— Так, ти права… — Пробурмотіла вона. — Навіть якщо це вбило би нас, ми пожертвували би своєю любов'ю. Але як добрі духи можуть вимагати таку ціну?

Келен раптом згадала, як Денна перевела на себе клеймо Володаря і добровільно пішла замість Річарда у вічні муки в руки Володаря. Правда, за цей вчинок Володар відкинув її, але тоді вона не знала, що так станеться, — і пожертвувала своєю душею заради того, кого любила.

Гілки кленів гойдалися під слабким вітром. Келен чула, як ляскають прапори на вежах. Повітря був повне весни. Трава яскраво зеленіла, навколо зачиналося нове життя.

Серце ж Келен було схоже на жменьку мертвого попелу.

— Я повинна повідомити тобі ще одну річ. — Голос Шоти доносився наче здалеку. — Це не останнє попередження, надіслане вітрами. Ви отримаєте інше, пов'язане з місяцем. Не пропустіть його і поставтеся до нього серйозно. Твоє майбутнє, майбутнє Річарда і майбутнє всіх невинних людей залежить від цього. Ви повинні використовувати все, чому навчилися, щоб не упустити можливість, яка вам буде надана.

— Можливість? Яку можливість? Келен не могла відвести погляду від нестаріючих очей Шоти.

— Можливість виконати ваш самий священний обов'язок. Можливість врятувати життя всіх, хто залежить від вас.

— Коли це буде?

— Я знаю лише, що скоро.

Келен кивнула. Вона сама дивувалася, що досі не розплакалася. Для неї не було нічого жахливішого, ніж втратити Річарда, — і все ж вона не плаче.

Вона подумала, що, напевно, все-таки розридається — але тільки не тут, не зараз.

Вона втупилася в стіл.

— Шота, ти не хочеш, щоб у нас з Річардом була дитина, чи не так? Хлопчик?

— Так.

— Ти постаралася вбити б нашого сина, якби він народився?

— Так.

— Тоді звідки мені знати, що все це не якась змова з твого боку, щоб не допустити народження у нас з Річардом сина?

— Тобі доведеться зважити істинність моїх слів на терезах своєї душі і серця.

Келен згадала слова мертвого хлопчика і пророцтво.

Так чи інакше, вона ніколи не стане дружиною Річарда, Це була тільки порожня мрія.

В юності Келен одного разу запитала матір про любов, про чоловіка, про дім. Її мати стояла перед нею, красива, струнка, сліпуча — але обличчя її являло собою безпристрасну маску сповідниці.

«У сповідниць не буває любові, Келен. У них є тільки обов'язок.»

Річард був народжений бойовим чародієм. У нього є призначення, обов'язок.

Келен дивилася, як вітерець качає по столі крихти.

— Я вірю тобі, — прошепотіла вона. — Я не хочу тобі вірити, мене це вбиває, — але я вірю. Ти говориш правду.

Більше говорити не було про що. Келен встала. Ноги в неї тремтіли. Вона спробувала пригадати дорогу до Сильфіди, але виявила, що думки її не слухаються.

— Дякую за чай, — долетів до неї немов з боку власний голос.

Якщо Шота і відповіла, Келен цього не чула. — Шота? — Вона вхопилася за спинку стільця, щоб не впасти. — Ти не можеш показати мені, куди йти? Здається, я не можу пригадати…

Шота вже була поруч. Вона взяла Келен за руку.

— Я проведу тебе, дитя, — сказала відьма голосом сповненим співчуття.

— Я покажу тобі шлях.

Вони йшли в мовчанні. На вершині скелі Келен зупинилася і окинула поглядом землю Агада. Це було чудове місце, долина, яка затишно влаштувалася серед піків зубчастих гір.

Келен згадала, що Володар послав чарівника і скрійлінга, щоб ті вбили Шоту. Їй довелося втікати, щоб врятувати своє життя. Вона присягнулася, що поверне своє житло собі.

— Я рада, що ти повернула собі свій будинок, Шота, — сказала Келен. — Я кажу щиро. земля Агада належить тобі.

— Спасибі, Мати-сповідниця.

Келен подивилася в очі жінки-відьми.

— Що ти зробила з тим чарівником, який напав на тебе?

— Те, що збиралася. Я прив'язала його за пальці і заживо зняла з нього шкіру. І дивилася, як магія витікає з нього разом з кров'ю. — Вона махнула рукою в напрямку палацу. — Я покрила його шкурою свій трон.

