Келен злилася, але відчувала, що програла спір. Вона постаралася напустити на себе впевнений вигляд і потяглася за чашкою.

— Якщо тобі хочеться всякими формальностями вводити себе в оману прошу. Я-то знаю, як було насправді, — сказала вона. — Але я не розумію, чому тебе це має стосуватися.

Шота подивилася на неї.

— Ти знаєш чому, Мати-сповідниця. Дитина сповідниці обов'язково успадковує її магію. Якщо у вас народиться дитина, це буде хлопчик. Я веліла вам обом згадати про це, перш ніж ви ляжете разом. Від тебе хлопчик успадкує магію сповідниць. Від Річарда — його дар. Такого небезпечного поєднання в світі ще не бувало.

Келен відповіла, намагаючись за терплячим, вдумливим тоном приховати внутрішній жах, який охопив її, коли вона в черговий раз почула це передбачення Шоти.

— Шота, ти могутня відьма і, напевно, дійсно знаєш, що це буде хлопчик. Але ти не можеш знати, що він неодмінно буде таким же, як більшість Сповідників в минулому. Не всі вони були чудовиськами. Ти не Творець, щоб знати це напевно.

— Щоб це знати, не обов'язково бачити майбутнє. Всі — не майже більшість, а всі до єдиного — Сповідники були чудовиськами, звірами, позбавленими совісті. Моя мати жила в темні часи, які обрушив на світ один Сповідник. А ви впустите у світ не просто Сповідника, а Сповідника з даром. Ти навіть не можеш уявити, якою це загрожує катастрофою. Саме тому, якщо у сповідниці народжується хлопчик, вона повинна наказати чоловікові убити його. Ти любиш Річарда і ніколи не попросиш його про це. У вас обох не вистачить сил це зробити. У мене сили вистачить. Я вже попереджала, що зроблю це, і можу ще раз повторити — в цьому немає нічого особистого.

— Ти говориш про події далекого майбутнього так, немов вони вже відбулися, — сказала Келен, — але невідомо ще, чи буде все так, як ти стверджуєш. А інші події вже відбулися — і лише завдяки Річарду ти ще жива. Ти казала, що, якщо ми з Річардом замкнемо завісу, ти будеш вічно нам вдячна.

— Я вдячна.

Келен нахилилася вперед.

— І на знак вдячності ти погрожуєш вбити мою дитину і намагалася вбити мене, коли я прийшла, щоб попросити у тебе допомоги?

Шота насупилася.

— Я не зробила жодної спроби позбавити тебе життя.

— Ти наказала Самюелю напасти на мене і тепер маєш нахабство дорікати мені в тому, що я підготувалася до самозахисту. Цей твій маленький негідник накинувся на мене. Не будь у мене зброї, хто знає, чим би це закінчилося. І це — твоя вдячність? Він сказав, що, коли ти закінчиш зі мною говорити, він мене з'їсть. І ти чекаєш, ніби я повірю в твої добрі наміри?

Шота перевела свій пильний погляд на гай.

— Самюель! — Крикнула вона. — Самюель! Швидко сюди! Приосадкувата істота вискочило з-під дерев. Самюель підбіг до Шоти і сів біля її ніг.

— Хазяйка, — промуркотів він.

— Самюель, що я говорила тобі щодо Матері-сповідниці?

— Господиня сказала, щоб Самюель зустрів її. Шота кинула погляд на Келен.

— Що ще?

— Щоб Самюель привів її до вас.

— Самюель! — Шота підвищила голос.

— Господиня сказала, щоб я не заподіював їй шкоди.

— Ти напав на мене! — Викрикнула Келен. — Ти повалив мене і стрибнув зверху! Ти хотів мене з'їсти.

— Це правда, Самюель?

— Самюель не шкодив красивій пані, — буркнув Самюель.

— Те, що вона говорить, — правда? Ти нападав на неї? — Самюель зашипів на Келен. Шота стукнула його пальцем по голові. Він стиснувся в грудку біля її ніг.

— Самюель, що я тобі веліла?

— Самюель повинен привести Мати-сповідницю. Самюель не повинен торкатися Матері-сповідниці. Самюель не повинен заподіювати зло Матері-сповідниці. Самюель не повинен загрожувати Матері-сповідниці.

Шота потарабанив пальцями по столу.

— І ти не послухався мене, Самюель? — Самюель сховав голову під її платтям.

— Самюель, відповідай на питання: те, що говорить Мати-сповідниця, — правда?

— Так, господиня, — проскавчав Самюель.

— Я дуже розчарована в тобі, Самюель.

— Самюель просить вибачення.

— Ми обговоримо це пізніше. Залиш нас.

