— Що ти збираєшся робити?

— Робити? Про що ти? — Дрефан озирнувся на інших.

— Що ти маєш намір сказати людям? Я маю на увазі — хлопчик помер від чуми. Ти не хочеш спробувати зберегти це в таємниці?

Річард ніяк не міг змусити себе думати.

— У таємниці? — Втрутилася Келен. — А навіщо? — Дрефан набрав у груди побільше повітря.

— Звістка про чуму може викликати паніку. Потрібно негайно спалити тіло.

Постіль, матрац, все, до чого він доторкався, — теж. А кімнату окурити.

— Хіба люди не здогадаються, навіщо це робиться? — Здивувався Річард.

— Швидше за все здогадаються.

— Так як же це можна зберегти в таємниці?

— Ти Магістр Рал. Твоє слово — закон. Ти повинен зупинити будь-який витік інформації. Арештуй сім'ю. Звинувать у якомусь злочині. Тримай їх під вартою, поки все не закінчиться. Накажи солдатам спалити всі їхні пожитки, а будинок закляти.

Річард закрив очі і притиснув повіки пальцями. Він — Шукач Істини, а не губитель її.

— Не можна поступити так з сім'єю, яка тільки що втратила дитину! Я цього не зроблю! До того ж чи не краще буде, якщо люди дізнаються? Хіба вони не мають права знати, на яку небезпеку наражаються?

Дрефан кивнув:

— Якби я приймав рішення, я повідомив би населенню. Мені доводилося стикатися з чумою в невеликих містечках. Подекуди намагалися приховати відомості, побоюючись паніки, але, коли смерть починала косити людей, правда все одно випливала назовні.

Річарду здавалося, що на нього обрушилося небо. Він відчайдушно намагався змусити себе міркувати, але слова мертвого хлопчика і раніше дзвеніли у вухах. Вітри полюють за тобою.

— Якщо я один раз збрешу людям, потім вони вже нічому не будуть вірити. Ми повинні сказати їм правду. Вони мають право знати.

— Я згодна з Річардом, — заявила Келен. — Ми не маємо права обманювати людей, особливо коли мова йде про те, що загрожує їх життю.

Дрефан кивнув.

— Нам хоча б пощастило з часом року. Чума набагато небезпечніша влітку, в спеку. Влітку вона поширилася би миттєво. А в холодну весняну погоду вона не повинна протриматися довго. Якщо пощастить, спалах чуми виявиться невеликий і незабаром ослабне.

— Повезе, — пробурмотів Річард. — Везіння — це для тих, хто бачить сни. А мені сняться суцільні кошмари. Ми повинні попередити городян.

Дрефан по черзі оглянув усіх.

— Я розумію і згоден з вашими доводами. Складність в тому, що під час епідемії залишається тільки швидко ховати померлих і спалювати їх речі. Ліки існують, але вони малоефективні. І я повинен попередити вас — звістка про чуму пошириться зі швидкістю вогняного валу.

Річард похолов.

З червоним місяцем прийде вогненний вал.

— Нехай змилується над нами добрі духи, — прошепотіла Келен. Вона подумала про те ж, що Річард. Річард схопився як ошпарений.

— Йонік!

Він сам підійшов до дверей, не бажаючи, щоб хлопчик входив до мертвого брата.

— Так, Магістр Рал? — Йонік хмурився, намагаючись утримати сльози.

Опустившись на одне коліно, Річард взяв його за плечі.

— Йонік, мені дуже шкода! Але страждання твого брата скінчилися, і тепер він у добрих духів. Тепер він щасливий і сподівається, що ми будемо згадувати про нього тільки найкраще і не будемо занадто сильно засмучуватися. Добрі духи про нього подбають.

Йонік відкинув з чола волосся.

— Але… Я…

— Я не хочу, щоб ти в чомусь звинувачував себе. Нічого не можна було зробити.

Нічого. Іноді люди захворюють, і ніхто не в силах їх вилікувати. Навіть якщо б ти привів мене сюди ще в перший раз, ми б все одно нічого не змогли зробити.

— Але ж ви чарівник… У Річарда защеміло серце.

— Так, але не такий, — прошепотів він і обійняв Йоніка. У сусідній кімнаті на плечі Раїни ридала мати. Надін загортала для неї якісь трави і пояснювала, як їх заварювати. Жінка кивала, не відриваючи голови від плеча Раїн, слухала і плакала.

— Йонік, я прошу тебе мені допомогти. Мені потрібно обійти усіх хлопчиків з вашої команди. Ти покажеш нам, де вони живуть?

Йонік витер носа рукавом.

— Навіщо?

— Боюся, вони теж могли захворіти. Ми повинні це з'ясувати.

Йонік з мовчазною турботою подивився на матір. Річард жестом підкликав Кару.

