— Він убив його, убив!

Натовп зімкнувся навколо них; люди штовхалися і тіснили один одного, витягували шиї, намагаючись якомога краще все роздивитися, а ті, хто стояв усередині кола, відштовхували задніх і кричали:

— Назад! Назад! Відійдіть на крок, йому і так нічим дихати!

Полковник Шерборн кинув пістолет на землю, розвернувся і пішов геть.

Богса понесли до аптеки поблизу; натовп так само тіснився навколо нього, все містечко йшло за пораненим, і я теж. Мені вдалося протиснутися вперед і зайняти гарне місце під вікном, звідки було видно Богса. Його поклали на підлогу, підсунули йому під голову товсту Біблію, а другу розкрили й поклали йому на груди, але спочатку розстібнули його сорочку, й того я бачив, куди влучила куля. Він зітхнув разів із десять, і Біблія у нього на грудях піднімалася, коли він вдихав повітря, і знову опускалася, коли видихав, а потім затих — помер. Тоді відірвали від нього дочку — вона все ридала й голосила — і відвели її геть. Їй було років шістнадцять, така тиха і скромна, тільки дуже бліда від страху.

Ну, незабаром тут зібралося ціле містечко. Люди штовхалися, тіснили один одного, намагаючись пробратися поближче до вікна та побачити тіло вбитого, але ті, хто зайняв місце раніше, не хотіли поступатися, хоча люди за їхньою спиною весь час повторювали:

— Послухайте, ви ж уже подивилися, може, досить? Це несправедливо! Справді, недобре, що ви там стоїте весь час і не даєте іншим подивитися! Іншим теж хочеться не менше, ніж вам.

Вони почали сваритися, а я вирішив ушитись, думаю, аби боком усе це не вилізло. На вулицях було повнісінько народу, і всі, видно, були дуже стривожені. Всі, хто бачив, як стріляв полковник, розповідали, як це сталось, навколо кожного оповідача зібрався справжній натовп, і всі слухачі стояли, витягнувши шиї та прислухаючись. Один довготелесий, худий молодик із довгим волоссям і в білому плюшевому циліндрі, зсунутому на потилицю, відмітив на землі палицею із загнутою ручкою те місце, де стояв Богс, і те, де стояв полковник, а люди юрбою ходили за ним від одного місця до другого, стежили за всім, що він робить, і хитали головою на знак того, що все розуміють, і навіть нахилялися, вперши руки в боки, та дивилися, як він робить позначки палицею. Тоді він випростався і став нерухомо на тому місці, де стояв Шерборн, насупився, насунув циліндр на очі й вигукнув: «Богс!» — а тоді прицілився палицею: бах! — і похитнувся, і знову бах! — і впав на спину. Ті, хто все бачив, казали, що він точнісінько відтворив усе, — словом, казали, що саме так усе й сталося. З десяток чоловіків витягнули свої фляжки з віскі й заходилися частувати молодика.

Ну, тут хтось вигукнув, що Шерборна треба було б лінчувати. За якусь хвилину всі повторювали ці слова, і натовп посунув із ревінням та криком, зриваючи на шляху мотузки для білизни, щоб повісити на них полковника.

Всі повалили до будинку Шерборна з криком і вигуками, наче індіанці, й збили б із ніг і затоптали кожного, хто наважився б перепинити їм шлях. Хлопчаки з вереском бігли попереду; з усіх вікон висовувалися жіночі голови; на всіх деревах сиділи негренята; з-за парканів визирали дівчата і юнаки, а щойно натовп наближався, вони кидалися навтьоки, куди бачили. Багато дівчат і жінок плакали і тремтіли, перелякавшись ледь не до смерті.

Натовп збився докупи перед парканом Шерборна, і гомін стояв такий, що й себе самого не було чути. Двір Шерборна був невеличкий, футів зо двадцять. Хтось вигукнув:

— Ламайте паркан! Ламайте паркан!

Щось заскрипіло, затріщало, грюкнуло, паркан упав під натиском рук, і передні ряди натовпу рушили у двір.

Тут Шерборн із двостволкою в руках вийшов на дах маленької веранди й спинився, не кажучи ні слова, спокійний, упевнений. Галас стих, і натовп відкотився назад.

Шерборн і далі мовчав — стояв і дивився вниз. Тиша була дуже неприємна, якась моторошна. Чоловік, якого збиралися лінчувати, обвів натовп поглядом, і кожен, на кому цей погляд зупинявся, злякано відводив очі — ніхто не міг його витримати, хоч як старався. Тоді Шерборн засміявся, тільки не весело, а так, що чути цей сміх було неприємно, наче їсти хліб із піском.

