— Чи вони ніколи не подорослішають? — спитала Одраде.

Дортуйла не мала відповіді, зате негайно запропонувала:

— Мені слід повернутися на Баззел.

Одраде обміркувала це. Банітована Превелебна Мати вкотре випередила Матір Настоятельку. Хоч яким неприємним було це рішення, обидві знали, що це найкращий хід. Футари з Вожатими повернуться. Що важливіше, на планеті, яку прагнуть здобути Всечесні Матрони, за відвідувачами із Розсіяння, дуже ймовірно, слідкували. Всечесним Матронам доведеться зробити рух, а цей рух може багато про них розповісти.

— Вони, звичайно, вважають Баззел приманкою в пастці, — сказала Одраде.

— Я могла б сказати, що мене вигнали Сестри, — промовила Дортуйла. — Це можна перевірити.

— Щоб ти використала себе як приманку?

— Мати Настоятелько, а якби вдалося спокусити їх перемовинами?

— З нами? — Яка приголомшлива ідея!

— Я розумію, що їхня історія не належить до тих, де є розсудливі переговори, та все ж…

— Це блискуче! Та ми ще додамо спокусливості. Скажемо, наче я переконана, що мушу прибути до них з пропозицією підданства Бене Ґессерит.

— Мати Настоятелько!

— Я не маю наміру капітулювати. Та хіба є кращий спосіб змусити їх до розмови?

— Баззел — недобре місце для зустрічі. Наші можливості там невеликі.

— Вони почуваються сильними на Перехресті. Якби запропонували Перехрестя як місце зустрічі, ти могла б дати їм себе умовити?

— Це вимагало б ретельного планування, Мати Настоятелько.

— О так, дуже ретельного. — Пальці Одраде замерехтіли над консоллю. — Так, цього вечора, — сказала вона, відповідаючи на висвітлене питання, а тоді заговорила до Дортуйли через захаращений робочий стіл. — Я хочу, щоб ти, перш ніж повертатися, зустрілася з моєю Радою та іншими. Ми детально тебе проінструктуємо, але даю тобі особисте запевнення, що ти матимеш свободу дій. Дуже важливо схилити їх до зустрічі на Перехресті… сподіваюся, ти розумієш, що мені дуже не хочеться використовувати тебе як наживку.

Не дочекавшись відповіді Дортуйли, заглибленої в думки, Одраде сказала:

— Вони можуть проігнорувати наші ініціативи і просто знищити тебе. Що ж, ти найкраща приманка, яка у нас є.

Дортуйла показала, що зберегла своє почуття гумору:

— Мені не надто подобається ідея диндати на гачку, як черв’як, Мати Настоятелько. Прошу, міцно тримай вудку.

Встала і, кинувши стурбований погляд на робочий стіл Одраде, сказала:

— У тебе так багато роботи, боюся, що я дуже затримала твій ланч.

— Ми поїмо разом, Сестро. Зараз ти важливіша за все інше.

Люцілла застерегла себе, що не слід дозволити надміру звикати до цієї кислотно-зеленої кімнати та присутності у ній Великої Всечесної Матрони. Це було Перехрестя, бастіон тих, хто прагнув знищити Бене Ґессерит. Це був ворог. День сімнадцятий.

Безпомилковий ментальний годинник, налаштований під час Агонії прянощів, підказав їй, що вона пристосувалася до добового ритму планети. Пробудження на світанку. Невідомо, коли дістане їжу. Всечесні Матрони обмежили її одною трапезою на день.

І завжди цей Футар у своїй клітці. Нагадування: «Ви обоє в клітках. Так ми поводимося з небезпечними тваринами. Можемо час від часу випускати їх, щоб розім’яли ноги та розважили нас, але потім повертаємо до клітки».

Мінімальна кількість меланжу в їжі. Не через ощадливість. Не з їхнім багатством. Дрібна демонстрація того, «що могло б бути твоїм, якби тільки ти була розсудливою».

«Коли вона прийде сьогодні»?

Прибуття Великої Всечесної Матрони не мали усталеного часу. Випадковий характер появ, щоб збити ув’язнену з пантелику? Імовірно. Були й інші справи, що поглинали час очільниці. Привчай небезпечне домашнє звіря до регулярного розкладу, коли зможеш.

«Я можу бути небезпечною, Павуча Леді, та я не твоє домашнє звіря».

