І все ж Келен пам'ятала свої відчуття. Вона і Річард самі були джерелом тепла і світла в тому дивному місці, куди їх доставили добрі духи.

І Келен так виразно пам'ятала все, ніби тільки зараз її пальці торкались грудей і живота Річарда. Вона задихалася, їй хотілося, щоб він цілував її всюди, і сама хотіла його так цілувати.

— Річард, — прошепотіла вона йому на вухо, — будь ласка, залишся зі мною на ніч.

Під його руками вона втрачала залишки стриманості.

— Келен, я думав…

— Прошу тебе, Річард! Я хочу, щоб ти був зі мною в ліжку. Щоб ти був при мені.

Від цих слів він безпорадно застогнав в її обіймах.

— Сподіваюся, я не завадила, — пролунав голос. Річард випростався. Келен повернулась. Через товсті килими вони не почули кроків Надін.

— Надін, — все ще задихаючись, промовила Келен. — Що?.. — Келен мимоволі забрала руки за спину, подумавши — чи бачила Надін, чим вони зараз займалися?

Згадавши, де були руки Річарда, коли Надін увійшла, Келен відчула, що заливається краскою.

Холодний погляд Надін переходив з Річарда на Келен і назад.

— Я не хотіла заважати. Я просто прийшла змінити тобі припарку. І вибачитися.

— Вибачитися? — Перепитала Келен.

— Так. Я тобі тут наговорила всякого. І була трохи… не в собі. І здається, сказала зайвого. Ось і вирішила, що повинна вибачитися.

— Все в порядку, — відповіла Келен. — Я розумію, що ти тоді відчувала.

Надін підняла свою сумку.

— Так як щодо припарки?

— До ранку з рукою все буде нормально. Зміниш припарку завтра. — Повисла незручна пауза. — Дрефан підлікував її… На ніч цього вистачить.

— Звичайно, — кивнула Надін і опустила сумку. — Значить, ви обидвоє зібралися спати?

— Дякую за турботу про Келен, Надін, — стримано виголосив Річард. — На добраніч. — Надін обдарувала його крижаним поглядом.

— Не хочеш спершу одружитися? Просто збираєшся кинути її на ліжко і пред'явити на неї права, як на якусь дівчину, яку завалив на галявині? Досить грубувато для великого і могутнього Магістра Рала, тобі не здається? І ще прикидаєшся, що ти краще нас, простих смертних. — Вона повернулася до Келен:

— Я ж казала — він що побачить, того й захоче. Шота мені про тебе розповідала. Я думаю, ти теж чудово знаєш, що заводить чоловіків. І, що не кажи, ти підеш на все, щоб його одержати. Я була права — ти нітрохи не краща мене. — Вона віддалилася, стискаючи в руці свою сумку. Келен з Річардом стояли в незручному мовчанні.

— Устами повії… — Вимовила нарешті Келен.

— Може бути, вона і права. — Річард провів долонею по обличчю.

— Може бути, — знехотя погодилася Келен.

— Ну що ж, тоді добраніч. Міцних снів.

— І тобі теж. Я буду уявляти, як ти лежиш у своїй маленькій кімнаті.

Річард нахилився і поцілував її в щоку.

— Я ще поки не буду лягати.

— А що ж ти будеш?

— Нап'юся до повного очманіння в якому-небудь закутку.

Келен вхопила його за перев'язь.

— Річард, боюся, я цього довго не витримаю. Одружимося ми нарешті, поки не сталося ще що-небудь?

— Ми розбудимо Сильфіда, як тільки переконаємося, що в палаці все йде як треба. Обіцяю тобі.

— Що все?

— Що солдати поправляються, що… Загалом, є ще дещо, про що треба б подбати. Я хочу переконатися, що Джегану не вдалося здійснити свою погрозу. Ще пару днів — і солдати почнуть одужувати. Всього два дні. Обіцяю.

Келен з тугою подивилася в його сірі очі.

— Я люблю тебе, — прошепотіла вона. — Через пару днів або через цілу вічність — все одно. Я — твоя. Не важливо, коли над нами прозвучать слова обряду. Я твоя назавжди.

— У наших серцях ми з тобою і так єдине ціле. І добрі духи це знають.

Вони вже довели, що хочуть, щоб ми були разом, і не залишать нас своєю милістю. Не хвилюйся, нас з тобою обвінчають.

Він зібрався піти, але раптом знову обернувся до неї. В очах промайнула тінь смутку.

