Шарудячи спідницями, Кларисса вийшла у вітальню, і Натан представив її сестрам.

Сестри розуміюче посміхнулися, подивившись на виріз її плаття і перезирнулися.

Кларисса безпомилково могла вгадати, що вони в цю хвилину думають.

— Кларисса, ти повинна виїхати зараз, з цими дамами. Там, куди вони тебе привезуть, тобі дадуть книгу. Ти повернешся з книгою сюди. Ти пам'ятаєш, куди я збирався переїхати?

— Так, Натан.

— Отримавши книгу, ти попрямуєш туди. Ніхто, жодна людина, не повинен знати, де я перебуваю. Ти розумієш?

— Так, Натан.

— Я піду велю, щоб їй приготували коня, — сказала сестра Вілламіна.

— Кінь? — Кларисса задихнулася. — Я ніколи в житті не їздила на коні.

Я не вмію…

Натан поставився до цієї заяви спокійно.

— У мене є карета. Кларисса візьме її. Це нікого не бентежить?

Сестра Йоделла знизала плечима.

— Кінь, карета — яка різниця, якщо ми можемо перевірити її на наявність дару.

— Перевіряйте все, що хочете. Я пошлю за каретою, поки ви займаєтеся своїми перевірками, а потім Кларисса почне укладати речі.

— Згодні.

— Добре. Отже, все залагоджено.

Натан встав перед Клариссою, затуливши її собою від сестер.

— Це ненадовго, моя дорога, і скоро ми знову будемо разом. — Він поправив медальйон, що висів у неї на шиї на золотому ланцюжку, так, щоб вона подивилася на нього, і на мить глянув їй в очі. — Я буду чекати тебе. Я сказав моїм подругам, що, якщо щось трапиться з тобою, я буду більш ніж нещасний.

Кларисса подивилася в його дивовижні очі.

— Спасибі, Натан. Я привезу книгу, як ви просите. — Натан поцілував її в щоку.

— Спасибі тобі, моя дорога. Дуже мило з твого боку. Ну що ж, спокійної подорожі.

Над вершиною гори Кіммермосст пливли темні, задумливі хмари. Андоліане кидали на них похмурі погляди. Дрефан запропонував Келен руку, щоб допомогти їй спішитися, але вона прикинулася, що не помітила.

У зникаючому світлі дня примарні руїни здавалися Келен скелетом якогось невідомого чудовиська, яке ось-ось оживе і проковтне її. Хоча сьогодні повинно було бути повний місяць, хмари погрожували закрити місяць. Келен подумала, що, як тільки розтане останній промінь сонця, тут стане темно, як у могилі.

Прив'язавши коней в одному із зруйнованих будівель, легат і Кара провели чотирьох наречених до круглої альтанки в саду, від якої збереглися лише фундамент, кам'яні лави і кілька колон, які колись підтримували дах.

Вдалині, в зникаючому світлі, Келен бачила гострий край кручі і чорні гори за ним. Десь там був Храм Вітрів.

Келен посадили на вигнуту лаву поруч з Дрефаном, а Річарда і Надін через дві лави далі. Келен дивилася на Річарда, поки Дрефан не нахилився і не затулив його від Келен. Тоді вона перевела погляд на Кару. Шість сестер вишикувалися позаду свого чоловіка.

— Ми зібралися тут, — хором сказали легат і Кара, — щоб повінчати Річарда Рала з Надін Брайтон і Келен Амнелл — з Дрефаном Ралом. Цей обряд здійснюється по волі духів, і клятви, принесені тут, будуть сказані перед самими духами.

Келен дивилася на бур'яни, що ростуть із тріщин у камені. Гучні слова про вірність і обов'язок майже не торкалися її свідомості. Їй було невимовно задушливо і жарко; її біле плаття Матері-сповідниці липло до спини. За улоговинці між грудей стікав піт.

Раптом вона відчула, що Дрефан взяв її за руку — Що? Що таке?

— Пора, — сказав він. — Йдемо.

Вони встали перед легатом та Карою. Дружини легата застигли з двох сторін, як вартові. Келен дивилася повз Дрефана і бачила Річарда, що стоїть біля Надін.

Надін посміхалася.

— Якщо хтось не бажає цього одруження, він повинен сказати про це зараз, бо, одного разу створені, ці узи не можуть бути знищені.

— Я хочу сказати, — вимовив Річард.

— Говоріть.