— Йонік, а де твій батько?

— Він сукновал. Працює там, нижче по вулиці, через три провулка направо. Він щодня працює допізна. Річард піднявся.

— Кара, сходи за батьком Йоніка. Йому зараз краще бути з дружиною. Нехай двоє наших солдат попрацюють за нього сьогодні і завтра, щоб його сім'я не залишилась без грошей. Скажи Раїні, щоб дочекалася його тут. Це не займе багато часу, так що вона встигне нас наздогнати.

Внизу Келен зупинила Річарда і попросила Дрефана з Надін почекати на вулиці разом з Йоніком, поки Кара сходить за його батьком. Потім закрила двері, і вони з Річардом залишилися вдвох на напівтемному сходовому майданчику.

Тремтячими пальцями вона витерла сльози і судорожно зітхнула.

— Річард, — мовила вона, — Річард, я не знала. Був поєдинок з Марліном, сестра Тьми… Я не знала, що брат Йоніка так важко хворий, інакше я ніколи б…

Річард притиснув палець до її губ, але зрозумів з виразу очей Келен, що замовкнути її змусив його гнівний погляд.

— Як ти смієш удостоювати брутальну брехню Надін виправданням? Припини! Я знаю тебе і ніколи не повірю таким звинуваченням. Ніколи.

Келен полегшено закрила очі і припала до його грудей.

— Ця нещасна дитина! — Схлипнула вона.

— Я розумію. — Він погладив її по густому довгому волоссю.

— Річард, ми обидва чули, що сказав цей хлопчик після того, як помер.

— Ще одне свідчення, що Храм Вітрів потривожений. Вона відскочила від нього. Зелені очі шукали його погляд.

— Річард, нам потрібно ще раз все обміркувати. Про Храм Вітрів ти знаєш тільки з одного джерела, і до того ж спірного. Це всього лише щоденник, який людина вела від нудьги. До того ж ти прочитав тільки уривки, і з древнєд'харіанського важко перекласти точно. У тебе цілком могло скластися хибне уявлення про цей Храм Вітрів.

— Ну, не впевнений, що можу погодитися…

— Ти втомився до напівсмерті. І не в змозі думати. Тепер ми знаємо правду.

Храм Вітрів не намагається надіслати попередження. Він намагається вбити тебе.

Річард відповів не відразу. Крім гіркоти, в її очах він бачив тривогу.

Тривогу за нього.

— Судячи з того, що пише Коло, це не так. З того, що я вичитав, по-моєму, випливає, що червоний місяць — це попередження про те, що в Храм Вітрів проник непроханий гість. Коли червоний місяць зійшов минулого разу…

— Коло пише, що всі стривожені. Але не пояснює чому, вірно? Може, тому, що Храм Вітрів намагався вбити їх. Коло пише, що чарівники, що відіслали кудись там цей храм, їх зрадили. Річард, спробуй міркувати розсудливо. Мертвий хлопчик сказав: «Вітри полюють за тобою». А коли за кимось полюють, значить, його хочуть убити. Храм Вітрів полює за тобою. Хоче вбити тебе.

— Тоді чому він не вбив мене замість хлопчика? — На це відповісти їй було нічого.

Вони вийшли на вулицю, і їх зустрів погляд синіх очей Даркена Рала. Річард розумів, що цілителі вельми проникливі, але під поглядом цих очей він відчував себе голим. Що ж, гаразд, хоч магії він у них не бачить.

Надін з Йоніком чекали в мовчазній тривозі. Річард шепнув Келен щоб вона почекала з Дрефаном і Йоніком, і взяв Надін під руку.

— Надін, ти не могла б відійти зі мною на хвилинку? Вона засяяла:

— Звичайно, Річард!

Він підтримав її під лікоть, допомагаючи зайти в будинок. Поки Річард закривав двері, вона пригладила волосся.

Але як тільки двері зачинилися, він повернувся до усміхненої Надін і жбурнув її до стіни з такою силою, що ледь не вибив з неї дух.

— Річард… — Задихнулася вона.

Схопивши її за шию, він знову вдарив її об стіну.

— Ми з тобою ніколи не збиралися одружитися. — Магія меча, її лють дзвеніла в його голосі і вирувала в жилах. — І ніколи не одружимося. Я люблю Келен. І одружуся на Келен. Єдина причина, по якій ти ще тут, полягає в тому, що ти якимось чином замішана в тому, що відбувається. І залишишся тут лише до тих пір, поки ми не розберемося, що це таке. Я можу пробачити і простив тобі ту давню історію, але якщо ти ще хоч раз скажеш чи зробиш ще що-небудь настільки ж жорстоке і навмисно заподієш Келен біль, то все життя проведеш тут, в Ейдіндріле, на дні ями. Ти мене зрозуміла?!