Оглушливий вибух зірвав з петель залізні двері. Нагорі почулися крики. З пролому на сходи впав промінь світла. Келен встала, але, схопившись за перекладину, скрикнула від болю. В плечі у неї застряг гострий осколок каменю.

Келен висмикнула його, і з рани струмком хлинула кров.

З усією швидкістю, на яку була здатна, Келен полізла вгору навздогін за Марліном. Вона зобов'язана його зупинити. Більше ніхто цього зробити не зможе.

Річарда немає, і, значить, вона повинна битися магією проти магії за своїх людей. Поранену руку при кожному русі прострілював гострий біль.

— Швидше! — Пролунав знизу голос Надін. — Він тікає!

Крики Кари буквально зводили з розуму.

Одного разу Келен лише на частку секунди відчула біль від ейджа. Морд-Сіт відчувають її всякий раз, коли беруть його в руку, але при цьому навіть не кривляться.

Вони живуть у світі болю. Роки тортур привчили їх не помічати її.

Келен навіть уявити собі не могла, що змогло змусити Морд-Сіт так несамовито кричати.

Але вона не сумнівалася — що б це не було, воно зараз вбиває Кару.

Келен посковзнулася на перекладині і боляче забила ногу. Вилаявшись, Келен знову вперто полізла вгору і вивалилася в коридор прямо на купу кишок. На неї дивилися мертві очі сержанта Коллінза. З-під шкіряних обладунків стирчали уламки ребер. Тулуб сержанта було розвернутий від шиї до живота.

На підлозі корчилися в агонії солдати; інші лежали нерухомі, мертві.

Мечі були по руків'я вбиті в кам'яні стіни. Сокири теж стирчали зі стін, як з м'якого дерева.

Чарівник прорвався крізь заслін, але не без втрат. Келен побачила відрубану по лікоть руку і по залишках рукава зрозуміла, що це рука Марліна.

Пальці відрубаної руки стискалися і розтискалися.

Келен встала і, вхопивши Надін за зап'ястя, допомогла їй вибратися в коридор.

— Обережно!

При вигляді кривавого місива Надін ахнула. Келен подумала, що вона зараз зомліє або істерично заволав. Але цього не сталося.

З лівого коридору бігли солдати з піками, мечами і сокирами напоготові. Коридор праворуч був порожній, темний і тихий. Там горів лише єдиний факел. Келен рушила направо. Надін, треба віддати їй належне, пішла слідом.

Крики на дні колодязя не вщухали.

За останнім чадячим факелом коридор зникав у темряві. Біля стіни купою брудної білизни валявся мертвий солдат. Почорнілий клинок його меча був закручений спіраллю.

Келен зупинилася і прислухалася. Тиша. Марлін міг бути де завгодно, міг сховатися в будь-якому бічному коридорі, причаїтися за будь-яким кутом, з самовдоволеною посмішкою Джегана на губах чекаючи її в пітьмі.

— Зостанься тут, Надін.

— Ні. Я ж сказала тобі — ми захищаємо своїх. Він хоче вбити Річарда. І я дозволю йому вийти сухим з води! Ні за що, поки у мене є хоч найменша можливість допомогти вам з ним впоратися.

— Єдина можливість, яка у тебе зараз є, — це загинути.

— Все одно я піду з тобою!

У Келен не було ні часу, ні бажання сперечатися. Якщо Надін хоче йти, нехай іде — може, дійсно стане в нагоді. Наприклад, Келен потрібно було звільнити обидві руки.

— Тоді візьми факел!

Надін вихопила факел з підставки і завмерла, очікуючи.

— Я повинна доторкнутися до нього, — пояснила Келен. — Якщо я до нього доторкнуся, він помре.

— Хто? Марлін або Джеган? Серце Келен шалено калатало.

— Марлін. Якщо Джеган здатний проникнути в його розум, то, треба думати, він з тим же успіхом може звідти і вибратися. Втім, хто знає? Але, у всякому разі, його маріонетка помре напевно. І тоді цьому неподобству прийде кінець. Поки що.

— Так от що ти хотіла зробити там, у колодязі? А що ти мала на увазі, кажучи про вибір між життям однієї людини і багатьох?

Келен схопила її за щоки і міцно стиснула.