— Вітри сказали, що ми повинні дати згоду добровільно. Цього немає. Нас примушують. Нам кажуть, що люди будуть вмирати, якщо ми не погодимося. Я вступаю в шлюб не з власної доброї волі; я роблю це тільки для того, щоб врятувати життя людей.

— Ви бажаєте врятувати життя тим, хто помре, якщо магія, вкрадена у Храму Вітрів, не повернеться до нього? — Уточнив легат.

— Саме так.

— Це весілля — частина вашої спроби врятувати цих людей. Якщо церемонія не відбудеться, вони помруть. Ви бажаєте їх врятувати. Це розцінюється як ваша добра воля. Якщо ви не згодні, скажіть про це зараз. Потім ви вже не зможете змінити свого рішення.

Задушлива тиша зависла в повітрі.

Келен стрімко зірвалася в чорнильну безодню. Все сталося дуже швидко. Настільки швидко, що вона не встигла навіть вдихнути.

— Я хочу поговорити з Річардом, перш ніж вимовлю клятву, — сказала Келен і додала:

— Одна. Мить легат і Кара дивилися на неї.

— Тоді поспішайте, — сказали вони разом. — Час минає. Місяць росте.

Келен і Річард відійшли на таку відстань, щоб їх не почули.

Вона хотіла, щоб Річард врятував їх від цього. Він повинен врятувати їх. Він повинен зробити щось прямо зараз, інакше буде занадто пізно.

— Річард, немає часу. Ти можеш придумати хоч щось, щоб це зупинити? Будь-який спосіб врятувати людей і не робити того, що від нас вимагають вітри?

Річард стояв до неї впритул і все ж був далеко.

— Прости. Я не знаю іншого способу. Прости мене, — прошепотів він. — Я зазнав невдачі. — Вона похитала головою:

— Ні, ти не винен. Навіть думати не смій про це! Духи позбавили нас можливості перемогти. Вони хотіли, щоб так було, і зловили нас в подвійну пастку. Але принаймні, якщо ми пройдемо через це, Джеган програє. Це набагато важливіше. Скільки закоханих, таких, як ми, зможуть тепер спокійно жити і бути щасливими!

Річард посміхнувся тією посмішкою, від якої у Келен завжди тануло серце.

— Ось що ще я так сильно люблю в тобі: твою пристрасть. Нехай більше ми ніколи не побачимося, але з тобою я пізнав справжнє щастя. Справжню любов. Чи багатьом випала така удача?

Келен сковтнула.

— Річард, якщо ми зробимо те, що вимагають духи, нам доведеться зберігати вірність нашим клятвам. Але хіба ми не можемо… бути разом… хоча б іноді?

Його губи тремтіли, і сльози в очах були досить ясним відповіддю на це питання.

За мить до того, як вони впали б в обійми один одного, між ними встала Кара.

— Час. Чи є у вас якісь бажання?

— У мене їх повно, — з раптовою злістю сказав Річард. — Яке саме ти хочеш почути? — Вітри бажають знати, чи виконаєте ви їх умови.

— Ми виконаємо, — прогарчав Річард. — Але нехай духи знають, що я буду мстити.

— Вітри роблять єдине, що можуть зробити для того, щоб зупинити смерть. — У голосі Кари прозвучало несподіване співчуття, але Келен була впевнена, що це все ще говорять вітри, а не вона сама. — Вони роблять це не тому, що вороже налаштовані до вас.

— Один мудрий чоловік якось сказав мені, що мерцеві все одно, від чого він помер, — сказав Річард.

Він зухвало взяв Келен за руку і пішов з нею до альтанки. Там він став поряд з Надін, а Келен — поруч з Дрефаном. Обличчя її знову являло собою маску сповідниці. Їй було шкода Річарда, тому що його не вчили з дитинства придушувати свої почуття і не давати помічати нікому ні болю, ні душевних мук. А в неї був час підготуватися до цієї останньої тортури.

Вона подумки зосередилася на Річарді, намагаючись передати йому частину своєї сили, щоб він не зламався, щоб він витримав: адже йому ще належить увійти в Храм Вітрів.

— Так чи ні? — Сказав легат. Келен подивилася на нього.

— Що?

Він подивився на хмари і важко зітхнув.

— Ви присягаєте поважати цю людину, коритися йому як господареві вашого будинку, піклуватися про нього і бути йому вірною дружиною, поки ви обоє живі?

Келен глянула на Дрефана і пошкодувала, що не чула, в чому повинен був присягнутися він.

— Я клянуся, якщо це вимагається від мене, щоб зупинити чуму.