— Бачте, мої люб'язні сестри, Джеган намагається використати одне пророцтво, щоб виграти цю війну. Він зробив велику помилку: взяв на службу несправжніх пророків. Я можу в цьому сенсі надати йому свої послуги. Послуги істинного пророка. Пророк-недоучка поставив його в… скрутне становище, хіба ви не бачите? За маленьку поступку я готовий його виручити. Ви повинні розуміти, врешті-решт, що після стількох років, проведених під опікою у вас, любі сестри, я хотів би провести залишені мені роки насолоджуючись задоволеннями життя. З моєю допомогою Новий світ надасть Джегану не більший опір, ніж Ренвольд. Ну а якщо Джеган бажає упиратися в нерозсудливості, хто знає?.. Якщо на стороні Нового світу буде істинний пророк, він може і перемогти. Сестра Йоделла, глянула в очі Натана.

— Так. Я розумію. Натан простягнув їй листа.

— Ось. Передайте його Джегану. У ньому я викладаю свою пропозицію. Як я вже сказав, я впевнений, що він знайде, що я набагато розумніший нинішнього Магістра Рала; я знаю, що війна не приносить прибутку. Один вождь або інший, це означає небагато. Чому сотні тисяч людей повинні вмирати в ім'я того чи іншого вождя?

Обидві сестри огляділи розкішну кімнату і змовницьки посміхнулися Натану.

— Ох і хитрий же ти старий, — сказала сестра Йоделла. — І весь цей час ми вважали тебе старим дурнем. Добре, Магістр Рал, ми передамо ваші слова імператору Джегану. Я думаю, вони його зацікавлять. Будь нинішній Магістр Рал настільки ж мудрий, в нього не було б зараз таких труднощів.

— Роки дають людині час подумати. Біля дверей сестра Йоделла повернулась:

— Я не можу говорити за імператора, Магістр Рал, але думаю, що він буде задоволений цими новинами. Мені здається, ми сміливо можемо сказати, що кінець війни близький і скоро імператор стане людиною, яку всі народи проголосять своїм вождем.

— Я хочу лише, щоб вбивства припинилися. Це буде вигідно всім, сестра. Так, і передайте Джегану, що мені шкода Вінсента, але хлопчик дійсно не справлявся зі своєю справою.

Сестра Йоделла знизала плечима. — Ви маєте рацію, Магістр Рал. Не справлявся.

Річард сидів, уткнувшись лобом в долоні, але підняв голову, почувши, що хтось увійшов. Це була Келен. Його серце стрепенулося, коли він побачив її посмішку, її яскраві зелені очі і пишне волосся. Він в черговий раз здивувався її красі і тому, що вона любить його.

Почуття спокою і безпеки, супроводжуюче цю любов, воістину було чарівним. Уявляючи раніше себе закоханим, він і уявити не міг того світу, який істинна любов внесла в його душу. І якщо Шота наважиться порушити цей спокій…

Келен несла в руках тарілку гострого супу.

— Я подумала, ти не відмовишся трохи поїсти. Ти сидиш тут безвилазно вже п'ятий день. І поспати тобі б не завадило.

Він без усякого інтересу подивився на тарілку.

— Спасибі.

Келен наморщила лоб.

— Річард, що трапилося? Ти білий, як попіл. Він відкинувся на спинку стільця й зітхнув.

— Мені недобре.

Келен теж стала білою як попіл.

— Ти нездоровий? Річард, це не…

— Ні. Це все книга — я вже майже починаю шкодувати, що її знайшов.

Келен нахилилася і поставила перед ним тарілку.

— Ось. З'їж хоча б трохи.

— Що це?

— Вівсяний суп. Їж. Що ти дізнався?

Річард подув на ложку.

— Я перевів небагато, але… Ці люди, ці чарівники…

Вони стратили всіх, хто приховав Храм Вітрів. Команда храму, так їх називали.

Майже сотня людей. Їх усіх… — Він провів пальцем по горлу.

Келен сіла на край столу.

— За що?

Річард помішував суп.

— Ну, з одного боку, вони залишили лазівку в Храм Вітрів, як їм було велено, але зробили це таким чином, що, коли решта чарівників побажали повернути з храму якусь магію, яку хотіли використовувати у війні, у них нічого не вийшло.

