— Напевно, їй було нелегко це зробити, — сказала Келен.

Проникливий погляд синіх очей Дрефана звернувся на неї.

— У зв'язку з горем, яке спіткало її вона попросила собі сильнодіючі ліки, і цілителі їй надали: цикуту.

— Цикуту, — байдуже повторив Річард. — Цикута — це отрута.

— Так. Вона діє швидко, але заподіює вишукані страждання.

— Цілителі дали їй отруту? — Недовірливо перепитав Річард.

Хижий погляд Дрефана перемістився на нього.

— Завдання цілителя — дати необхідні ліки. Іноді єдиний рецепт — смерть.

— Це розходиться з моїми уявленнями про цілителів. — Погляд Річарда теж став хижим.

— Для вмираючого, у якого немає надії на одужання, немає кращої допомоги, ніж припинення мук.

— Твоя мати не вмирала без надії на одужання.

— Якби Даркен Рал відшукав її, їй довелося б пережити неймовірні муки, а смерть була б неминуча. Не знаю, як багато вам відомо про нашого батька, але він славився своєю винахідливістю по частині уміння мучити людей і розтягувати ці муки. Вона жила в постійному страху перед такою долею. Ледве з розуму не сходила від жаху. Сахалася від кожної тіні і впадала в істерику.

Цілителі нічим не могли запобігти долі, що загрожувала їй. Якби Даркен Рал знайшов її у цілителів, він наказав би вбити і їх за те, що вони її ховали. Вона віддала своє життя за мо.

Тріснуло палаюче поліно. Келен здригнулася, але ні Дрефан, ні Річард і вухом не повели.

— Мені дуже шкода, — тихо промовив Річард. — Мій дід забрав свою дочку, мою матір, в Вестланд, щоб сховати її від Даркена Рала. Напевно, він теж розумів, яка небезпека загрожує їй. І мені.

— Значить, ми з вами схожі, — знизав плечима Дрефан. — Обидва втекли від свого батька. Втім, вас би він не вбив. Річард похитав головою:

— Він намагався мене вбити.

Брови Дрефана здивовано піднялися.

— Правда? Він так жадав отримати спадкоємця з даром і все ж намагався вбити вас?

— Він не знав, та і я і теж поняття не мав, що він мій батько, а я — його син. — Річард подумав, що вони занадто далеко ухилилися від первісної теми. Так що ти говорив щодо того, що привів свій внутрішній світ в згоду з добрими духами на випадок, якщо сьогодні предстанешь перед ними?

— Цілителі, які виростили мене, ніколи не приховували від мене мого походження. Скільки я себе пам'ятаю, я завжди знав, що є незаконним сином нашого Магістра, Отця Рала. І розумів, що він може в будь-який момент з'явитися і вбити мене. І я кожен вечір молився, дякував добрих духів за те, що вони дозволили мені прожити ще один день. Це увійшло у мене в звичку.

— А цілителі самі не боялися, що він переб'є і їх за те, що вони ховають тебе?

— Може бути. Вони ніколи про це не говорили.

— Напевно, це було важке життя. Дрефан обернувся до них спиною і довго дивився на палаючі свічки, перш ніж знову заговорити.

— Це було просто життя. Єдине життя, яке я знав. Але врешті-решт я зрозумів, що до смерті втомився щодня боятися його приходу.

— Він мертвий, — сказав Річард. — Тобі більше не треба його боятися.

— Саме тому я тут. Магістр Рал. Я відчув, що узи порвалися, і, отримавши підтвердження його смерті, вирішив покінчити зі своїм особистим пеклом. Ви з першого моменту моєї появи приставили до мене варту, і я знаю, що не можу вільно залишити цю кімнату. Мені відома репутація воїнів, якими ви себе оточили. Але це — частина ризику, на який я пішов, прийшовши до Палацу сповідниць.

Нехай новий Магістр Рал теж захотів би мене вбити — я твердо вирішив покінчити з цим смертним вироком, якипостійно висить над моєю головою. Я прийшов запропонувати свої послуги Магістрові Д'хари, якщо він побажає їх прийняти. А якщо ні — що ж, так чи інакше все скінчиться. І я хочу, щоб це скінчилося, — сказав Дрефан Річарду. Очі у нього були вологими. — Ось ви і почули мою історію. Магістр Рал. Даруйте мені прощення або смерть. Я благаю вас покласти цьому край. Так чи інакше.

Його груди важко здіймалися. Річард у важкому мовчанні пильно вивчав свого єдинокровного брата. Келен здогадувалася, про що зараз думає Річард — про тіні минулого і промені надії.

