— Ми знаємо, що Магістр Рал не дасть нам загинути.

Він вилікував мене кілька днів тому.

Келен по черзі оглянула всіх, хто був під навісом. — Ну а що, якщо Магістр Рал сам заразився? І помре перш ніж зуміє знайти відповідь? Що тоді буде? Ми всі загинемо, ось що буде тоді.

На обличчях солдатів відбилася тривога. Для д'харіанців втратити Магістра Рала було рівносильно власній загибелі. Втративши його, вони втратили б майбутнього.

— Що ми повинні зробити, щоб його захистити? — запитав капітан.

— Магістр Рал любить мене. Всі ви знаєте, як він мене захищає. Він приставив до мене Морд-Сіт. Він посилає зі мною охорону скрізь, куди б я не пішла. Він не бажає, щоб мене торкнулася небезпека, і не дозволяє злу навіть побачити мене. Я теж не хочу втратити Магістра Рала. Але що, якщо він заразився чумою? Тоді ми його втратимо. Я можу допомогти йому зупинити чуму перш, ніж вона торкнеться нас всіх, раніше, ніж він сам знайде спосіб її зупинити, хоча Магістр Рал, безумовно, відшукає його.

Солдати дружно зітхнули.

— Чим ми можемо допомогти? — Запитав капітан.

— Те, що я хочу зробити, вимагає магії — дуже небезпечної магії. Якщо я доб'юся успіху, то зможу вберегти Річарда від чуми. Уберегти нас усіх від чуми. Але, як я вже сказала, це небезпечно. Я повинна виїхати на кілька днів і за допомогою магії спробувати допомогти Магістрові Ралу зупинити чуму. Ви знаєте, як він охороняє мене. Він ніколи не дозволив би мені виїхати. Він волів би померти сам, ніж піддати мене небезпеці. Якщо мені щось загрожує, він не слухає ніяких доказів. Саме тому мені довелося обдурити Морд-Сіт і інших своїх охоронців. Ніхто не знає, куди я відправилася. А якщо хтось дізнається, Річард наздожене мене і тоді піддасться тій же небезпеці, що і я. Яка в цьому користь? Якщо я загину, загине і він. Але якщо я досягну успіху, немає сенсу піддавати небезпеці і його. Я сподівалася, що сьогодні вночі ніхто мене не побачить, але ви виявилися кращими воїнами, ніж я гадала. Тепер все залежить від вас. Я ризикую життям, щоб захистити Магістра Рала. Якщо ви теж дорожите його життям, то повинні поклястися, що збережете всі в таємниці. Навіть якщо він буде дивитися вам в очі, ви повинні сказати, що не бачили мене, що ніхто не проходив повз вас.

Солдати почали переступав з ноги на ногу, відкашлюватися і невпевнено перезиратися. Капітан неспокійно пробіг пальцями по руків'ї меча.

— Мати-сповідниця, якщо Магістр Рал подивиться нам в очі, ми не зможемо збрехати йому.

Келен нахилилася до нього впритул.

— Тоді ви з таким же успіхом можете просто вбити його на місці. Це одне і те ж. Ви хочете наразити на небезпеку життя вашого Магістра Рала? Ви хочете нести відповідальність за його смерть?

— Звичайно, ні! Ми всі як один готові пожертвувати власним життям заради нього!

— Я теж готова пожертвувати заради нього своїм життям. Якщо він дізнається, що я задумала, куди я відправилася цієї ночі, він помчить за мною. І може загинути. — Келен вивільнила руку з-під плаща і погрозила солдатам пальцем.

— Ви будете у відповіді за те, що життя Магістра Рала піддасться величезній небезпеці. Це буде безглуздий ризик, і він може загинути.

Капітан вивчив очі кожного зі своїх людей. Потім випростався і потер обличчя. Нарешті він заговорив:

— Що ви хочете, щоб ми зробили? Поклялися своїм життям?

— Ні, — сказала Келен. — Я хочу, щоб ви поклялися життям Магістра Рала.

За прикладом капітана солдати опустилися на одне коліно.

— Ми клянемося життям Магістра Рала нікому не говорити, що бачили вас знову сьогодні вночі. Ніхто не підходив до замка, крім вас і ваших Морд-Сіт раніше. — Він обвів поглядом своїх людей. — Кляніться.

Солдати виголосили клятву і встали. Капітан по батьківськи поклав руку Келен на плече.

— Мати-сповідниця, я нічого не знаю про магію, це справа Магістра Рала, — і я не знаю, для чого ви прийшли сюди вночі, але ми не хочемо втратити ні вас, ні його. Ви добре підходите для Магістра Рала. Незалежно від того, що ви збираєтеся робити, будь ласка, будьте обережні.

