— Спасибі.

— Гаразд, давайте йдіть. Там чекає вас одна з баб. Вона ходить біля другого ряду факелів.

Уолш і Боллесдун були солдатами Імперського Ордена і ні в кого не викликали підозр. Кларисса боялася, що по дорозі їх зупинять пости і почнуться всякі з'ясування, але цього не сталося. Вони доїхали без перешкод.

Усередині було темно і сиро. Стелі були низькими, і пахло цвіллю. Подекуди стояли прості дерев'яні лави. Це була велика казарма, а не будинок.

Як і сказав стражник, жінка чекала їх біля другої ряду факелів.

— Ну? — Підозріло запитала вона. — Хто ви такі?

У світлі факела Кларисса побачила, що її обличчя являє собою один великий синець. Навіть Уолш мимоволі відсахнувся, коли глянув на неї.

— Мене повинна зустріти сестра Амелія. Мене послав повноважний представник його превосходительства.

На розбитому обличчі жінки відбилося полегшення. — Добре. Я сестра Амелія.

Книга у мене — і я сподіваюся, що більше її ніколи не побачу.

— Повноважний представник його превосходительства велів мені ще засвідчити його повагу до однієї знайомої. Сестра Верни. Вона тут?

— Ну, не знаю, чи маю я право…

— Якщо мені не дозволять її побачити, його превосходительство буде засмучений, коли його повноважний представник повідомить, що якась рабиня так грубо відмовила йому в проханні. Я теж рабиня його превосходительства і повинна попередити, що не збираюся брати вину на себе.

Ці слова, яким навчив Клариссу Натан, справили магічну дію.

— Зрозуміло, — сказала сестра Амелія, дивлячись на золоте кільце у Кларисси в губі. — Ідіть за мною. У будь-якому випадку вона там, де зберігається книга.

Уолш, поклавши руку на ефес меча, йшов поряд з Клариссою. Вони спустилися по сходах, пройшли по довгому коридору і повернули праворуч. На всяк випадок Кларисса намагалася запам'ятати дорогу.

Перед потрібними дверима сестра Амелія зупинилася, подивилася на Клариссу, потім повернула ручку, і вони увійшли всередину. У кімнаті було двоє — скуйовджена чоловік сидів за простим дощатим столом і читав якусь книгу, а жінка заглядала йому через плече.

Жінка повернула голову і подивилася на прибулих. Вона була трохи старше Кларисси, приваблива, з кучерявими каштановим волоссям. Клариссі здалося, що вона звикла до влади і ображена тим, що цю владу у неї відняли. Вона, безсумнівно, страждала — але були це фізичні або моральні муки, Кларисса не знала.

Сестра Амелія показала на неї:

— Ось Верна.

Верна випросталась. Кільце у неї в губі теж було золотим. Чоловік навіть не підвів голови. Здавалося, він цілком поглинений книгою.

— Рада вас бачити, — сказала Кларисса і, відкинувши каптур, повернулась до сестри Амелії:

— Книга? — Сестра Амелія вклонилася.

— Зрозуміло. Вона тут.

Книг в кімнаті було не так вже й багато. Як і припустив Натан, Джеган не хотів ризикувати, збираючи всю здобич в одному місці. Сестра Амелія зняла з полиці один із фоліантів і поклала його на стіл. Здавалося, їй огидно навіть торкатися її.

— Ось, Палітурка був саме такою, як описував її Натан, — чорніше самої чорноти.

Кларисса клацнула застібками.

— Що ви робите? — Злякано вигукнула сестра Амелія.

Кларисса подивилася на неї.

— Мені було сказано, як упевнитися, що це та сама книга.

Будь ласка, не заважайте.

Сестра Амелія відступила на крок і схрестила на грудях руки.

— Зрозуміло. Тільки я занадто добре знаю, що це та сама книга. Його превосходительство в цьому вже переконався.

Кларисса відкрила книгу на першій сторінці. Сестра Амелія нервово облизувала губи. Верна спостерігала за Клариссою краєчком ока.

Кларисса дістала з кишені плаща невеликий шкіряний мішечок з порошком, який Натан дав їй. Вона розсипала порошок по відкритій сторінці, і на папері почали з'являтися слова.

До відправки до вітрів. Чарівник Рікер.

Це була книга, за якою вона приїхала. Натан не знав імені чарівника, але він сказав, що там буде сказано «до відправки до вітрів», а далі якесь ім'я. Вона закрила застібки.

