Пушкін перший повстав проти цього; між іншим, це вперше на папері засвідчив саме він; моносексуал, лише він здатен був утнути:

«Євген Онєгін».

Де «ген», родова ознака, є зворотньою алітерацією до слова «нєг», тобто «сластолюбець». Але тут йдеться не про нюанси філології, а про речі ще потаємніші, аніж творчість. Поет пише листа фон Геккерену, данському послу, де звинувачує того в причетності до світового гомосексуалізму. Геккерен тут же посилає свого торгпреда, убивцю, Дантеса, аби Поет вмовкнув навіки. Для чого б ще пасивний педераст Дантес утирався в довіру до сім’ї Пушкіних і одружувався — а це найстрашніше для гома — із рідною сестрою Гончарової? Ясно, аби наблизитися до своєї жертви на відстань пострілу. Лист Пушкіна до Геккерена тисячі разів перевидавався, але. Світова підерія має таку страшну силу впливу, що ще й досі кожен школяр вважає, що дантесового пістоля наставляв на мету... цар. Який зроду не був підаром, ні бодай бісексуалом; постріл пролунав, але ще швидше світова думка навернулася на ідею, що винуватий царат.

Саме тут криється таємниця падіння дому Романових, яких уже тоді прокляли педерасти й чекали лише слушного часу, щоби поквитатися за це.

— До Лондона заслано сексуально-крамольного Юсупова! — зраділи вони; оточили увагою й про всяк випадок збочили графа; тримаючи його, наче козирного валета, в прикупі; аби слушної миті він вислизнув із колоди карт на історичний кін, на якому вже Росія могутньо ставала на ноги. Кому це потрібно було із провідних країн світу, які ще на ноги не стали? Особливо стурбувалися підерали, які люто ненавиділи одну шосту суші за тверду мораль, яка базувалася на «домострої». (До речі, нам, русинам, чия мораль тримається на козацькому кодексі честі, де за мужолозство вирок був один — смертна кара, — нам треба в перехідний цей теперішній період бути дуже обережними, бо ми саме стаємо на ті ноги, на які свого часу не змогла стати Росія).

... А тим часом у Києві ставиться зовсім інший ганебний спектакль: в Михайлівському золотоверхому монастиреві архимандрит всія Расєї Іліодор поставив рубати дрова кого? Гришку Распутіна. Знаючи найкраще, що туди прибули інкогніто помолитися дружина царя. Гришка рубав дрова лише за умовним сигналом Іліодора, цей лунав лише тоді, коли «прочанка» йшла з молільні до трапезної. Тоді-то «старець» оголював торса й картинно цюкав колоду. Статуру він мав надто показну, адже був до цього хлистом і батогами сам собі вдосконалив її до завершеного рельєфу. Жінка, яка саме постувала, не могла не помітити персонажа. Який, наче випадково, саме цюняв під дровітню.

— Це є хьто такій? — зіграла в цариці німецька нерозбуджена кров.

— То є чудотворець, — улесливо прошепотів Іліодор.

Жінка з першого погляду помітила, що піп не бреше.

Ех, Києве, Києве... Золотоверхий ти наш. (Був би ти золотоверхішим воістину, якби масоно-московські орди не вивезли до Ленінграда перед тим усі твої мозаїки віковічні до Музєя русскаго іскусства, де всенький просвіщенний захід милується тепер ними, як виявом москальського духу. Лише зараз ті стіни підвелися од страшних вибухів. Стіни, окроплені Грицьком Розпустіним за умовними наказами Іліодора, який, хитро знаючи схильність цариць до містики, наказував являти її щоразу, коли богомілки рушали на обід. Ех, Києве, Києве...)

Словом, престол зацікавився Гришкою, аж так, що той переселився до інших золотоверхих споруд, до Пітера, якого вже тоді слід було переіменувати на Ленінграда, бо саме туди перемістилося кубло потаємних світових інтриганів, які робили усе, щоби переінакшити світову історію. А заразом і мораль, і, нарешті, легалізуватися разом зі своїми збоченницькими викрутасами. А тоді вони ще сиділи там нишком, аби повалити Миколу II-го; й, ліквідувавши царата, безборонно могли перевалити на нього провину за смерть Пушкіна.

Лютячися, що Романови страждають лише на гемофілію, хворобу таку, розрідження крові — за допомогою якої несподівано вознісся при дворі Грицько, уміючи чарами замовляти кровотечі, так вдало, що в цариці навіть менструації припинилися. Це страшенно лякнуло світову підерію, яка, як відомо, ніколи не знала, що то є, місячні.

