«переділом», не вдалося скасувати. Це ж бо було її призначення — потаємного ватажка

«молодого люду». Започаткований нею «рух за повернення до давнини» набував

розмаху. В міру його поширення, Осікоме вже не вдовольняла роль залаштункового

проводиря; цілком природною була її поява назовні і об’єднання з «молодим людом»

та його керівною групою, які на тоді вже розмовляли як рівні з сільською старшиною.

«Молодий люд», що відіграв виняткову роль у «переділі», становив лише малу

частку сільської молоді, та й прапорці на тичках носили за ним не так і багато

малюків. А от «рух за повернення до давнини» набув, завдяки висунутій Осікоме

керівній групі «молодого люду», загального поширення і аж ніяк не був справою

меншості. Молодь удень і вночі гасала селищем і «висілком».

І всі до одного дітлахи, побравши на кизі маленьких братиків та сестричок,

ходили за ними назирці. На їхній заклик до «руху за повернення до давнини»

приєднувався різний люд — понад столітні Будівничі, літні, молоді.

Якої ж межі міг дійти «рух за повернення до давнини» в замкненій у лісовій

долині громаді? В легендах про цей час згадується про найбезглуздіший, відколи

стоїть селище, вчинок, до якого спонукали Осікоме й керівна група. Наче повінь,

затопило тоді лісову долину безумство.

Кульмінації «рух за повернення до давнини» досягнув тоді, коли стали палити

хати в селищі й на «висілку»; цей шалений вчинок, нав’язаний Осікоме та керівною

групою, спричинився до багатьох жертв, нічим не виправданих.

Хоч і малий, я розумів це, та коли слухав розповідь про підпал хат, мені спало

на думку, що з цією трагедією, певно, пов’язане одне з осінніх свят. Воно в нас

завершується тим, що через усю долину тягнуть розцяцьковану колісницю, а потім на

містку підпалюють її і бамбуковими жердинами спихають у річку. Якщо вже свято

закінчують таким шаленством — спалюванням колісниці, то неважко зрозуміти, як

вершиною «руху за повернення до давнини» стала куди страшніша пожежа.

Розмірковуючи отак, я, пригадую, сприймав «рух за повернення до давнини» як

бучне веселе свято, схоже на оте осіннє, тільки таке, що триває не один день, і участь

у ньому беруть усі — і дорослі, і діти.

Здається, я зрозумів таки достеменно, що ж тоді сталося.

Коли я уявляю, як у розпалі бучного свята за наказом «молодого люду»

спалахнули хати в селищі й «висілку», мені пригадується схожа картина.

Одна з картин пекла в храмі. Змальована згори, схожа на червону глиняну

ступку, долина охоплена полум’ям. Яскраво- і блідо-червоні язики полум’я

коливаються, немов пасма водоростей на хвилях. А серед них діловито сновигають

чорти у фундосі й жінки в косімакі.

Головна ідея «руху за повернення до давнини» полягала в тому, що найкращий

лад панував у селищі на початку його заснування, а в наступні сто з лишком років

накопичувалися зайві та шкідливі елементи.

Метою «рух» мав повернення до первісного життя, яке б примітивне воно не

було. Найпростіше було повернутися до стародавнього вбрання. В долині ткали

полотно, бавовняну тканину, розводили шовкопрядів, виробився властивий селищу

стиль фарбування тканин і пошиття одягу. І от, поскидавши одяг, чоловіки

оперезалися грубими, мов мотузки, фундосі, а жінки обгорнулися коротенькими,

значно вище колін, косімакі. Саме так, як на картині пекла, і досі вбираються в селищі

й на «висілку» ті, хто на осіннє свято тягне колісницю. Бажаючих везти її називають

«учасниками руху за повернення до давнини». Ближче до свята, бува, староста ходить

долиною й буркоче:

— Де б узяти ще трохи «учасників руху за повернення до давнини»?

