Келен в подиві закліпала.

— Він знайшов її? Але ми ж все перерили. Її там не було. Як же йому вдалося її відшукати?

— Він відправився в місце, яке назвав анклавом Першого Чарівника, і там знайшов цю книгу. — У Келен відвисла щелепа.

— Він увійшов туди? Він увійшов в анклав Першого Чарівника? Один, без мене? Йому не можна було цього робити! Анклав — небезпечне місце!

— Справді? — Кара схрестила на грудях руки. — І звичайно, тобі ніколи не прийде в голову така дурість, як відправитися в одній в якесь небезпечне місце. Ти повинна зробити догану Магістрові Ралу за настільки необачну поведінку і привести в приклад власну розсудливість.

Раптово Келен все зрозуміла. Річард виконав її прохання і не пустився за нею навздогін, але Кара вирішила ризикнути. Навіть притому що вона не любила магію, Кара намагалася наздогнати Келен, щоб її захистити.

— Кара, — лагідним голосом сказала Келен, — прости, що я тебе обманула.

Кара байдуже знизала плечима.

— Я всього лише охоронець. Ти мені нічим не зобов'язана.

— Ні, зобов'язана. І ти не «всього лише охоронець».

Ти нас захищаєш, але ти — щось більше. Я вважаю тебе своєю подругою. Ти — сестра по ейджу. Я повинна була попередити тебе, але боялася, що ти станеш мене відмовляти, і Річард розсердиться на тебе за те, що ти мене не зупинила. Мені цього зовсім не хотілося.

Кара нічого не сказала. Келен знову порушила ніякове мовчання:

— Кара, прости. Я обдурила тебе. Ти сестра по ейджу; я повинна була довірити тобі свою таємницю. Будь ласка, Кара, я була не права. Прости мене, я тебе благаю!

Посмішка нарешті освітила обличчя Кари.

— Ми сестри по ейджу. Я прощаю тебе. — Келен теж видавила з себе слабку усмішку.

— Як ти думаєш, Річард зрозуміє? — Кара скорчила здивовану пику.

— Ну, його вмовити тобі буде куди простіше. Не так уже важко змусити чоловіка перестати хмуритися.

— Мені шкода тільки, що я не принесла з собою гарних новин і не зможу змусити його посміхнутися. — У дверях Келен зупинилася. — А що робила Надін, поки мене не було?

— Ну, я в основному стерегла тут Сильфіду, але бачила, як Надін роздавала служницям трави, які можуть допомогти уникнути зараження. Ще вона допомагала Дрефану. Магістр Рал попросив її піти до травників і упевнитися, що вони не обманюють людей. Місто наповнене шарлатанами. Одним словом, і вона, і Магістр Рал були дуже зайняті, щоб зустрічатися наодинці, якщо ти питаєш мене про це.

Келен постукала пальцем по одвірка.

— Спасибі, Кара. — Вона подивилася в сині очі Морд-Сіт. — Тут водяться щури. Як ти з цим справляєшся?

— Є речі куди гірші, ніж щури.

— Дійсно, є, — прошепотіла Келен.

Було вже пізно, і в темряві люди на вулицях не впізнавали її. Та й хто б вирішив, що Мати-сповідниця буде бігати по місту без звичайного ескорту?

Як і говорила Кара, всюди снували дрібні торгаші. Одні закликали купувати у них зілля, щоб відганяти чуму або вилікувати близьких, якщо ті вже захворіли. Інші прогулювалися вулицями з лотками, на яких купами були навалені магічні амулети проти чуми. Келен пам'ятала їх лиця: ті ж самі лоточники зовсім недавно пропонували ті ж самі амулети тим, хто бажав знайти чоловіка або дружину чи наставити на шлях істинний невірного чоловіка. Баби продавали дерев'яні дощечки, що з гарантією захищають від чуми, якщо їх повісити над дверима.

Келен з радістю наказала б армії очистити місто від шарлатанів, але розуміла, що таке втручання викличе бурхливий протест з боку покупців. Вона добре уявляла собі, як після цього на всіх кутах почнуть горлати про володарів, які хочуть згноїти чесних трудівників. Келен дивувалася, чому люди завжди впевнені в тому, що тим, хто стоїть при владі неодмінно вигідно, щоб вони вмирали, і цю оману не в змозі були розсіяти ні очевидність, ні здоровий глузд.

