Внутрішня частина анклаву Першого Чарівника являла собою великий купол, викладений декоративною кладкою. По периметру купола йшли високі вікна.

Арки, підтримувані чотирма колонами з чорного мармуру, вели в чотири коридори. Річард відмітив, що кладка повторює узор на золочених капітелях колон — пальмові гілки. Якість полірування каменю було такою високою, що предмети відбивалися в колонах, немов у циліндричних дзеркалах.

У канделябрах найтоншої роботи, теж зроблених у вигляді пальмових гілок, стирчали обплилі свічки; дорогий килим на підлозі притримували залізні направляючі, викувані явно вручну.

Це не було зловісне лігво, яке очікував побачити Річард. Краса, що панувала тут, вразила його.

Центральний хол був, мабуть, самим маленьким з приміщень анклаву. Річард пройшов по червоній килимовій доріжці, що покривала коричневі з золотими прожилками мармурові плити, до довгого подвійного ряду широких біломармурових тумб.

Річард не втримався і спробував обхопити руками одну з них. Тумби були завтовшки в шість футів, але в приміщенні, де стеля підносилася на висоту в тридцять футів, здавались зовсім тонкими.

На тумбах були розкладені і розставлені предмети, добре знайомі Річарду: багато прикрашені кинджали, дорогоцінні камені, золоті ланцюги, срібні чаші, кулі з філігранню, витончені шкатулки. Одні лежали на вишитій золотом або сріблом тканині, інші поміщалися на дерев'яних підставках.

Але були тут речі, призначення яких залишалося для Річарда загадкою. Більш того, він готовий був заприсягтися, що, коли він дивився на них, вони змінювали форму. Річард вважав за краще не будити їх магію і оглянути інші приміщення.

Коридор, протилежний входу, привів його в високий купол з вікном майже на всю стіну. Перед вікном стояв величезний стіл, на якому безладно були навалено реторти, кришталеві кулі, свитки, людські черепи і ще багато всього — Річард не став особливо придивлятися.

У правому крилі було темно. Подивившись туди, Річард відчув себе незатишно. Він визнав це попередженням і подивився наліво. У лівому крилі він побачив книги. Тисячі книг.

— Туди. — Річард показав наліво. — Там те, за чим ми сюди прийшли. Пам'ятайте, що я говорив вам: нічого не чіпати. — Він подивився на Морд-Сіт. — Я не жартую. Я не зможу вас врятувати, якщо ви випадково зачепите щось не те.

— Ми не забули, — сказала Бердін.

— Ми нічого не будемо чіпати, — додала Раїна. — Просто стоїмо, і все.

— Гаразд. Тільки я б волів, щоб ви навіть і не дивилися. Схоже, тут є магія, яку можна пробудити простим поглядом.

— Ви думаєте? — Здивовано запитала Раїна.

— У всякому разі, мені не хотілося б із запізненням з'ясувати, що це так. Пішли. Візьмемо, що нам потрібно, і забираємося звідси.

Дивно — він розумів, що звідси треба швидше забиратися, але разом з тим йому дуже не хотілося йти. Яка б небезпека тут не таїлась, Річарду сподобався анклав Першого Чарівника.

Бердіна посміхнулася:

— Магістр Рал боїться магії так само, як ми.

— Ти помиляєшся, Бердіна. Я дещо знаю про магію. — Річард пішов у напрямку до лівого крила. — Я боюся її більше, ніж ви.

Десять широких сходинок в кінці коридору вели вниз. Мармурові плити перед ними були кольору топленого молока. Коли Річард зійшов з килима, підлога запалала.

Річард швидко відступив назад на килим. Полум'я згасло.

— Що тепер? — Запитала Раїна. Річард задумався, — Спробуйте поставити туди ногу. Бердіна з побоюванням спробувала ступити на мармур. Її нога зависла в повітрі. Бердіна повернула ногу на килим.

— Не виходить. Щось зупиняє мою ногу перш, ніж я можу поставити її на підлогу.

Річард знову ступив на мармур. Знову спалахнуло полум'я.

— Значить, тут теж щит. Беріть мене за руки, і спробуємо ще раз.

Тримаючись один за одного, вони втрьох ступили на мармур. Нічого не сталося.

— Чудово, — сказав Річард. — Дивіться не відпускайте моєї руки, поки ми будемо йти через цей щит, інакше нас підсмажить, як сало на сковорідці.