— Сестра Амелія, ви не залишили б на хвилинку нас з Верною одних?

Сестра вклонилася і швидко вийшла з кімнати. Верна насупилася.

— Що це означає?

— Можу я поглянути на ваше кільце?

— Моє кільце?

Верна зітхнула і підняла руку, показуючи Клариссі кільце на безіменному пальці. Воно було точно таким, як його описував Натан.

— Навіщо вам знадобилося… — Верна вперше звернула увагу на охоронця Кларисси. Її очі стали круглими. Вона штовхнула Уоррена і одночасно вигукнула:

— Уолш?

Уоррен підвів голову. Уолш посміхнувся.

— Як справи, аббатиса? Уоррен?

— Неважливо.

Кларисса підійшла ближче. Уоррен виглядав вельми спантеличеним.

— Магістр Рал послав мене, щоб я привезла йому цю книгу. — Кларисса багатозначно подивилася на Верну і Уоррена. — Я — довірена особа Магістра Рала.

— Річард мертвий, — сказала Верна невиразним голосом.

— Я знаю. Але мене послав сюди Магістр Рал. Натан Рал, Владика Д'хари. Він хотів, щоб я засвідчила вам його повагу.

У Верні відвисла щелепа. Уоррен, перекинувши стілець, скочив на ноги.

— Ви розумієте? — Запитала Кларисса. — Якщо так, то вам краще з цим поквапитися.

— Але Натан… Ми не можемо…

— Добре, — сказала Кларисса. — Я повинна повертатися до Магістра Рала. Він мене чекає. У мене є карета, і я повинна виїхати негайно. Верна подивилася на Уолша. Він кивнув. Верна впала на коліна, схопила Уоррена за ліловий балахон і поставила на коліна поруч з собою.

— Давай, Уоррен! — Вона молитовно склала долоні й опустила голову. Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас, Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму наше спасіння. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Уоррен повторював за нею слова посвяти. Замовкнувши, Верна на мить завмерла, а потім схопилася з радісним криком.

— Хвала Творцеві! Мої молитви почуті! Я вільна! Він пішов! Я відчуваю, що він пішов з мого розуму!

Кларисса зітхнула з полегшенням. Натан попередив її, що, якщо Верна з Уорреном не зроблять цього, вони загинуть.

Верна і Уоррен обнімалися і плакали від радості. Кларисса взяла їх за руки і розвела один від одного.

— Ми можемо залишити це місце, але Магістр Рал хотів, щоб я спочатку зробила ще дещо. Я повинна знайти кілька книг.

— Книг? — Перепитав Уоррен. — Які тобі потрібні?

— «Близнюк Гори», «Сьоме Завдання Селлерона», «Книга зворотнього перетворення і Подвійної Спіралі», а також «Дванадцять зронених слів».

Уоррен повернувся до книги, яку читав.

— «Дванадцять Слів» — ось вона. По-моєму, я бачив тут і інші.

Кларисса пішла до полиць.

— Допоможіть мені. Натан просив з'ясувати, тут вони чи ні. Він повинен знати.

Вони переглянули всі корінці і знайшли все, окрім «Книги зворотнього перетворення».

Кларисса струсила пил з пальців.

— Ну от. Натан сказав, що вони можуть і не всі бути тут. Не вистачає тільки однієї, і значить, нам пощастило.

— Навіщо Натану ці книги? — Запитав Уоррен.

— Він не хоче, щоб вони були у Джегана. Він каже, що вони дуже небезпечні в його руках.

— Вони всі небезпечні, — зауважила Верна.

— Дозвольте мені про це турбуватися, — сказала Кларисса і, взявши зі столу «Дванадцять Слів», поставила її на полицю. — Натану тільки потрібно було дізнатися, які є тут. Тепер ми можемо їхати.

Верна схопила її за руку.

— У мене тут дві подруги. Ми повинні взяти їх з собою. Ви сказали, що у вас є карета. Ми можемо виїхати всі.

— Хто? — Запитав Уолш.

— Жанет і Амелія.

Уолш з розумінням кивнув. Кларисса зиркнула на двері.

— Але Натан сказав…

— Якщо вони присягнуть… Магістру Ралу, то зможуть втекти. — Верна торкнулася кільця в губі Кларисси. — Ви не знаєте, що вони роблять з жінками.

Ви бачили обличчя Амелії?

— Я знаю, що вони роблять, — прошепотіла Кларисса, згадавши Ренвольд. — Вони поклянуться?