— Ні, не пропив, — каже Том, — всі вони цілі, шість тисяч і навіть більше. А твій батько з того часу не повертався. Принаймні коли я їхав, його ще не було.
А Джим каже дуже урочистим голосом:
— Геку, він більше ніколи не повернеться. Я запитую:
— Чого ж він не повернеться?
— Чи ж не все одно, Геку? Кажу тобі: більше він не повернеться.
Але я до нього вчепився, і зрештою він зізнався:
— Пам’ятаєш той будинок, що плив униз по ріці? Там ще лежав чоловік, прикритий ковдрою, а я відкрив його і подивився, а тебе не пустив до нього. Так от, свої гроші ти отримаєш, коли тобі треба буде, бо це й був твій батько…
Том давно вже одужав і носить свою кулю на ланцюжку від годинника замість брелока, і щоразу лізе в кишеню — подивитись, котра година. А більше писати нема про що, і я дуже цьому радий, бо якби я раніше знав, яка це морока — писати книжку, то нізащо не взявся б, і більше ніколи нічого не писатиму. Мабуть, я таки втечу на індіанську територію ще раніше, ніж Том із Джимом, бо тітонька Саллі збирається мене всиновити і виховувати, а я цього не витримаю. Я вже пробував.
КІНЕЦЬ
Із величезною пошаною, Гек Фінн.