Крім того, якщо б Келен наказала припинити продаж цих «ліків», ними б почали торгувати з-під поли за більш високу ціну.

Перше Правило Чарівника: люди готові повірити будь брехні, якщо хочуть, щоб це було правдою, або бояться, що це виявиться правдою. Люди купували ці «ліки» тому, що хотіли жити.

Келен уявила, що б робила вона, якби захворів Річард. Напевно, у відчаї теж кинулася б до знахарів і шарлатанів. А раптом і справді допоможе?

Але насправді допомогти людям могли тільки вона і Річард.

Увійшовши до палацу, Келен відразу пустилася на пошуки Річарда. Біля відкритих подвійних дверей залу для офіційних прийомів вона зупинилася. Її увагу привернув голос Дрефана.

Стіл, за яким зазвичай сиділи високопоставлені гості, зараз був заставлений запаленими свічками. По один бік столу стояв Дрефан, а по іншу прямо на підлозі сиділи слуги, чоловік п'ятдесят чи шістдесят. Вони слухали з великою увагою, оскільки Дрефан говорив про те, як зберегти і зміцнити здоров'я.

Келен теж послухала. Дрефан пояснював, що, засмічуючи тіло нездоровими думками і вчинками, людина сама відкриває дорогу хвороби, говорив про те, що треба правильно жити, правильно харчуватися і намагатися завжди бути в гармонії з природою, пояснював, що таке аура, як вона взаємодіє з тілом, що може її пошкодити, а що, навпаки, зміцнити.

Багато чого з того, що він говорив, здалося Келен цілком розумним, особливо коли він торкнувся питань харчування. Слухачі слухали з розкритими ротами. Келен була вражена, як йому вдалося зробити настільки складні речі доступними їхньому розумінню.

Люди дякували йому та казали, що до цього вони жили в сліпоті і лише тепер він подарував їм зір.

Ці люди слухали не брата Магістра Рала, вони слухали Дрефана Рала, верховного жерця Рауг'Мосс.

Потім Дрефан перейшов до практики, і під керівництвом верховного жерця всі як один слухняно закрили очі і почали вчитися правильно дихати. Поки вони сиділи, втягуючи повітря через ніс і видихаючи його через рот — Дрефан пояснив, що через ніс в людину вливається сила життя, а через рот віддаляються шкідливі речовини, — він повернув голову і, подивившись на Келен, променисто і доброзичливо посміхнувся їй. Його сині очі, очі Даркена Рала, були повні доброти. Келен не здивувалася, що його слухачі так вірять йому. Вона змусила себе посміхнутися у відповідь.

Келен згадала, як Шота говорила про неприємні спогади, які так хотіла вигнати з пам'яті. Вона шкодувала, що ніяк не може забути руку Дрефана між ніг Кари.

Дрефан намагався допомогти людям. Він робив усе, що міг, щоб зупинити чуму. Він був майстерний цілитель — верховний жрець Рауг'Мосс. Келен спробувала замістити образ Дрефана, нишпорячи у Кари між ніг, видом Дрефана, заспокоюючого хворих дітлахів.

Дрефан пояснив, навіщо він тоді це зробив. Це було необхідно, щоб врятувати Карі життя. Морд-Сіт вмирала, але Дрефан її зцілив. Річард задоволений Дрефаном. Келен відвернулася і пішла далі — шукати Річарда.

Трістан Башкар походжав по балкону і зупинився, побачивши Келен внизу.

За звичкою він упер руку в бік, відкинувши плащ, і на стегні у нього блиснув кинджал, з яким він не розлучався.

Келен часто зустрічала Трістана у палаці, і з кожним разом їй все менше подобалося його присутність. Вона вже починала шкодувати, що не поселила його десь на околиці.

Біля дверей кабінету, де Річард зазвичай перекладав щоденник Коло, Келен побачила Докаса з Іганом. Вони подивилися на неї якось дивно, але вона не надала цьому значення, а лише привіталася з ними і увійшла до кабінету.

Річард сидів за столом, підперши руками голову. Перед ним лежала відкрита книга. Дві свічки на столі і лампа висвітлювали кімнату, а в каміні потріскували березові поліна. Плащ Річарда валявся на стільці, але перев'язі з мечем він не зняв.

Річард обернувся і, побачивши Келен, скочив на ноги. Без золотого плаща він був схожий на велику чорну тінь, ковзнула через кімнату. Келен кинулася йому назустріч, обняла його і притулилася до його грудей.