Келен згадала, що це було в точності те, що Шота обіцяла зробити.

Не дивно, що навіть чарівники рідко насмілювалися входити в землю Агада; куди їм було змагатися з Шотою. Але один чарівник дізнався про це з великим запізненням.

— Не можу сказати, що звинувачую тебе за це. Якби Володар підкорив тебе… Ну, загалом, я знаю, як ти цього боялася.

— Я в боргу перед тобою і Річардом. Річард не дозволив Володареві захопити нас усіх.

— Я рада, що чарівник не відправив тебе до Володаря, Шота.

Келен говорила щиро. Вона знала, що Шота небезпечна, але в ній було і співчуття, якого Келен від неї ніяк очікувала.

— Ти знаєш, що він сказав мені, цей чарівник? — Запитала Шота. — Він сказав, що прощає мене. Уявляєш? Він дарував мені прощення. А потім попросив, щоб я пробачила його.

Вітер кинув волосся Келен на обличчя. Вона прибрала їх на і сказала:

— Досить дивно, якщо подумати.

— Четверте Правило Чарівника, так він це назвав. Сказав, що в прощенні є магія, у Четвертому правилі. Магія зцілення. Як у прощенні, яке даруєш ти, так і в тому, яке сам отримуєш.

— Я вважаю, цей поплічник Володаря хотів таким чином втекти від тебе. Як я розумію, у тебе був не той настрій, щоб його прощати.

Світло, здавалося, зникло у глибині нестаріючих очей Шоти.

— Він забув сказати слово «щире» перед словом «прощення».

Келен дивилася, як жінка-відьма знову зникає в похмурому лісі.

Виноградні лози, звисаючі зі скель, тяглися до господині, як ручні тваринки.

Вона сховалася в савані туману. Невидимі пташки сюрчали і свистіли там, куди пішла Шота.

Келен попрямувала до вкритого мохом валуна, який їй показала Шота, і побачила Сильфіду. Її срібне обличчя піднялося над парапетом. Келен ледь не шкодувала, що Сильфіда тут, неначе, якби Келен не змогла повернутися, нічого з того, про що говорила Шота, не відбулося б.

Як вона зможе тепер дивитися в очі Річарду і не кричати від муки? Як вона буде жити далі?

— Ви бажаєте подорожувати? — Запитала Сильфіда.

— Ні, але повинна.

Сильфіда насупилася, немов не розуміючи.

— Якщо ви бажаєте подорожувати, я готова.

Келен сіла на землю, спиною до Сильфіди, і підібрала під себе ноги. Невже вона повинна так легко з цим змиритися? Підкоритися долі? Невже немає вибору?

Думай про рішення, а не про завдання.

Так чи інакше, зараз все це вже не здавалося їй таким невідворотним, як було зовсім недавно. Рішення має бути. Річард би так легко не здався. Він боровся б за неї. І вона буде за нього боротися. Вони люблять один одного, і ці найважливіше.

Розум Келен був затуманений. Вона спробувала зосередитися і міркувати розсудливо.

Келен знала, що відьми зачаровують людей. Не обов'язково з поганих намірів; така їх природа. Людина не в силах змінити свій зріст або колір очей. Відьми зачаровували людей, тому що таким чином проявляла себе їх магія.

Шота до певної міри зачарувала і Річарда — його врятувала тільки магія Меча Істини. Меч Істини.

Річард — Шукач. Його призначення — знаходити відповіді на питання, докопуватися до істини. Вона закохана в Шукача. Він би не став так легко від неї відмовлятися.

Келен механічно зірвала листочок і почала відщипувати від нього шматочки.

Вона міркувала над тим, що говорила Шота. Чи усьому сказаному вона дійсно вірить? Розмова з відьмою почала здаватися Келен сном, від якого вона тільки що прокинулася. Можливо, положення все ж не таке відчайдушне, як їй уявлялося.

Її батько казав їй — ніколи не поступайся, борись з кожним подихом, до останнього подиху, якщо буде потрібно. І він би на її місці не поступився. Ще нічого не визначено остаточно. Майбутнє це майбутнє, і, незважаючи на все, що говорила Шота, ще невідомо, як буде.

Щось полоскотало Келен плече. Занурена в думки, вона грюкнула по ньому і знову взялася щипати листик. Є рішення, є. Повинно бути.