На «Арабеллі» прибрали вітрила, корабель стишив хід, але так само повільно, проте неминуче наближався до супротивника. Іспанці чітко бачили фігури людей на баку і полиск мідних гармат. Каноніри «Мілагроси» підняли пальники і стали роздувати ґноти, з нетерпінням позираючи на адмірала.

Та адмірал не подавав знаку.

— Терпіння! — гаркнув він. — Стріляйте лише напевне. Він іде назустріч погибелі — просто на нок-рею і до мотузки, що давно вже на нього чекає!

— Святий боже! — вигукнув Джуліан. — Цей англієць — неабиякий сміливець, коли дає бій з нерівними силами. Та іноді обережність краще за хоробрість.

— Зате часто хоробрість трощить силу, — заперечила Арабелла.

Поглянувши на дівчину, його світлість помітив на її обличчі лише збудження, на ньому не було й тіні страху. Лорд Джуліан уже не дивувався. Вона й справді не належала до тих жінок, які досі траплялися на його життєвому шляху.

— Зараз я маю відвести вас у безпечне місце, — сказав він.

— Звідсіль мені краще видно, — відповіла вона й тихо додала: — Я молюся за цього англійця, адже він насправді дуже сміливий.

Подумки лорд Джуліан проклинав сміливість таємничого співвітчизника. Зараз «Арабелла» проходила курсом, лінія якого якраз пролягала між обома іспанськими кораблями. Лорд Джуліан обхопив голову руками й вигукнув:

— Ну звісно ваш сміливець несповна розуму! Сам лізе в пастку. Коли він проходитиме між іспанськими кораблями, вони розтрощать його на друзки. Не дивно, що цей чорнопикий дон не стріляє. На його місці я б учинив так само!

І в цю мить адмірал підняв руку. Внизу на шкафуті засурмила труба й одразу ж канонір на баку пальнув зі своїх гармат. Щойно пролунав їхній гуркіт, лорд Джуліан побачив за англійським кораблем і неподалік його лівого облавка два великих сплески. Майже одночасно з мідних гармат на носовій частині «Арабелли» спалахнули два вогні. Одне з ядер упало в воду, обмочивши бризками чатових на кормі, а друге влучило в носову частину «Мілагроси», від чого здригнувся весь корабель. У відповідь «Гідальго» пальнув по «Арабеллі» зі своїх носових гармат, та й на такій близькій відстані (якихось двісті-триста ярдів) не влучило жодне ядро.

Одразу ж носові гармати «Арабелли» дали залп по «Мілагросі», бушприт якої перетворився на уламки. Судно втратило керування і похилилось на бік. Дон Мігель вилаявся. Щойно корабель іспанського адмірала різким поворотом керма став на місце, в бій знову вступили передні гармати «Мілагроси». Та приціл взяли надто високо: одне з ядер пролетіло повз ванти «Арабелли», трішки зачепивши грот-щоглу, а друге впало у воду. Коли ж розвіявся дим, то з’ясувалося, що англійський корабель іде тим самим курсом, який, на думку лорда Джуліана, мав заманити його в пастку, і вже майже порівнявся з іспанськими кораблями.

Лорд Джуліан завмер, Арабелла Бішоп ухопилася за перила, важко дихаючи. Перед нею майнула зла фізія дона Мігеля і глузливі посмішки канонірів, що стояли біля гармат. Нарешті «Арабелла» порівнялась із двома іспанськими кораблями. Дон Мігель гаркнув щось сурмачу, який стояв на юті з адміралом. Сурмач підняв срібного горна, аби подати сигнал бортовим гарматам. Та ледь він устиг піднести горн до губ, як адмірал смикнув його заруку. Тільки зараз він зметикував, що довго зволікав і що капітан Блад скористався цією затримкою. Спроба обстріляти «Арабеллу» завершилася б тим, що «Мілагроса» й «Гідальго» обстрілювали одне одного. Дон Мігель наказав кермовим різко розвернути корабель уліво, щоб зайняти зручнішу позицію, та й із цим спізнився. «Арабелла» раптом наче вибухнула: із усіх її тридцяти шести бортових гармат водночас пролунав залп по «Мілагросі» й «Гідальго».

Корабель дона Мігеля здригнувся від носа до корми й від кіля до вістря грот-щогли. Арабеллу Бішоп оглушило, вона втратила рівновагу й напевне б упала, якби його світлість не подав пасивну, однак реальну допомогу. Лорд Джуліан встиг ухопитися за перила, а дівчина вхопилася за його плечі й завдяки цьому втрималася на ногах. Палубою поширились хмари ядучого диму, від якого всі на іспанському кораблі стали задихатися.