— Спасибі, капітан. Сподіваюся, що зустріч з вами — найбільша небезпека, яка чекає мене цієї ночі. Що буде завтра — інше питання.

— Якщо вас уб'ють, ми вільні від клятви. Якщо ви загинете, ми повинні будемо повідомити Магістрові Ралу все, що ми знаємо. І якщо ми про це розповімо, то нас стратять.

— Ні, капітан. Магістр Рал ніколи не карає невинних людей. Саме тому ми повинні робити те, що повинні, щоб врятувати його. Він потрібен нам усім, щоб здолати Імперський Орден. Ці люди не мають ніякої поваги до життя — це вони наслали чуму. Наслали її на дітей.

Келен, нервово заковтнувши, подивилася в срібне обличчя сильфіди.

— Так, я готова. Що я повинна робити?

Блискуча срібна рука піднялася над краєм колодязя і торкнулася вершини кільця.

— Заходьте в мене. — Неприродний голос луною прокотився по кімнаті. — Ви нічого не повинні робити. Все роблю я. Келен піднялася на парапет.

— І ти впевнена, що зможеш віднести мене в Межа Агада?

— Так. Я була там. Ви залишитеся задоволені.

Келен сильно сумнівалася в тому, що буде задоволена.

— Скільки це триватиме?

Сильфіда, здавалося, насупилася. Келен бачила своє відображення на яскравій поверхні її особи.

— Звідси й туди. Ось і все. Я досить довга. Я була там.

Келен зітхнула. Сильфіда, здавалося, і не помітила, що проспала три тисячі років. Що таке для неї день або два?

— Ти не скажеш Річарду, куди мене відвезла, правда? Я не хочу, щоб він знав.

Срібне обличчя скривилося в лукавій усмішці.

— Ніхто з тих, хто був у мені, не бажав, щоб інші про це довідалися. Я ніколи нікого не зраджую. Будьте спокійні; ніхто не дізнається, що ми робили разом. Ніхто не дізнається про задоволення, яке ви отримали.

Келен не зовсім зрозуміла, що це означає, але вголос нічого не сказала. Рідка срібна рука простяглася і обвилася навколо неї. Тепла і блискуча, вона міцно тримала Келен.

— Не забудьте: ви повинні вдихнути мене, — сказала Сильфіда. — Не треба боятися. Ви залишитеся живі, якщо вдихнете мене. Коли ми досягнемо іншого місця, вам треба буде видихнути мене і вдихнути повітря. Вам буде страшно, як зараз вам страшно вдихнути мене, але ви повинні це зробити — або помрете.

Келен кивнула, злегка задихаючись.

— Я пам'ятаю. — Вона не могла боротися зі страхом залишитися без повітря. Добре, я готова.

Без подальших слів рука сильфіди обережно зняла її з парапету й опустила вниз, в ртутну піну.

Легені Келен горіли. Вона щільно заплющила очі. Вона вже робила це, але їй все-таки було страшно вдихнути це рідке срібло. Того разу з нею був Річард.

Зараз вона була одна, і паніка оволоділа нею.

Келен подумала про Шоту, яка послала Надін відбити в неї Річарда.

Келен випустила повітря з легенів і зробила глибокий вдих, втягуючи в себе шовковисту сутність сильфіди.

Не було ні спеки, ні холоду. Вона відкрила очі і побачила світло й темряву, розділені надвоє. Вона відчула рух у невагомій порожнечі, одночасно швидкий і повільний, швидкість і спокій. Її легені були повні Сильфіди; Сильфіда немов проникла в саму її душу. Час перестав існувати.

Це був екстаз.

Крізь теплий райдужний вихор Зедд чув, як Енн кличе його по імені. Хоча вона стояла зовсім поруч, її благальний голос доносився немов десь здалеку. У потоці магії, що піднімалася з Хмарного Каменя, здавалося, що голос іде взагалі з іншого світу. Багато в чому так воно і було.

Її голос знову покликав — настирливо, нервово, наполегливо. Зедд, протягнувши руки в запаморочливий димок світла, майже не помітив заклику. Тіні, що миготіли перед ним, вказували на присутність духів. Він майже домігся свого.

Раптом стіна сили почала руйнуватись. Зедд здійняв свої кістляві руки ще вище, і рукави його одягу ковзнули вниз, до плечей. Він намагався влити в магічне поле ще більше сили, щоб утримати його. Збожеволівши, він витягнув з колодязя відро і побачив, що там пусто.