Річард очікував побачити бібліотеку, але помилився. Полиці, правда, були, але книги були навалено в безладді по всьому приміщенню, наче хтось познімав їх і кинув у кучу. То там, то тут височіли стопки фоліантів, такі високі, що здавалося, дмухни на них — і вони поваляться. Річард задумливим поглядом обвів приміщення.

— Мій дід казав мені, що в замку були дуже небезпечні книги. А Келен розповідала, що найбільш небезпечні предмети зберігалися тут, в анклаві Першого Чарівника.

Бердіна стрельнула в нього очима.

— Ви хочете сказати, що ці книги небезпечні самі по собі? Тобто не тільки те, що в них написано?

Річард подумав про книгу, за допомогою якої сестра Амелія наслала на Серединні Землі чуму.

— Я не впевнений, але краще цього не перевіряти. Дивіться, але не торкайтеся.

Бердіна з сумнівом насупила брови.

— Магістр Рал, тут, напевно, тисячі книг. Як же ми знайдемо ту, яка нам потрібна, — якщо вона взагалі тут?

Річард глибоко зітхнув. Бердіна була права. Він не думав, що книг буде так багато. Він вважав, що всі книги в бібліотеці, а тут лише кілька штук.

— Якщо ви хочете завидна вийти з замку, у нас мало часу, — сказала Раїна. — Втім, можна повернутися завтра і почати якомога раніше.

Річард був у повній розгубленості. Така кількість книг…

— Значить, затримаємося після заходу сонця. Залишимося на всю ніч, якщо доведеться.

Раїна покататися в пальцях ейдж.

— Як скажете, Магістр Рал.

Річард ще раз подивився на зібрання книг, і серце в нього впало. У нього немає часу шукати в лісі один лист. Йому потрібні відомості. Якщо тільки можна було б використовувати магію, щоб знайти цей один лист.

Він поправив браслет і відчув під пальцями зоряний символ.

Намагайся бачити все відразу, не зосереджувати погляд на чомусь одному.

— У мене з'явилася думка, — сказав Річард. — Почекайте-но. Я зараз.

Річард підійшов до стовпчика зі світловим кулею і вийняв з-під кулі шматок чорної тканини.

— Що ви збираєтеся робити? — Запитала Раїна.

— Тут дуже багато книг. Я хочу побачити ту, яка нам потрібна.

Бердін скептично хмикнула.

— З зав'язаними очима?

— З магією. Я збираюся дозволити моєму дару вести мене. Іноді це спрацьовує, якщо я шукаю те, що мені дійсно необхідно. З зав'язаними очима я не буду бачити всіх книг, зате, може бути, відчую потрібну. Принаймні я на це сподіваюся.

Раїна обвела поглядом книги.

— Гаразд, ви — Магістр Рал. Ви володієте магією. Вам краще знати.

Річард склав тканина в смужку і почав зав'язувати собі очі.

— Тільки ви стежте, щоб я нічого не зачепив. І самі постарайтеся нічого не торкатися.

— Не хвилюйтеся за нас, Магістр Рал, — сказала Раїна. — Ми не збираємося нічого торкатися.

Зав'язавши очі, Річард провів пальцем по символу у вигляді зірки на браслеті.

Його світ був чорний як смола. Він знайшов у душі острівець спокою, де жив його дар.

Якщо чума розпочато магією Храму Вітрів, то, можливо, у них є надія її зупинити. Якщо нічого не зробити, загинуть тисячі людей.

Йому потрібна ця книга.

Він згадав хлопчика, який помер у нього на очах. Згадав Лілі, яка розповіла йому про сестру Тьми. Саме з цього почалася чума. Річард був у цьому впевнений.

Йому потрібна ця книга.

Він зробив крок.

— Направляйте мене, тільки дуже обережно. І намагайтеся не говорити — але якщо щось трапиться, не мовчіть.

Він відчув, як пальці Морд-Сід майже невідчутно торкнулися його руки.

Вони допомагали йому обходити перешкоди, і Річард все далі заглиблювався в лабіринт книжкових стосів.

Річард не знав, що він повинен відчути, що це буде — осяяння або бачення. Йому здавалося, що його тягне до певному напрямку, але він боявся, що це гра уяви. Він спробував вигнати з розуму всі сторонні думки, не думати взагалі ні про що, крім книги і необхідності її знайти.

Раптовий внутрішній поштовх змусив його зупинитися. Чомусь він повернув наліво, хоча збирався повернути праворуч. Це, напевно, дар. Він знову зосередився.