Річард залишив спроби запам'ятати всі повороти кривих провулків і вузьких вуличок, по яких вони йшли, тому просто запам'ятав положення сонця на небі, щоб мати загальне уявлення про напрям. Йонік вів їх між будинками, через обнесені стінами внутрішні дворики з розвішаних для просушки білизною.

Кури з кудкудаканням розбігалися у них з-під ніг, ляскаючи крилами. У деяких двориках блеяли кози або вівці, гуляли свині. Серед цих тісно притиснулися один до одного будиночків тварини здавалися недоречними.

Над їх головами через відчинені вікна перемовлялися люди. Деякі, спершись на підвіконня, спостерігали за незвичайною процесією, яку вів хлопчик. Поява Магістра Рала і Матері-сповідниці негайно викликала метушню. Не будь їх, на солдатів і двох жінок в коричневому шкіряному одязі ніхто б не звернув уваги.

Побачивши їх, люди на вулицях поспішно відходили в сторону. Деякі зупинялися, щоб подивитися на цей несподіваний маленький парад.

Солдатські патрулі на перехрестях радісно вітали свого Магістра Рала і вигукували слова подяки за зцілення.

Річард міцно тримав Келен за руку. З тих пір як вони вийшли з палацу, вона не вимовила жодного слова. Надін він звелів йти позаду, між двома Морд-Сіт. Він сподівався, що їй вистачить розуму не розкривати рот.

— Сюди, — вказав Йонік.

Вони пішли за хлопчиком у вузенький провулок між будинків. Цокольні поверхи були побудовані з каменю, а верхні — з колод. Однією рукою тримаючись за Річарда, Келен вільною рукою підібрала поділ і обережно ступала по дошках, укладених поверх бруду.

Йонік зупинився біля ганку з обшарпаним козирком. З обох боків вулиці з вікон визирали люди. Коли Річард підійшов до ганку, Йонік відкрив двері і побіг вгору по сходах.

Нагорі відчинилися двері, і на поклик хлопчика вийшла жінка в коричневому платті з білим фартухом.

— Ма! Це Магістр Рал! Я привів Магістра Рала!

— Хвала вам, добрі духи! — Видихнула жінка. Однією рукою вона дбайливо обняла синочка, а інший вказала на двері в кінці крихітної кімнати, що служила одночасно кухнею, їдальні і вітальні.

— Спасибі вам, що прийшли, — пробурмотіла вона Річарду і, не встигнувши договорити, залилася сльозами.

Йонік кинувся до дальньої кімнати.

— Сюди, Магістр Рал!

Річард підбадьорливо потиснув жінці руку і пройшов за Йоніком. Келен як і раніше не випускала його долоні. Надін з Дрефаном і Кара з Раїною теж рушили слідом. Коли всі увійшли, Йонік розчинив двері в спальню.

Свічка, що горіла на крихітному столику, ледь освітлювала кімнатку. Біля свічки стояв таз з водою і лежали вологі ганчірки. Інша частина кімнати, велику площу якої займали три матраци, немов би чекала, коли свічка згасне, щоб остаточно зануритися в тьму.

На одному матраці хтось лежав. Річард, Келен, Надін і Дрефан стовпилися навколо. Йонік і його мати стояли в дверях, не зводячи очей з тих, що прийшли.

У кімнаті смерділо гнилим м'ясом.

Дрефан відкинув капюшон плаща і присів навпочіпки біля ліжка хворого.

— Розкрийте віконниці, щоб я міг бачити. — Кара відкрила обидві стулки, і денне світло, що впало на підлогу крихітної кімнати, висвітлило світловолосого хлопчика, який по шию був укритий білим простирадлом з ковдрою. Його шия над простирадлом сильно опухла. Він нерівно і важко дихав.

— Як його звати? — Запитав Дрефан у матері.

— Кіп, — схлипнула вона. Дрефан поплескав хлопчика по плечу.

— Ми прийшли тобі допомогти. Кіп.

— Так, Кіп, — нагнулася до нього Надін, — ми піднімемо тебе на ноги, ти і оком моргнути не встигнеш!

Сказавши це, вона знову затиснула долонею рот і ніс, рятуючись від гнильного запаху.

Хлопчик не відгукувався. Очі його були заплющені. Змокле волосся прилипло до чола.

Дрефан спустив ковдру хлопчику до пояса. Кіп лежав, склавши руки на животі.

Кінчики пальців у нього почорніли.

Дрефан весь напружився.

— О духи! — Видихнув він.

