Бретонець пожадливо схопив грубими пальцями блискучу кульку, що ніжно переливалася всіма барвами веселки. Милуючись коштовністю, він відповів хрипким од хвилювання голосом:
— Тисяча песо.
— На Тортузі чи Ямайці, не кажучи вже про Європу, вона коштує вдвічі більше. Та я приймаю вашу ціну, лейтенанте. Як бачите, всі вони майже однакові за розміром. Ось вам дванадцять перлин, себто дванадцять тисяч песо — ця частка екіпажу «Ла Фудр», себто три п’ятих вартості трофеїв згідно з угодою. За вісім тисяч песо, які належать «Арабеллі», я несу відповідальність перед своїми людьми… А зараз, Волверстоне, прошу доправити мою власність на облавок «Арабелли». — І, вказавши на бранців, він звівся на ноги.
— О ні! — прогарчав Левасер, давши волю своїй люті. — Ви її не отримаєте!
І він кинувся на Блада, що стояв напоготові осторонь, та один із його власних офіцерів перепинив йому шлях:
— Господь із вами, капітане! Адже все честь по честі, всі задоволені.
— Всі? — заверещав Левасер! — То ви всі задоволені, йолопи!
Каузак, стискаючи величезну перлину у величезному п’ястуку, підбіг до Левасера.
— Капітане, не будьте йолопом! Чи ви хочете, аби між командами зчинилась бійка? У Блада вдвічі більше людей. І чого ти вчепився за цю дівку? Дідько з нею, заради Бога, не зв’язуйся з Бладом. Він добре за неї заплатив, чесно вчинив із нами…
— Чесно? — заревів розлючений капітан. — Ти!.. Ти!.. — в Левасера забракло слів, тож він так угатив лейтенанта кулаком, що мало не збив його з ніг. Перлини порозсипались по піску.
Каузак і його люди швидко, наче справдешні пірнальники, що стрибають у воду, кинулися за перлинами, відтягнувши на якийсь час помсту. Вони плазували навкарачки, ретельно вишукуючи перлини й не звертаючи уваги на те, що над ними розгортались важливі події.
Левасер поклав руку на ефес шпаги, зблідлий од люті став перед Бладом, який вже було збирався йти.
— Ти не отримаєш її, доки я живий! — закричав він.
— У такому разі це станеться після твоєї смерті, — відповів Блад і клинок його шпаги зблиснув на сонці. — За нашою угодою будь-якого члена команди, який приховає трофей вартістю хай навіть песо, мають повісити на нок-реї. Саме так я й збирався із тобою вчинити. Та оскільки тобі не до душі мотузка, то нехай буде по-твоєму, мерзото, я вдовольню тебе по-іншому!
Він знаком зупинив людей, які намагалися завадити сутичці, і схрестив свій клинок зі шпагою Левасера.
Д’Ожерон ошелешено спостерігав за ним і навіть уяви ти собі не міг, чим закінчиться для нього ця сутичка. Між тим двоє з команди «Арабелли» змінили негрів, що охороняли французів, і зняли мотузку з голови юнака. Його бліда як смерть сестра із жахом в очах спостерігала за двобоєм.
А двобій завершився дуже швидко. Звіряча Левасерова сила, на яку той так покладався, поступилася досвіду і вправності ірландця. І коли простромлений у груди Левасер упав навзнак, капітан Блад спокійно промовив до Каузака:
— Гадаю, це анулює нашу угоду.
Каузак кинув байдужий і цинічний погляд на свого капітана, що звивався у передсмертних корчах. Можливо, цей епізод мав би інший фінал, якби капітан Блад застосував до нього іншу тактику. Та зараз Левасерові люди не відчували до свого колишнього вожака ні любові, ні жалю. Єдиним їхнім рушієм була жадоба, і Блад вміло цим скористався, звинувативши капітана «Ла Фудр» у найтяжчому злочині — привласненні того, що мало б перетворитися на золото й принести прибуток усім.
Зараз, коли пірати отямились і загрозливо трясли кулаками, Каузак спробував заспокоїти їх. Блад бачив, що вони ще вагаються, тож, аби пришвидшити примирення, промовив:
— На нашій стоянці ви можете отримати свою частку здобичі із захопленого нами «Сантьяго», це ваше право. Як бачите, я чиню по справедливості.
У відповідь на ці слова пірати схвально зашуміли. Разом із обома бранцями вони перетнули острів і прийшли на стоянку «Арабелли».
По обіді, після поділу здобичі, вони мали роз’їхатись у різні боки, та Каузак, якого обрали наступником Левасера, раптом запропонував Бладу послуги всієї французької команди.