Потім він сказав дуже спокійно і повільно:

— Невже ви дійсно подумали, що зможете когось лінчувати? Це ж просто курям на сміх. Як вам тільки в голови таке забрело, що вам стане духу лінчувати чоловіка? Може, тому, що вам вистачає хоробрості виваляти в пір’ї якогось заїжджого волоцюгу, ви почали думати, ніби зможете напасти на чоловіка? Та справжній чоловік не злякається і десяти тисяч таких, як ви, — доки надворі світло і ви не ховаєтеся в нього за спиною.

Хіба ж я вас не знаю? Добре знаю, як свої п’ять пальців. Я народився та виріс на Півдні, жив на Півночі, того середню людину знаю назубок. Середня людина — це завжди боягуз. На Півночі він дозволяє кожному потурати собою, а тоді йде додому й молиться Богу, щоб той послав йому терпіння. На Півдні одна людина, без жодної допомоги, здатна зупинити серед білого дня диліжанс, забитий пасажирами, і пограбувати його. Ваші газети дуже часто називали вас хоробрими, того ви вважаєте себе найсміливішими у світі, — а насправді ви звичайнісінькі боягузи. Чому ваші судді не вішають убивць? Бо бояться, щоб приятелі засудженого не вистрелили їм у спину, — таке дійсно буває. Ось чого вони завжди виправдовують убивцю; і тоді справжній чоловік виходить уночі за підтримки сотні боягузів у масках і лінчує негідника. Ваша помилка в тому, що ви не прихопили з собою справжнього чоловіка, — це одна помилка, а друга та, що ви прийшли вдень і без масок. Ви привели із собою напівчоловіка — ось він, Бак Гаркнес, і якби він вас не підбивав, то ви б погаласували і розбрелися.

Вам не хотілося йти. Середня людина не любить клопотів та небезпеки. Це ви не любите клопотів та небезпеки. Але якщо якийсь напівчоловік на кшталт Бака Гаркнеса вигукне: «Лінчувати! Лінчувати його!» — тоді ви боїтеся відступити, боїтеся, що вас можуть назвати боягузами, того здіймаєте виття, чіпляєтесь за поли цього напівчоловіка і біснуватим натовпом біжите сюди, клянучись, що здійсните великі подвиги.

Найжалюгідніше, що тільки можна знайти на світі, — це натовп; ось і армія — натовп: ідуть у бій не тому, що в них спалахнула хоробрість, — їм додає духу усвідомлення того, що їх багато і ними командують. Але натовп без справжнього чоловіка попереду і яйця виїденого не вартий. Тепер вам лишається лише, підібгавши хвіст, чкурнути додому й забитися в куток. Якщо буде справжнє лінчування, то воно відбудеться вночі, як це водиться на Півдні; натовп прийде в масках і матиме з собою чоловіка. А тепер ідіть геть і забирайте вашого напівчоловіка.

По цих словах Шерборн підняв двостволку і звів курок.

Натовп одразу відкотився і всі кинулись врозтіч, хто куди, і Бак Гаркнес теж поплентався за іншими, до того ж вигляд у нього був досить жалюгідний. Я міг би там лишилися, але мені не хотілось.

Я пішов до цирку й тинявся там по задвірках, а коли наблизився сторож, то взяв та й пірнув собі під брезент. Зі мною була золота монета у двадцять доларів і ще інші гроші, але я вирішив їх поберегти. Хтозна як буде: гроші завжди можуть знадобитися так далеко від дому, та ще й серед чужих людей. Завбачливість не завадить. Я не проти того, щоб витрачати гроші на цирк, але тільки коли не виходить сходити задурно.

Цирк був — те, що треба. Навдивовижу було дивитися, коли всі артисти виїхали на конях, пара за парою, джентльмени і пані поряд. Чоловіки всі в кальсонах та нижніх сорочках, без чобіт і без шпор, взявшись у боки дуже легко й невимушено, — а було їх десь два десятки. Пані та панночки всі писані красуні, справжнісінькі королеви, і на них дорогі сукні, зверху донизу всипані діамантами, — певно, кожне коштувало не менше, як мільйон. Кожне око тішилось, а мені то й взагалі ніколи нічого красивішого бачити не доводилось. А тоді вони заскочили на сідла, випросталися на весь зріст і проїхали вервечкою довкола арени, тихо й плавно похитуючись; і всі чоловіки, що сягали головами ледь не до стелі, здавалися неймовірно високими, спритними і струнками; а у жінок сукні шурхотіли та коливалися легко, наче пелюстки троянди, і кожна пані скидалася на яскраву парасольку.