Відкинувшись на п'яти, він тильною стороною долоні торкнувся ніг стоячих над ним Морд-Сіт.

— Заберіть звідси Річарда, — квапливо прошепотів він, — Негайно!

Не задаючи питань. Кара з Раїна підхопили Річарда під руки і почали підштовхувати до виходу. Річард вирвався.

— У чому справа? — Вимогливо запитав він. — Що відбувається?

Дрефан провів по губах долонею і глянув на матір і брата хлопчика. Потім обвів очима інших і нарешті подивився на Річарда.

— У цього хлопчика чума, — тихо сказав він, схилившись над нерухомим тілом.

Річард глянув на нього.

— І що ми повинні зробити, щоб його вилікувати? Дрефан підняв брову, потім обернувся до хлопчика і підняв маленьку ручку.

— Поглянь на його пальці. — Кінчики були чорними. Дрефан відкинув ковдру. Подивися на пальці ніг. — Вони теж почорніли. Дрефан приспустив хлопчині штани.

— Подивися на пеніс. — І там кінчик теж почорнів. — Це гангрена. Кінцівки гниють і чорніють. Тому її і називають чорною смертю.

Річард відкашлявся.

— Що ми можемо для нього зробити? Дрефан від подиву заговорив ще тихіше:

— Річард, ти що, не чув, що я сказав? Чорна смерть. Люди іноді видужують від чуми, але тільки не тоді, коли вона досягла цієї стадії.

— Якби ми прийшли до нього раніше… — Репліка Надін повисла в повітрі.

Келен з силою стиснула руку Річарда. Він відчув, що вона насилу придушила зойк.

Річард гнівно подивився на Надін. Вона відвела погляд.

— А ти знаєш, як лікувати чуму, травниця? — Процідив Дрефан.

— Ну, я… — Надін спалахнула і замовкла.

Очі хлопчика відкрилися. Він повернув до них голову.

— Магістр… Рал… — Насилу вимовив він. Річард поклав руку йому на плече.

— Так, Кіп. Я прийшов тебе провідати. Я тут. Кіп ледь помітно кивнув.

— Я чекав. — Дихання його ставало все важче.

— Ви можете допомогти? — Пролунав від дверей плачучий голосок. — Він скоро видужає?

Дрефан розстебнув комір своєї мереживний сорочки і нахилився ближче до Річарда.

— Скажи хлопцеві небудь втішне. Це все, що ми можемо зробити. Він довго не протягне. А я піду поговорю з матір'ю. Це теж частина роботи цілителя.

Дрефан встав і потягнув з собою Надін. Келен притулилася до плеча Річарда. Він не дивився на неї, боячись, що вона розридається. Або він сам заплаче.

— Кіп, ти скоро видужаєш і знову будеш грати в джа-ла. Тобі в найближчі дні стане краще. І я із задоволенням прийду подивитися, як ти граєш. Обіцяю прийти, як тільки ти видужаєш.

По обличчю хлопчика пробігла слабка посмішка. Він наполовину опустив повіки.

Груди його опали, випустивши з легенів повітря.

Річард присів навпочіпки і з завмираючим серцем чекав, коли легені хлопчика знову наповняться повітрям. Але наступного вдиху не було.

У кімнаті запанувала тиша.

Річард чув, як на вулиці скриплять колеса візка, а десь вдалині каркають ворони. У повітрі дзвенів дитячий сміх.

Ця дитина ніколи вже більше не засміється.

Келен впустила голову Річарду на плече. Вчепившись йому в рукав, вона тихо схлипувала.

Річард встав, щоб прикрити тіло простирадлом.

Рука хлопчика повільно піднялася над животом. Річард завмер.

Рука потягнулася прямо до горла Річарда. Чорні пальці скорчившись, міцно вчепившись Річарду в сорочку.

Келен миттєво затихла.

Вони обидва знали, що хлопчик мертвий.

Рука хлопчика підтягла Річарда ближче. Давно завмерлі легені зробили ще один вдих.

У Річарда волосся стало дибки, але він нахилився ближче.

— Вітри полюють за тобою, — прошепотіла мертва дитина.

Річард в потрясінні дивився, як Дрефан загортає тіло хлопчика в саван.

Тільки Річард з Келен бачили, що сталося. Чули, що сказав мертвий хлопчик. У сусідній кімнаті ридала убита горем мати. До нього нахилився Дрефан.

— Річард. — Цілитель торкнувся його руки. — Річард! Річард здригнувся:

— Що?