Рука Дрефана намацала її пальці і спробувала їх заспокійливо потиснути. Келен відкинула його руку так, немов її торкнулася змія. Вона не клялася тримати його за руку. Вона не клялася приймати від нього розраду. Вона його дружина і дозволить йому робити з нею все, що вона повинна дозволити йому з нею робити, але вона не зобов'язана тримати його за руку.
Келен відчайдушно намагалася переконати себе міркуваннями. Річард повинен увійти в Храм Вітрів. Храм Вітрів зажадав за це ціну. Дух дідуся Чандалена попередив її, що вона не повинна від цього ухилятися. Вона пам'ятала його слова занадто добре:
— Мені не назвали ціну, але я попереджаю тебе, що немає шляху уникнути розплати. Має бути так, як буде тобі відкрито, або загинуть всі. Я прошу, щоб, коли вітри вкажуть шлях, ти пройшла по ньому, інакше трапиться те, що я тобі показав.
Вона повинна дозволити Дрефану торкатися її. Але, згадавши його дотик, Келен знову розлютилася. Їй не потрібна його ніжність!
А що їй потрібно? Щоб він був грубим? Зрозуміло, він повинен її торкатися, без цього нічого не вийде. Річард повинен увійти в Храм Вітрів. Вона повинна дозволити Дрефану зробити це.
Келен простягла руку і намацала руку Дрефана. Вона поклала її собі на живіт. Рука залишилася лежати.
Чого він чекає? Вона мало не крикнула, щоб він робив те, що повинно бути зроблено. Узяв те, що належить його брату по серцю, а не по клятві.
Келен лежала, відчуваючи на животі руку Дрефана, і слухала мертву тишу ночі. Раптово вона усвідомила, що намагається почути звуки з будинку, де були Надін і Річард.
Вона заплющила очі.
Рука Дрефана перемістилася їй на груди. Стиснувши кулаки, Келен змусила себе лежати спокійно. Вона повинна дозволити йому все. Вона спробувала подумати про інше, згадати те, що зубрила колись у дитинстві. Але не змогла.
Він був ніжний, але це розради не приносило. Під його пальцями Келен відчувала себе оскверненої — і те, що він відтепер став її чоловіком, не мало ніякого значення. Він міг бути ніжний, а міг бути грубий — ніякого значення.
Рука Дрефана ковзнула їй між ніг, і в Келен ледь не зупинилося дихання. Вона згадала, як він нишпорив між ніг у Кари. Тепер він робить це з нею.
Вона ненавиділа його. Вона вийшла заміж за людину, яку ненавиділа.
Кара відчувала те ж саме, що Келен відчуває зараз. Кара не так наївна в цих речах. Кара не стала б вести себе так нерозумно. Келен дозволила руці Дрефана робити те, що вона робила.
Від неї залежить життя людей. Вона повинна врятувати людей від чуми, насланої Джеганом. Це її обов'язок.
Несподівано Дрефан піднявся. Його темний силует навис над Келен. Його коліно обережно ткнулося їй в стегна — німе прохання розсунути ноги. Це скоро закінчиться, сказала вона собі, і зробила те, чого він хотів.
Дрефан повільно опустився на неї. Він був великий, такий же великий, як Річард. Келен злякалася, що він розчавить її, але він підвівся на ліктях і не заподіяв їй болю. Він був обережний, а вона тільки заважала йому. Він повинен це зробити, і вона повинна йому допомагати.
Келен скривилась від болю: вона була не готова. Але було вже пізно; Дрефан проник в неї. Вона закусила губу.
Вона ніколи ще не відчувала себе настільки безпорадною. Вона вийшла заміж за Дрефана, не за Річарда, і Дрефан, а не Річард, взяв її. Все було втрачено. Вона хотіла закричати в муці, але замість цього їй довелося нагадати собі, що треба дихати. Вона міцно стиснула повіки і почала рахувати про себе удари серця.
Це тяглося довше, ніж вона сподівалася, але коротше, ніж вона боялася.
Нарешті Дрефан скотився з неї. Він виконав своє завдання, але, здавалося, був цьому не занадто радий. Як не дивно, це принесло Келен якесь полегшення. Він ліг на спину, і вона змогла вільно зітхнути. Добрі духи, скінчено!
Вона сказала собі, що це було не так вже й погано. Вірніше, це було ніяк.
Вона майже нічого не відчувала. Не так жахливо, як вона боялася. Просто ніяк.
Але щось вона все ж відчула. Відчула себе оскверненою.
