливчастими, невиразними в тумані обрисами метеостанції Шубіну ввижалася інша — таємна — метеостанція. Що, крім рації, могла привезти дівчина у своїх валізках? Легкий похідний флюгерок, психрометр для визначення вологості, анероїд для визначення тиску повітря, термометр, секундомір…