На палубі лунали крики відчаю, міцна іспанська лайка і стогони поранених. «Мілагроса» повільно просувалася вперед, погойдуючись на хвилях, а в її борту зяяли величезні діри, фок-щогла була зламана, а на натягнутій сітці чорніли уламки рей. Ніс корабля був розтрощений: одне з ядер вибухнуло всередині величезної носової каюти, перетворивши її на друзки.

Дон Мігель гарячково вигукував якісь розпорядження, тривожно вдивляючись у густу пелену диму, що повільно просувалася до корми. Він намагався визначити, що відбувається з «Гідальго».

Дим поволі розсіювався і можна було вже побачити обриси корабля. У міру його наближення контури червоного корпусу проступали дедалі чіткіше. То був корабель капітана Блада з оголеними щоглами. Лише на бушприті біліло вітрило.

Дон Мігель був певен, що «Арабелла» триматиметься свого курсу, та натомість під покровом диму вона зробила поворот оверштаг і розвернулась у зворотному напрямку, швидко наближаючись до «Мілагроси». І перш ніж лютий дон Мігель устиг бодай щось вигадати, затріщало дерево й почувся брязкіт абордажних гаків, наче залізні щупальці вхопилися за облавки і палубу «Мілагроси».

Нарешті розвіявся дим і адмірал побачив, як «Гідальго» швидко йде на дно. Ще кілька митей — і корабель зникне у водяній гладіні. Команда панічно намагалася спустити шлюпки на воду.

Не встиг вражений цим видовищем дон Мігель перевести погляд з «Гідальго» на «Мілагросу», як на її палубу з криками кинулись озброєні корсари капітана Блада. Досі ніколи ще впевненість так швидко не змінювалась відчаєм, а мисливець не перетворювався на безпорадну дичину. Саме в такому становищі опинились іспанці. Миттєвий абордаж, що відбувся одразу ж після потужного бортового залпу «Арабелли», заскочив їх зненацька. Нечисленні офіцери дона Мігеля мужньо намагалися дати відсіч корсарам. Та в рукопашному бою іспанці ніколи не вирізнялися особливою хоробрістю. Розгубились вони й зараз, адже знали, з яким страшним супротивником зійшлись у бою. Іспанські моряки відступали зі шкафуту на корму й ніс корабля. Тим часом гурт піратів прорвався через головний люк на нижню палубу й захопив канонірів, що стояли біля своїх гармат.

Більшість піратів під командуванням одноокого велетня з оголеним торсом — Волверстона — кинулась на ют, де, зціпенівши од відчаю й люті, стояв дон Мігель де Еспіноза-і-Вальдес, адмірал Іспанії. Трохи вище, на пів’юті, перебували лорд Джуліан і Арабелла Бішоп. Вейд заціпенів од цієї жорстокої сутички, що вирувала на палубі. Арабелла намагалась триматися спокійно, та, не витримавши кривавого жаху, відсторонилась від поручнів і на мить зомліла.

Завершився нетривалий, але жорстокий бій. Якийсь корсар абордажною шаблею перерубав фал, прапор Іспанії зсунувся з вістря щогли. Пірати миттю захопили корабель, а знезброєні іспанці скупчились на верхній палубі, мов стадо баранів.

Арабелла Бішоп швидко прийшла до тями і, широко розплющивши очі, ледь стрималась, щоб не кинутися до англійців. Та вона опанувала собою і обличчя її сполотніло.

Обережно пробираючись серед трупів і уламків, по палубі легкою ходою ішов високий смаглявець. На його голові виблискував іспанський шолом, а кіраса з воронованої сталі була оздоблена золотими арабесками, поверх неї на шнурі з пурпурового шовку звисали пістолети в срібній оправі. Він спокійно і впевнено зійшов по широкому трапу на ют, зупинився перед іспанським адміралом і церемонно вклонився. Арабелла і лорд Джуліан, що невідривно стежили за подіями, почули бездоганну іспанську мову. Почуте лише посилило захоплення лорда Джуліана цим чоловіком.

— Нарешті наші дороги перетнулися, доне Мігелю, — мовив смаглявець. — Тішу себе надією, що ви задоволені. Щоправда, може, ви мріяли не про таку зустріч, але я напевне знаю, що ви наполегливо її прагнули.

Дону Мігелю де Еспінозі від люті аж мову відібрало. З перекошеним від злості обличчям він вислухав іронічне привітання людини, яку вважав винуватцем усіх своїх негараздів. Він видав тваринний рик і хотів було схопитися за шпагу, та не встиг, адже його супротивник швидко стиснув його руку залізними пальцями.