— Треба вбити Распутіна! — вирішила вона.

Й не за менструації, звісно — через те, що двір царський надто зміцнів за допомогою оргональної сили святого старця. Тим, що єдиний престолонаслідник був у безпеці, захищений надійно од спадкових царських хвороб.

— От що, Феліксе, — наказали вони Юсупову. — Бери й їдь до Пітера.

— До підера? — зрадів, не розчувши, князь.

— На жаль, навпаки. Доведеться тобі там одружитися.

— Вийти заміж, ви хотіли сказати? — похнюпився граф.

— Ба, ні: завівся в Росії великий сексуальний гігант, Распутін, і до того ж натурал; зараз уся Московія прославляє в пресі його небачені подвиги, й це дуже шкодить наближенню нашої всезагальної мети.

Тут князь задумався. (Знав він про цю мету — випідерення усіх соціальних верств на Землі). Адже підерали висунули страшну таємну доктрину, жаскішу навіть за марксову «класову боротьбу»: вона полягала в тому, що сексуальні антоганізми поміж статями є найбільшою перешкодою до всезагальної любови, ліквіднувши її, можна покласти кінець усім чварам, які беруть початок із сімейних. Гадали вони.

Й не лише гадали, але й діяли; Юсупов їде до Петербурга й бере шлюб із небогою батюшки-царя. Пушкін у труні б перекинувся, довідавшись про таке: адже кап-у-кап повторювався його сценарій!

Підерали зачаїлися, чекаючи на постріла. Всесвітній гомосексуалітет напружився, очікуючи на радісну новину; однак її не було та й не було...

— В чому річ? — обурювалися вони на Юсупова. — Одлучимо од тусовки!

Переляканий граф белькотів:

— Не можу наблизитися до нього на дистанцію пострілу, Распутіна охороняють краще за самодержця.

Так воно й було; однак підерали мали збоченницькі мізки й лише ними змогли вигадати нечуваного підступу:

— Слиш, Гріш, — почув несподівано в телефоні Распутін голос Юсупова, — якщо ти вже лікуєш усю царську сім’ю, то й мене мусиш.

— Резонно, — погодився той. — Од чого ж тебе лікувати?

— Од гомосексуалізму, — була підступна відповідь.

— Ти сказився, азіяте, — мало не кинув Распутін слухавки, подавившися з неї зненавидним слівцем. — Я такої бридоти не практикую.

— Як ти придворний чудотворець, то мусиш, — наполягав Юсупов, який був, як і всі гоми, надто настирним. — Гемофілію знешкоджуєш, то й гомосексуалізм — не проблема тобі. Цим ти ще зміцниш царську сім’ю, а це твоє Боже покликання.

Знав казуїст, на що налягати, адже був добряче підучений на це своїми партнерами.

Словом, зустрілися вони на прийомі. А чим хлист міг ще лікувати «страждущого»? Поклав на порозі, заголив, та й ну шмагати батогом:

— Не ганьби царственної небоги! Одлучися од гузна!

Так він його знахарював, а треба сказати, що Юсупов був дуже невеличким, але напрочуд гарненьким типчиком, що мимоволі, бичуючи, Грицько де-не-де й замилується на його пропорції. Словом, вилікував Распутін Юсупова. Із активних на пасивного. А тоді — назад.

Жахнувся, затрясся трон, чуючи близьку загибель.

— Чого ти зволікаєш? — лаяли Юсупова соратники. — Ти ж до нього на прийоми ходиш, вальни!

— Еге, — засмутився той. — Сеанси лікування я проходжу голяка. Де б то револьвера заховати? В гузно?

Похнюпилися змовники, знаючи, що нема такого гузна; може, десь і є, але не в Юсупова, (бо надто він мініатюрний весь був).

І вже нащадки Геккерена вигадали нову підлість. Вже пушкіський меморандум зблід, зникаючи зо тла історії: вже утверждалася нова версія, за якою усі таємні перипетії-колізії перекладалися на ще не поваленого царата.

— Слиш, Гриш, — застогнав у телефоні голосок Юсупова, якого Грицько лагідно величав уже «Маленьким». — Слиш, щось я заслаб, не доїду сьогодні на процедури.

— Як? — жахнувся чудотворець. — А як же я?

— Ти мене вчора так напроцедурив, що я й на ноги не здіймуся. Слиш, приїзди ти тепера до мене, сотвори таку милість.