Люцілла відчувала присутність пристроїв сканування, що передавали не лише зовнішні зорові образи. Вглядалися в плоть, шукаючи приховану зброю, роздивляючись, як працюють частини тіла. Має вона якісь дивні імпланти? Може, їй хірургічно додали органи?

«Нічого такого, Мадам Павучихо. Ми покладаємося на те, що дано нам від народження».

Люцілла знала найвищу безпосередню небезпеку — що в неї виникне відчуття невідповідності оточенню. Наглядачі поставили її у вкрай недобре становище, та не знищили її бене-ґессеритських здібностей. Вона могла змусити себе померти, перш ніж шер у її тілі вичерпається настільки, що сягне точки зради. Вона й досі мала власний розум… і полчища Лампадаса.

Панель Футара відкрилася, і він вислизнув у своїй клітці. Тож Павуча Королева вже в дорозі. Як зазвичай, посилає перед себе погрозу. Рано сьогодні. Раніше, ніж будь-коли досі.

— Доброго ранку, Футаре, — весело продекламувала Люцілла.

Футар глянув на неї, але нічого не сказав.

— Ти мусиш ненавидіти сидіти в клітці, — сказала Люцілла.

— Не люблю клітки.

Вона вже встановила, що ці створіння мають обмежені мовленнєві здібності, але їхній обшир не був іще ясним.

— Либонь, вона й тебе морить голодом. Хочеш мене з’їсти?

— Їсти. — Виразна демонстрація зацікавлення.

— Хотіла б я бути твоїм Вожатим.

— Ти Вожатий?

— А ти мене слухався б, якби я ним була?

Тяжке крісло Павучої Королеви здійнялося зі схованки під підлогою. Її ще нема й тіні, та слід припускати, що вона слухає цю розмову.

Футар дуже пильно вдивлявся в Люціллу.

— Вожаті тримають вас у клітках і морять голодом?

— Вожаті? — Виразно питальна інтонація.

— Я хочу, щоб ти вбив Велику Всечесну Матрону. — Це не буде для них несподіванкою.

— Вбити Даму!

— І з’їсти її.

— Дама — отрута. — Пригноблено.

Ооо, хіба ж це не цікава інформація?

— Вона не отруйна. Її м’ясо таке ж, як і моє.

Футар підступив до неї так близько, як дозволила клітка. Лівою рукою відтяг нижню губу. Запалений червоний шрам, схожий на опік.

— Бачиш отруту, — сказав він, відводячи руку.

«Цікаво, як вона це зробила?» Від неї не пахне отрутою. Людська плоть плюс адреналіновий наркотик, що робить очі оранжевими при реакції на гнів… та при інших реакціях, розкритих Мурбеллою. При почутті цілковитої вищості.

Наскільки далеко сягає тямущість Футара?

— Це була гірка отрута?

Футар скривився і сплюнув.

«Дія швидша і могутніша за слова».

— Ти ненавидиш Даму?

Вищирив зуби.

— Ти її боїшся?

Посмішка.

— То чого ж не вб’єш її?

— Ти не Вожатий.

«Отже, для вбивства йому потрібен наказ Вожатого!»

Велика Всечесна Матрона ввійшла і опустилася на крісло.

Люцілла знову завела веселу декламацію:

— Доброго ранку, Дамо.

— Я не давала тобі дозволу так мене називати. — Низький голос, в очах з’являються перші оранжеві цятки.

— Ми тут порозмовляли з Футаром.

— Я знаю. — Більше оранжевої барви в очах. — І якщо ти його мені розбестила…

— Але, Дамо…

— Не називай мене так! — Встала з крісла, очі запалали оранжевим блиском.

— Сядь, — сказала Люцілла. — Так допит не ведуть. — Сарказм, небезпечна зброя. — Вчора ти сказала, що хочеш продовжити нашу дискусію про політику.

— Звідки ти знаєш, котра зараз година? — Знову опустилася в крісло, та очі й далі палали.

— Усі бене-ґессеритки мають цю здібність. Навіть недовго пробувши на якійсь планеті, можемо відчувати її ритм.

— Дивний талант.

— Це кожна людина може. Питання в чутливості.

— А я могла б навчитися? — Оранжева барва зникає.

— Я кажу — кожна. Ти ж досі людина, чи не так? — На це питання ще не було повної відповіді.

— Чому ти кажеш, що відьми не мають уряду?