Вона пам'ятала, як це було з Річардом. Вона пам'ятала, як бажала його. Пам'ятала дику пристрасть. Пам'ятала, як кричала від лютого насолоди.
Чому ж зараз це було не так?
Тому що вона не любить Дрефана, ось чому. І не просто не любить, а ненавидить. І не тільки за його руки, нишпорячі по Карі. У всій його зовнішності була якась фальш, а в синіх очах — віроломство. Раніше вона відчувала це, але не усвідомлювала, а ось зараз усвідомила.
І все ж різниця у відчуттях не залишалася для неї загадкою. Після тієї ночі між світами їй відчайдушно хотілося її повторити. Часом вона готова була віддати все за те, щоб бути з Річардом. За те, щоб знову випробувати цю насолоду. За те, щоб вгамувати пристрасть. Дрефан був ласкавий і обережний. Він співчував їй і хотів, щоб їй було добре. Вона так мріяла про насолоду — чому ж вона не отримала її хоча б трохи?
Дихання Дрефана вирівнялося. Келен лежала в темряві поруч зі своїм чоловіком і губилася в здогадах, чому не прийшов Храм? Вона виконала свою частину договору.
Але може бути, Річард її не виконав? Келен згадала, що говорила Надін, і гірко усміхнулася. Ні, Надін не дала б йому так просто заснути, вона простежила б, щоб Річард зробив те, що повинен був зробити. У чому Келен не сумнівалася, так це в її бажанні здійснити шлюб за всіма правилами.
Надін була красива жінка, а Річард знав, що повинен це зробити.
Чому ж Храм Вітрів не приходить?
Темне небо за вікнами, здавалося, кипіло, в повітрі стояла липка духота, але гроза чомусь не починалася. Келен витягнулася на соломі і закрила очі.
Ніч тяглася нескінченно. Де Храм Вітрів? Дрефан не робив спроб знову торкнутися її, і вона була йому вдячна за це. Він лежав на спині і чекав разом з нею.
Келен почала засипати, але її розбудив віддалений сміх Надін.
Келен захотілося вдарити Річарда. Чим він займався весь цей час? Він міг узяти Надін вже тричі. А можливо, брав. Можливо, коли Храм Вітрів не прийшов, він вирішив спробувати знову. Надін була б тільки рада. Келен відчувала, як у неї горять щоки. Вона знала, що Надін сміялася, щоб принизити Келен. Вона не могла кричати слів захоплення, але і сміх її був досить красномовний.
Дрефан тихо лежав поруч. Келен зітхнула. Рано чи пізно вітри прийдуть.
Вони зробили все як треба.
Як треба?
Як це говорила Кара?
Ви всі повинні зіграти свою роль — отримати задоволення.
Дрефан отримав задоволення. У всякому разі, був задоволений. Надін, без сумніву, теж. Річард — напевно.
А Келен — ні. Вона задоволення не отримала.
Вона відкинула цю думку. Ні, напевно, справа не в цьому. Вітри просто чекали Надін і Річарда. Скоро вони прийдуть.
Ніч тяглася; Келен згадувала слова Кари й знову і знову думала про те, як була з Річардом в обителі між світами. Вона одержала тоді насолоду, яку звичайна жінка може отримувати коли захоче — і зовсім не обов'язково по любові, — а просто щоб вгамувати пристрасть.
Раптово Келен подумала, що зараз вона теж звичайна жінка. Вітри відняли у неї її магію, і вона теж вільна насолоджуватися тим, чим насолоджуються всі жінки в світі. Келен побачила себе з боку — ось вона лежить поруч з чоловіком, зовсім не виродком, і мучиться, як мучилася весь це час, бажаючи Річарда.
Невже вона повинна прожити все життя, відмовляючи собі в простому задоволенні, яке вона тепер вільна отримувати коли завгодно?
Але вона не любить Дрефана. Без любові пристрасть порожня. Однак пристрасть є пристрасть, і нехай це буде не пік насолоди, але все-таки задоволення. Духи відняли у неї все. Вони відняли в неї магію; вони відібрали у неї Річарда, який міг замінити їй весь світ. Невже вона дозволить їм позбавити її і звичайних задоволень, на які має право будь-яка жінка?
Що у неї залишилося ще?
Дрефан її чоловік. Вона приречена прожити з ним все життя.
Ви всі повинні зіграти свою роль.
Невже таки вітри не прийшли саме через це? Через те, що вона ще не зіграла свою роль?