— Послухай, ти! Це тобі не якийсь там Томмі Ланкастер, який рветься тебе згвалтувати! Ця людина хоче вбити нас усіх! Я повинна йому перешкодити. І якщо хтось буде притиснута до нього в ту мить, коли я до нього доторкнуся, ця людина загине разом з ним. Але я не стану коливатися, будь це ти або хтось інший. Зрозуміла? Я не можу дозволити собі коливань. Занадто багато поставлено на карту.

Надін кивнула. Келен відпустила її і відчула, як по пальцях стікає кров. Ліва рука майже не слухалася, а права їй потрібна, щоб торкнутися Марліна. Добре хоч Надін буде тримати факел. Келен сподівалася, що не зробила помилки, взявши Надін з собою.

А ще вона сподівалася, що бере Надін з собою не з інших причин.

Надін взяла праву руку Келен і притиснула її до лівого плеча.

— Зараз нам ніколи займатися твоєї раною. Затисни її якомога міцніше і тримай, поки тобі не знадобиться вільна рука. Інакше ти втратиш дуже багато крові і не зможеш виконати своє завдання.

Келен скривилася, але рану затиснула.

— Спасибі. Раз вже ти не хочеш залишитися, тримайся за мною і просто освітлюй мені дорогу. Якщо солдатам не вдалося його зупинити, то у тебе тим більше не вийде. Я не хочу, щоб ти постраждала марно.

— Зрозуміла. Іти за тобою.

— Пам'ятай, що я сказала, і не стій у мене на шляху. — Келен глянула на солдатів, що стовпилися за Надін. — Стріляйте з луків або користуйтеся списами, якщо дотягнетеся, але тримайтеся у мене за спиною. І принесіть ще смолоскипи. Ми повинні обкласти його з усіх боків.

Кілька солдатів побігли за смолоскипами, а Келен рушила вперед. Надін тримала факел над головою, освітлюючи дорогу. По коридору розносився тупіт чобіт, брязкіт кольчуг, брязкіт сталі і тріск факелів.

Але в голові Келен, перекриваючи всі ці звуки, як і раніше дзвеніли крики Кари.

Келен зупинилася на перетині коридорів, перевела подих і озирнулась.

— Сюди! — Надін вказала на краплі крові на підлозі. — Він пішов у цю сторону!

Келен подивилася в темний коридор. Він вів до сходової клітки і вгору, до палацу. Другий коридор, направо, йшов до розташованого під палацом лабіринту складів, тунелів для перевірки стану фундаменту і дренажних каналах для відведення грунтових вод. Ці канали на виході були обладнані важкими кам'яними шлюзами, які пропускали воду, але не давали нікому проникнути всередину.

— Ні, — заперечила Келен. — Сюди — направо.

— Але кров! — Заперечила Надін. — Він пішов туди!

— Досі ми крапель крові не бачили. Він просто хоче збити нас зі сліду. Лівий коридор веде у внутрішні приміщення палацу, а Джеган пішов сюди, вправо, де немає людей.

Келен рушила по правому коридору, і Надін пішла слідом.

— Та що йому до людей? Він же перебив і поранив купу солдат!

— А вони відтягли йому руку. Джегану глибоко наплювати, вб'ємо ми Марліна чи ні, але, з іншого боку, якщо йому вдасться втекти, то тіло Марліна можна використовувати, щоб заподіяти ще більше шкоди.

— Та якої шкоди він може завдати, окрім як вбити ще когось?

— Є ще замок Чарівника, — пояснила Келен. — Сам Джеган не володіє ніякою іншою магією, за винятком своїх здібностей соноходця, зате може використовувати людину, що володіє чарівним даром. Хоча, наскільки я встигла помітити, він поки не дуже-то обізнаний у тому, як користуватися чужою магією. Ті штучки, які він тут витворяє, — це найпростіше застосування повітря і тепла. Груба сила. І в цьому наша перевага. Я б на його місці спробувала дістатися до замку і скористалася наявної там магією, щоб завдати максимально можливого збитку.

Келен повернула до старих сходів, вирубаних в камені, і помчала по них, стрибаючи через сходинки. Внизу в тунелі коридор знову розгалужувався. Вона повернулася до біжучим слідом за нею солдатам:

— Розділіться на два загони — по одному на кожен коридор. Це самий нижній рівень. На перетинах перекривайте всі ходи. Запам'ятовуйте, куди і коли повертаєте, інакше ризикуєте проблукав тут кілька днів. Ви вже бачили, на що він здатний. Якщо виявите його, не намагайтеся зловити.