Шота поставила чашку на стіл.

— Мої вітання, Мати-сповідниця. Ти заслужила право задати мені питання. Май хоробрість почути відповіді, і вони допоможуть тобі.

— Присягаюся, я зроблю все, що в моїх силах, — сказала Келен.

Шота налила їй і собі ще чаю. — Що ти хочеш дізнатися? Келен взяла свою чашку.

— Ти знаєш що-небудь про Храм Вітрів?

— Ні.

Келен помовчала, тримаючи чашку в руці.

— Гаразд. Ти сказала Надін, що вітри полюють на Річарда.

— Так.

— Ти можеш пояснити, що це означає?

Шота підняла руку в невизначеному жесті.

— Я не знаю, як пояснити тій, хто не відьма, як я бачу потік часу, вервечку майбутніх подій. Думаю, ти могла б сказати, що це схоже на спогади. Одні події пам'ятаються більш яскраво, інші майже невиразні. Точно так само я бачу майбутнє. Для мене майже не існує відмінності між минулим, сьогоденням і майбутнім. Я пливу по річці часу і бачу те, що відбувається і вниз, і вгору за течією. Для мене бачити майбутнє так само просто, як для тебе згадати, що було рік чи два тому.

— Але іноді я не можу пригадати щось, — сказала Келен.

— Те ж саме і зі мною. Я не можу згадати те, що трапилося з птахом, якого моя мати приманила, коли я була ще дівчинкою. Я пам'ятаю, як пташка сиділа у неї на пальці, а мати нашіптувала їй щось ласкаве. А померла вона чи відлетіла — це стерлося з пам'яті. Інші події, наприклад, смерть мого коханого, я пам'ятаю до дрібниць.

— Я розумію. — Келен опустила погляд на свою чашку. — Я теж дуже чітко пам'ятаю день, коли померла моя мати. Я пам'ятаю кожну деталь, хоча деколи шкодую, що не можу все це забути.

Шота поставила лікті на стіл і сплела пальці.

— Так само і майбутнє. Я не завжди можу розгледіти радісні події, які мені хотілося б побачити, і не можу уникнути жахливих картин. Деякі події я бачу ясно, а інші — розмито, немов тіні в тумані.

— І що про вітри, які полюють на Річарда? — Шота похитала головою, дивлячись удалину відчуженим поглядом.

— Це було не так, як завжди. Наче хтось змушував мене бачити. Наче хтось використовував мене, щоб надіслати повідомлення.

— Повідомлення — чи попередження? — Шота задумливо насупилася.

— Я сама задавала собі це питання. Але не знаю відповіді. Я передала його через Надін, тому що вирішила — Річард повинен знати в будь-якому випадку.

Келен потерла чоло.

— Шота, коли почалася чума, вона почалася серед дітей, які грали в…

— Джа-ла.

— Так, вірно. Імператор Джеган…

— Соноходець.

Келен подивилася на неї.

— Ти про нього знаєш?

— Він відвідує мої майбутні спогади — іноді. Він вдається до різних хитрощів, щоб вторгнутися в мої сни. Але це в нього не вийде.

— Як ти думаєш — може бути, соноходець передав, тобі це повідомлення?

— Ні. Я його фокуси знаю. Повір, повідомлення було не від Джегана. А при чому тут чума і джа-ла?

— Ну, Джеган використав свої здібності соноходця, щоб зайняти розум чарівника, якого він послав, щоб убити Річарда. Він дивився джа-ла його очима. Чарівника, я маю на увазі. Джеган бачив гру його очима і був незадоволений, що Річард змінив правила так, щоб грати могли всі діти. Чума почалася серед дітей, які грали в той день. Тому ми вважаємо, що її наслав Джеган.

Перша дитина, яку ми побачили, померла при нас. — Келен закрила очі і глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись. — Ми з Річардом стояли біля його ліжка, коли він помирав. Безневинне дитя, Шота! Він згнив живцем. Я не можу навіть уявити, як він мучився. Він помер на наших очах.

— Мені дуже шкода, — прошепотіла Шота. Келен змусила себе дивитися прямо.

— Після того як він помер, його рука піднялася і схопила Річарда за комір. Легені мерця наповнилися повітрям, він притягнув Річарда до себе і прошепотів: «Вітри полюють за тобою».

Шота зітхнула:

— Значить, я була права; це було не моє власне бачення, це було повідомлення, передане через мене.