Самюель поскакав назад до гаю. Шота повернулася і подивилася Келен в очі.

— Я сказала йому, щоб він до тебе не доторкався. Розумію, чому ти вирішила, що я хочу тобі зла. Я приношу вибачення. — Вона налила Келен ще чаю. Ти переконалася? Я зовсім не збиралася тебе вбивати.

Келен зробила ковток з чашки.

— Самюель — дрібниці. Я знаю, що ти хочеш розлучити мене з Річардом, але більше я тебе не боюся. Ти вже не зможеш заподіяти зла ні мені, ні йому.

Шота посміхнулася:

— Справді?

— Раджу не намагатися використовувати свою магію.

— Магію? Я постійно її використовую. Навіть коли дихаю.

— Я говорю про те, щоб звернути її проти мене. Якщо ти зробиш таку спробу, тобі її не пережити.

— Дитя, у мене немає ні найменшого бажання заподіювати тобі зло, що б ти там не думала.

— Непотрібно запевняти мене в цьому тепер, коли ти зрозуміла, що тобі не вдасться.

— Справді? А тобі не спадало на думку, що чай міг бути отруєний?

Келен здригнулася, і посмішка Шоти стала ширше.

— Ти?..

— Звісно, ні. Я сказала, що не бажаю тобі зла. Але я могла б заховати гадюку біля твоїх ніг. Гадюки не люблять різких рухів.

Якщо Келен ненавиділа щось, так це змій, і Шота добре це знала.

— Заспокойся, дитино. Немає ніякої гадюки під твоїм стільцем. — Шота взяла собі ще тост. Келен перевела подих.

— Але ти хотіла, щоб я подумала, ніби вона там є.

— Я хотіла, щоб ти зрозуміла — довіру можна переоцінити. Якщо це доставить тобі задоволення, можу сказати, що завжди бачила в тобі велику небезпеку. Але те, що ти навчилася вивільняти інший бік своєї магії, для мене мало що значить. Є багато речей, які лякають мене куди більше. Твоє бажання народити дитину. Твоя зарозуміла самовпевненість.

Келен ледь не підскочила від гніву, але раптом подумала про дітей, вмираючих в Ейдіндрілі, поки вона обмінюється звинуваченнями з Шотою. Шоті щось було відомо про цю чуму і про вітри, які полюють на Річарда. Що значить у порівнянні з цим її гордість?

Келен згадала пророцтво:… жоден клинок, викуваний зі сталі або створений магією, не може вразити цього ворога.

Точно так само і сутичка з Шотою ні до чого не приведе. Келен була змушена зізнатися собі, що прийшла сюди тільки для того, щоб мстити. А її істинний обов'язок — допомогти людям, які страждають і вмирають там, в Ейдіндріле. А вона поставила свої інтереси вище за життя невинних людей.

— Шота, я йшла сюди, затамувавши в серці зло — через Надін. Я хотіла, щоб ти залишила Річарда і мене в спокої. Ти кажеш, що хочеш допомогти нам. Я теж хочу допомогти людям, які страждають і вмирають в цю хвилину.

Чому б нам, хоча б на час, не домовитися вірити словам один одного?

Шота вивчала свою чайну чашку.

— Не треба впадати в крайності, дитя.

Келен досліджувала свій страх і свій гнів — і зрозуміла, що не вірила Шоті тільки через те, що та послала Надін. Але що, якщо це не було помилкою Шоти? Що, якщо Надін діяла сама по собі, як Самюель? Що, якщо Шота говорить правду і дійсно не бажає зла Річарду? Якщо це так, то Келен даремно накинулася на неї.

Келен зізналася собі в тому, що бажала лише помститися й не хотіла нікого слухати.

Вона поклала руки на стіл. Шота, спокійно потягуючи чай, дивилася, як сині нитки навколо пальців Келен гаснуть і зникають. Келен не знала, чи буде вона здатна знову закликати Кон Дар, якщо доведеться битися з Шотою, але розуміла, що це вже не має значення.

Зазнати невдачі в головному — занадто висока ціна за її гордість.

Думай про рішення, а не про завдання, завжди говорив Річард. Їй треба було відразу повірити Шоті.

— Шота, — прошепотіла Келен, — я завжди чула про тебе найгірше. Страх це всього лише наслідок. Як ти казала, мене засліпила ревнощі — жорстокий наглядач. Я прошу тебе пробачити мою впертість і зухвалість. Я знаю, що ти намагалася допомагати людям раніше. Будь ласка, допоможи мені зараз. Мені потрібні відповіді. Від цього залежить життя багатьох людей. Будь ласка, поговори зі мною. Я спробую слухати з відкритим розумом, знаючи, що ти — всього лише посланець.