— Гаразд, я згоден, та лише за однієї обов’язкової умови: ви маєте помиритися з нідерландцями й повернути їм судно з вантажем, — відповів Блад.
Умову було прийнято без вагань, тож Блад попрямував до своїх гостей — дітей губернатора Тортуги.
Мадемуазель д’Ожерон і її брат, звільнений од пут, сиділи у великій каюті «Арабелли».
Бенджамін, чорний слуга й кухар Блада, поставив перед ними вино з їжею і вмовляв поїсти. Та вони нічого не торкалися.
Брат із сестрою сиділи й переживали страшні муки, вважаючи, що потрапили з вогню в полум’я. Нарешті мадемуазель д’Ожерон, змучена невідомістю, кинулась навколішки перед братом, молячи його про прощення за всі страждання, що вона завдала йому своєю нерозважливістю.
Та брат не був схильний до поблажливості.
— Сподіваюсь, ти нарешті зрозуміла, що наробила. Зараз тебе купив інший пірат, ти належиш йому. Сподіваюсь, ти це розумієш…
Він міг і далі казати, та замовк, помітивши, що прочинились двері. На порозі стояв капітан Блад. Після завершення розрахунку з людьми Левасера він прийшов сюди і, звісно, чув останні хлопцеві слова. Тому й не здивувався, коли, побачивши його, мадемуазель д’Ожерон здригнулась і від страху зіщулилась.
Блад зняв капелюха з пером і підійшов до столу.
— Прошу вас заспокоїтися, мадемуазель, — мовив він поганою французькою. — Тут, на облавку «Арабелли», з вами поводитимуться з належною до вашого стану шанобою. Щойно наші кораблі вийдуть у море, ми попрямуємо до острова Тортуга й передамо вас вашому батькові. І дуже вас прошу: забудьте, що я вас купив, як це зараз сказав ваш брат. Аби ви уникли небезпеки, я був змушений підкупити банду негідників і переконати їх не підкорятися ще більшому негіднику, що керував ними. Можете вважати викуп, що я за вас вніс, дружньою позикою.
Дівчина повірити не могла своїм вухам і здивовано дивилась на нього, а її брат навіть підвівся від здивування.
— Ви це серйозно?
— Певна річ! Хоча такі слова ви не часто чутимете. Я — пірат, але не можу чинити так, як Левасер. Я маю власне уявлення про честь і свою честь… або, принаймні, рештки колишньої честі. — І діловим тоном додав: — Обід подадуть за годину. Сподіваюсь, ви удостоїте мене честі пообідати зі мною. А зараз мій Бенджамін подбає про ваш гардероб.
Він уклонився й повернувся було ти, як мадемуазель д’Ожерон зупинила його:
— Капітане! Мосьє!
Блад обернувся. Вона, повільно наблизившись до нього й дивлячись зі страхом і здивуванням, промовила:
— Ви благородна людина, капітане!
— О, мадемуазель, ви перебільшуєте мої чесноти, — усміхнувся Блад.
— Ні, ні! — палко вигукнула вона. — Ви благородний, ви справжній лицар! Я винна в тому, що сталося. Я маю вам розповісти… Ви маєте право знати.
— Мадлен! — вигукнув брат, намагаючись стримати її.
Та вона не могла стримати палку вдячність, що сповнювала її серце. Раптом вона впала перед Бладом навколішки, схопила його руку, і не встиг він отямитися, як дівчина поцілувала її.
— Що ви робите? — вигукнув він.
— Намагаюсь спокутувати свою провину. Я подумки збезчестила вас. Я гадала, ви такий самий, як і Левасер, а ваша сутичка з ним — бійка шакалів. Молю вас — пробачте мені!
Капітан Блад подивився на неї, й усмішка, що ковзнула по його обличчю, запалила вогник світло-синіх очей, які наче засвітились на його смаглявому обличчі.
— Не варто, дитино моя, — м’яко мовив він, підводячи її з колін. — Ваша думка про мене, по суті, була правильною. Інакше ви й не могли думати.
Він намагався переконати себе, що, визволивши молодих людей із неволі, здійснив непоганий вчинок, тож із полегшенням зітхнув.
Його сумнівна слава, що блискавкою поширилась по всьому Карибському морю, звісно, вже дійшла до Арабелли Бішоп. Він був певен, що вона з презирством думає про нього, вважаючи таким самим покидьком, як і всі пірати. Тому він сподівався, що якась, нехай навіть дуже віддалена луна його сьогоднішнього вчинку докотиться до неї і хоч трохи пом’якшить її серце. Звісно, він приховав від мадемуазель д’Ожерон справжню причину її порятунку. Блад вирішив ризикнути своїм життям лише заради того, щоб Арабелла Бішоп була задоволена ним, якби могла бути присутньою тут сьогодні.