Нарешті він простягнув руку:

— Мене звати Річард, Дрефан. Ласкаво просимо в оновлену Д'хару. Д'хару, яка бореться за свободу. Ми боремося за те, щоб ніхто не жив у страху, в якому довелося жити тобі. Чоловіки обмінялися рукостисканням. Їх великі сильні долоні були абсолютно однаковими.

— Дякую тобі, Річард, — прошепотів Дрефан.

Мені казали, ти врятував Карі життя, — сказав Річард. — Я хочу подякувати тобі. Напевно, тобі це було нелегко — адже ти знав, що вона Морд-Сіт і може тебе вбити… якщо ти здасишся їй ворогом.

— Я цілитель. Це моє покликання… Річард. Боюся, мені буде складно називати вас по імені. Магістр Рал. У всякому разі, якийсь час. Я відчуваю узи з вами, з вами — як Магістром ралом.

Річард неуважно знизав плечима.

— А я все ніяк не звикну, що мене називають Магістром Ралом. — Він потеребив губу. — А у нас… Ти не знаєш, у нас… є ще єдинокровні брати або сестри?

— Напевно. Хоч чтось повинен був вціліти. До мене дійшла чутка, що в нас точно є молодша сестра.

— Сестра? — Річард заусміхався. — Правда? Сестра? І де вона може бути, як ти гадаєш? Не знаєш, як її звуть?

— Мені дуже шкода, Магістр… Річард, але єдине, що мені про неї відомо, це її ім'я. Лінді. Я чув, що їй зараз років чотирнадцять. Той, хто назвав мені її ім'я, сказав, що теж більше нічого про неї не знає, крім того, що вона народилася в Д'харе, на південному заході від Народного Палацу.

— Ще що-небудь?

— Боюся, що ні. Ви почули все, що мені відомо. — Дрефан повернувся до Келен:

— Як ви себе почуваєте? Ця травниця, як там її, зашила вам рану?

— Так, — відповіла Келен. — Надін все зробила як треба. Трошки ниє, і ще в мене болить голова, напевно, від переживань. Я погано спала вночі через біль у плечі, але цього слід було очікувати. А так я в повному порядку.

Він підійшов до неї, і не встигла вона отямитись, як його пальці стиснули їй плече. Він підняв Келен руку, поводив нею з боку в бік, потягнув і при цьому кожен раз питав, де болить. Потім він зайшов Келен за спину і натиснув пальцями їй на основу черепа. По хребту Келен прокотилася хвиля болю; кімната захиталася.

Він натиснув їй під пахвою, потім знову на плечовий суглоб.

— Як тепер?

Келен покрутила рукою і виявила, що біль став значно слабшим.

— Набагато краще! Спасибі.

— Просто постарайтеся не робити різких рухів. Я трохи приглушив біль, але рана все одно повинна зажити, перш ніж рука буде вас слухатися. Голова все ще болить? — Келен кивнула. — Дозвольте я гляну.

Дрефан підвів її до столу, посадив на стілець і став поруч, затуливши її від Річарда.

Дрефан попросив її витягнути руки і почав масажувати точки між великим і вказівним пальцями. В його руках її долоньки здавалися зовсім дитячими. Руки Дрефана були такі ж великі та сильні, як у Річарда, але долоні м'які, а не загрубілі. Келен було боляче, але вона не скаржилася, вважаючи, що він знає, що робить.

Він стояв прямо перед нею, і Келен доводилося дивитися вгору, інакше довелося б дивитись на його вузькі штани. Келен бачила, як його пальці мнуть її долоні, і згадала, як він обмацував Кару. Їй живо уявилося, як ці сильні пальці забираються Карі під одяг і пробираються між ніг. І нишпорять там.

Келен різко вирвала руки.

— Спасибі, вже набагато краще, — збрехала вона. Він посміхнувся, дивлячись на неї згори вниз проникливим поглядом синіх очей Даркена Рала.

— Я ще жодного разу не знімав головний біль так швидко. Ви впевнені, що вам краще?

— Так. Голова боліла зовсім трохи. Вже все пройшло. Спасибі.

— Радий був допомогти. — Він подивився на неї довгим поглядом і злегка посміхнувся. Потім повернувся до Річарда:

— Мені сказали, що ви збираєтеся одружитися на Матері-сповідниці. Ви абсолютно інший Магістр Рал, ніж наш батько. Даркен Рал ніколи не хотів одружуватися. Звичайно, йому швидше за все не зустрічалися такі красиві жінки, як ваша наречена. Прийміть мої вітання! Коли ж весілля?