У такому сміливому робочому вбранні працювали всі мешканці долини, окрім

малих дітей. Переділ землі й майна, здійснений за «великого ревища», керівна група

«молодого люду» прагнула зробити ще глибшим.

Приватну власність на землю остаточно скасували. Для польових робіт

утворили бригади. Поки тривало «велике ревище», поля занепали, тож тепер керівна

група «молодого люду» загорілася чим хутчій розчистити землю й добитися високого

врожаю, зосередивши зусилля на окремих ділянках. Щоб остаточно надати польовим

роботам колективного устрою, зрівняли з землею валики поміж клаптями заливних

полів, позасипали межі на суходольних.

До гуртової праці потрібні були спільна кухня і великі дитячі ясла, інакше годі

охопити спільною роботою всіх чоловіків і жінок. У спільних установах порядкували

хлопці й дівчата, також вдягнені у фундосі та косімакі. Захоплююче то було

видовище!

Найяскравіший з переказів про ті сповнені святкового натхнення часи

стосується Осікоме і не поступається оповіді про її вушні затички.

Тут виразно видно, як юнацька громада відіграла роль «Т», відповідну «М»

Осікоме.

Під час «руху за повернення до давнини» Осікоме з ранку до вечора керувала

спільною працею в полі. Коли сідало сонце, вона йшла вечеряти разом з усіма. А

потім з гуртом юнаків підіймалася на пагорб Покари за гріхи понад щойно засіяним

ланом Осікоме багато перейняла від Руйнівника, зналася на погоді, на рослинництві.

Ретельно обстежила поля, які хотів відродити керівний «молодий люд». І визначила,

що за довгі роки до «великого ревища» земля виснажилася.

Осікоме вирішила влаштувати з юнаками урочистість, аби повернути землі

родючість.

Бабуся часто розповідала про це, бо її тішила моя зацікавленість.

Зі старовинної скриньки для листів та паперів, прикрашеної перламутром, вона

виймала розмальовану шовкову хустинку і показувала мені. Не скажу, що мені аж

дуже подобалася картина на ній. Складне почуття, не схоже на звичайні веселощі,

охоплювало мене й викликало мимовільний сміх.

Осікоме підіймалася на пагорб Покари за гріхи, що височів серед заливних

полів униз за річкою, за містком посеред долини, й лягала там. На собі, як і кожна

жінка, вона мала лише саме косімакі.

«Звелетніле» ще за співжиття з Руйнівником тіло за час «руху за повернення до

давнини» налилося, вилискувало під мерехтінням зірок, а місячної ночі — місяця, наче

білий пагорб. Осікоме лежала, підперши щоку рукою, на чорній землі, а на її тіло

вибиралися мускулясті оголені юнаки. На шовковій хустинці було зображено біле

пишне тіло Осікоме при повному місяці, а на тілі, наче квасолинки — смагляві дужі

юнаки в червоних фундосі, як казала бабуся, «бавляться у забавку»…

Серед танців на осіннє свято є такий, де навколо танцівниці в масці гладухи і в

спідниці з хмизу поверх звичайних шат кружляють дітлахи.

Безперечно, він походить від урочистості, влаштованої Осікоме з юнаками,

щоб земля знову родила щедро. Кожного глядача виповнює певність, що від танцю

справді рясніє земля.

Та чи ставилися так і до урочистості на пагорбі Покари за гріхи, від якої пішов

святковий танок, я тоді не був цілковито певен.

Чи не здавалося знесиленим спільною працею під час «руху за повернення до

давнини» людям, що вчинок, що аж так виходив за межі звичайного глузду — то

просто шаленство?

Ось що мене найбільше обходило.

Як сприймали ту «забавку» Осікоме з «молодим людом» умудрені столітні

старці, що разом з Руйнівником зводили селище? Може, по довгих роках при землі

вони добре розуміли: ця урочистість має повернути ланам колишню родючість. Але