— Мені тільки дуже хочеться, щоб на нашому весіллі був Зедд. Добрі духи, як же мені цього хочеться! І щоб він зараз був тут і допоміг мені.

Він пішов геть, але в кінці коридору озирнувся знову.

Келен послала йому повітряний поцілунок, а потім побрела в свою порожню, самотню спальню і кинулася на велике ліжко. Їй пригадалися слова Надін:

«Шота мені про тебе розповідала». Келен заридала від образи.

— Значить, ви сьогодні не залишитеся спати… там, — зауважила Кара, коли Річард проходив повз.

— А з чого ти взяла, що я повинен там залишитися? — Запитав Річард.

Морд-Сіт знизала плечима:

— Ви звеліли нам чекати за рогом.

— Може, я просто збирався поцілувати Келен на ніч, і мені не хотілося слухати, як ви обговорюєте мої здібності.

Кара з Раїна посміхнулися. Вперше за весь день їх лиця освітилися посмішкою.

— Я вже бачила, як ви цілуєте Мати-сповідницю, — повідомила Кара. — Ви великий майстер по цій частині. Після ваших поцілунків вона довго не може перевести дух, і видно, що їй хочеться ще.

Хоча настрій у Річарда було не дуже, він все ж посміхнувся, тому що був радий бачити, що вони посміхаються.

— Це зовсім не означає, що я великий майстер. Просто вона мене любить.

— Мене теж цілували чоловіки, — хмикнула Кара. — І я бачила, як цілуєте ви. Так що з усією відповідальністю можу заявити, що ви виключно добре це робите. Ми підглядали за вами з-за рогу.

Річард, хоч і почервонів, все ж спробував напустити на себе обурений вигляд.

— Я наказав вам залишатися тут!

— Наш обов'язок — вас охороняти. А для цього ми повинні не спускати з вас очей. Так що такий наказ ми виконати не можемо.

Річард тільки похитав головою. На це йому було важко сердитись. Тим більше що в даному випадку своєю непокорою вони не піддавали небезпеці Келен.

— Краще скажіть, що ви думаєте про Дрефана?

— Він ваш брат. Магістр Рал, — відповіла Раїна. Подібність впадає в очі.

— Я знаю. Я питаю, яка ваша думка про нього?

— Ми його не знаємо. Магістр Рал, — зауважила Раїна.

— Я теж його не знаю. Я не розсерджуся, якщо ви відверто скажете, що він вам не подобається. Насправді мені б навіть хотілося почути від вас саме це. Ну, Кара? Що ти про нього думаєш?

— Я ні з одним з вас не цілувалася, — знизала вона плечима, — але, судячи з того, що бачила, воліла б поцілувати вас.

— І що це означає?

— Учора мені прийшлося зле, а він мені допоміг. Але мені дуже не подобається, що майстер Дрефан завітав саме тоді, коли в палаці з'явилися Надін і Марлін.

— Я теж про це подумав, — зітхнув Річард. — Я завжди прошу людей не судити про мене по моєму батькові і тим не менше сам суджу про Дрефана виходячи з того, що він син Даркена Рала. Мені дійсно хотілося б йому довіряти. Тому, якщо у вас виникнуть хоч найменші побоювання або сумніви, не мовчіть а негайно повідомте мені.

— Ну, — Кара стенула плечем, — мені не подобаються його руки.

— Тобто?

— У нього руки, як у Даркена Рала. Мені вже довелося побачити, як він гладив липнучих до нього жінок. Даркен Рал теж так робив.

— Коли ж це він устиг?! — Здивувався Річард. — Він же майже весь день був зі мною!

— Знайшов час, коли ви розмовляли з солдатами. І коли ви з Надін оглядали поранених. Йому і не потрібно багато часу. Жінки самі до нього прийшли. Ніколи не бачила, щоб з чоловіком відразу загравали стільки жінок. Ви повинні визнати, що він дуже гарний.

Річард не знаходив в зовнішності Дрефана нічого особливого.

— А хто-небудь з цих жінок висловив обурення?

— Ні, Магістр Рал, — після довгої паузи відповіла Кара.

— Що ж, я бачив чоловіків такого гатунку. Серед них були і мої друзі. Просто вони люблять жінок, а жінки люблять їх. І раз це робиться з обопільної згоди, не думаю, що мені варто втручатися. Мене більше турбує інше.

— Що?

— Сам не розумію.

— Якщо виявиться, що він сказав правду і прийшов єдино тому, що бажав вам допомогти, то ви можете цим пишатися, Магістр Рал. Ваш брат — дуже значна персона.