— Коло писав, що зійшов червоний місяць, що храм послав попередження. Ти хочеш сказати, що чарівники давнини виявилися нездатні відгукнутися на попередження?

— У них не було можливості. Вони повернулися до храму, — Річард виразно махнув ложкою, — і, по суті, через це і зійшов червоний місяць. Це була їхня друга спроба увійти в храм, тому що їх перший посланець зазнав невдачі і викликав червоний місяць.

Келен нахилилася до нього.

— Але цей їхній перший посланець увійшов до храму?

— О так, він увійшов. У цьому-то й річ. — Келен похитала головою:

— Я не розумію.

Річард відставив тарілку і, відкинувшись на спинку стільця, уважно подивився на Келен.

— Команда храму перенесла в Храм Вітрів якусь магію, а потім сховала її. Ти ж знаєш про деякі жахливих тварюк, які були створені в ту війну. Тварюк, зроблених з людей. Як мрісвізи. Як соноходці. Люди Нового світу боролися з людьми Старого світу, які хотіли викорінити магію, як зараз Джеган бореться з нами.

Чарівники, які запроторили в храмі могутні магічні предмети, почасти співчували цій ідеї. Вони вважали, що використовувати людей, щоб робити з них страшну зброю, — таке ж зло, як те, що несуть їхні вороги.

Келен була вражена.

— Ти хочеш сказати, що вони перекинулися? І працювали на тих, хто прагнув викорінити магію?

— Ні. Вони не були перебіжчиками. Просто вони зробили спробу поглянути на речі більш широко і не обмежуватися лише питанням війни на відміну від інших чарівників і замку. Вони спробували знайти щось середнє і прийшли до висновку, що війна та інші неприємності пов'язані з неправильним використанням магії. І, зрозуміло, вирішили вжити заходів.

Келен заклала за вухо пасмо волосся.

— Заходи? Які?

— Ти знаєш, чому в колишні часи чарівників було так багато? Чому вони володіли обома сторонами магії? Чому були настільки могутні, що навіть Зедд, Перший Чарівник, не може з ними зрівнятися? Чому потім люди з даром стали народжуватися так рідко? Я думаю, що ці чарівники використовували Храм Вітрів, щоб відняти у цього світу частину магії: вони замкнули її в Підземному світі, щоб її вже ніколи не можна було вживати у зло.

Келен притиснула руку до грудей.

— Добрі духи! Хто дав їм право це вирішувати? Вони ж не Творець, який створив все в цьому світі, включаючи і магію.

Річард посміхнувся:

— Той, хто вів слідство, сказав майже те ж саме. Він бажав точно знати, що саме вони зробили.

— І в звіті про це сказано?

— Я переклав ще занадто мало і ще не зрозумів, яким чином вони цього домоглися, але, здається, команда храму просто позбавила чарівників Магії Збитку.

Саме з її допомогою людей перетворювали на зброю; з її допомогою треба було спочатку відняти у жертви ті якості, які чарівникам не потрібні, а вже потім Магія Прирости наділяла її тим, що потрібно.

— А як же ти? Ти наділений обома сторонами магії. Як це пояснити? І в моїй магії сповідниць теж є елементи Магії Збитку. Даркен Рал використовував Магію Збитку. І на сьогоднішній день у світі зустрічаються істоти, які почасти нею володіють.

Річард втомлено потер обличчя.

— Я не знаю. Я навіть не впевнений в тому, що зараз тобі розповів. Я тільки почав перекладати — але навіть коли переведу все, я сумніваюся, що отримаю відповіді на всі питання. Це звіт про слідство і про суд, а не підручник історії. У той час це було в порядку речей, всі це знали, розуміли, і пояснювати нікому не було потрібно. Особисто мені видається, що зусилля цієї команди були спрямовані в основному на чарівників. Твоя магія не передається тобі від чарівника можливо, тому на неї не впливали. Даркен Рал вчився визивати Магію Збитку; він не був народжений з нею. У цьому, напевно, є якась різниця.

Можливо, вони помилилися, сподіваючись, що вилучення Магії Збитку у тих, хто народжується з даром, не позначиться на рівновазі. У всякому разі, не позначиться так, що чарівники будуть народжуватися все рідше. Можливо, вони, навпаки, це знали.

Можливо, що саме цього й добивалися. Можливо, саме тому їх засудили до смерті.