— Шота, Річард вважає, що це Храм Вітрів полює на нього. У нього є щоденник людини, яка жила під час великої війни три тисячі років тому. У щоденнику говориться про те, як чарівники помістили в цей храм магічні предмети великої цінності — і представляють велику небезпеку, — а потім відіслали його.

Шота, насупившись, нахилилася вперед:

— Відіслати? Куди?

— Ми не знаємо. Храм Вітрів був на вершині гори Кіммермосст.

— Я знаю це місце. Там немає ніякого храму, тільки старі руїни. Келен кивнула:

— Можливо, чарівники з допомогою магії зруйнували гору і поховали храм зсувами. Не важливо, що вони зробили, але храм зник. З того, що Річард прочитав в щоденнику, він зробив висновок, що червоний місяць був попередженням, посланим храмом. Ще він вважає, що Храм Вітрів часто називається просто «Храм».

Шота провела пальцем по обідку чашки.

— Отже, повідомлення міг послати сам Храм Вітрів.

— Ти думаєш, це можливо? Як храм може послати повідомлення?

— Чарівники того часу могли робити такі речі, яких ми не можемо навіть уявити. Сильфіду, наприклад. З того, що я знаю, і з того, що сказала мені ти, я припустила б, що Джеган якимось чином вкрав щось із Храму Вітрів і за допомогою цього наслав чуму.

Келен відчула холодну хвилю страху.

— Як він міг це зробити?

— Він соноходець. Він має доступ до знання, яке вище нашого розуміння.

Незважаючи на його жорстоку мету, він далеко не дурний. Він торкнувся мене своїм розумом, коли полював вночі за мною. Не можна його недооцінювати.

— Шота, він хоче знищити всю магію. — Шота підняла брову.

— Я вже говорила, що згодна відповісти на твої питання. Не потрібно переконувати мене в тому, що все це стосується і мене. Джеган — не менша загроза для мене, ніж Володар. Він має намір викорінити магію, але сам нею користується.

— І все ж — як він міг вкрасти чуму з Храму Вітрів? Ти справді думаєш, що це можливо?

— Я можу сказати лише, що чума не почалася сама собі. Ваше припущення вірне. Вона була наслана за допомогою магії.

— Як її зупинити?

— Я не знаю жодного засобу проти чуми. — Шота сьорбнув чаю і глянула на Келен. — З іншого боку, як була наслали чума?

— За допомогою магії. — Келен насупилася. — Ти хочеш сказати… Ти хочеш сказати, що, якщо магія породила чуму, вона ж може її і знищити, незважаючи на те що від цієї хвороби немає ліків?

Шота знизала плечима:

— Я не знаю, ні як наслати чуму, ні як її вилікувати. Але я знаю, що вона породжена магією. Напрошується висновок, що магія може її і зупинити.

Келен сіла пряміше.

— Тоді є надія.

— Можливо. Моє припущення — Джеган вкрав щось із Храму Вітрів, щоб почати чуму, і тепер храм намагається попередити про це Річарда.

— Чому Річарда?

— Як ти думаєш чому? Чим Річард відрізняється від всіх інших людей?

Хитра посмішка Шоти кольнула Келен в саме серце.

— Він — бойовий чарівник. Він володіє Магією Збитку. Він здолав дух Дарка Рала і зупинив Володаря. Річард — єдиний, у кого достатньо могутності, щоб впоратися з Джеганом.

— Не забувай про це, — прошепотіла Шота. Келен раптово охопило таке відчуття, ніби вона ковзає вниз по крижаній доріжці. Вона відігнала його. Шота хоче допомогти.

Келен набралася хоробрості і запитала:

— Шота, навіщо ти посилала Надін?

— Щоб Річард одружився на ній.

— Чому саме Надін?

Шота посміхнулася сумною посмішкою. Вона чекала цього питання.

— Тому що я дбаю про нього. Я хотіла, щоб він одружився на комусь, хто йому хоча б частково подобався. Келен ковтнула.

— Йому подобаюся я.

— Я знаю. Але він повинен одружитися з іншою.

— Потоки майбутнього сказали тобі про це? — Шота кивнула. — Це була не твоя затія? Ти не хотіла просто послати когось, щоб ця жінка відбила Річарда у мене?

— Ні. — Шота відкинулася на спинку стільця і стала дивитися на дерева. — Я бачила, що він одружується на іншій. Я бачила, як йому було боляче. Я використовувала весь свій вплив, щоб цією жінкою була та, кого він знає, в кому зможе знайти хоча б якусь розраду. Я як могла намагалася послабити його майбутню біль.