— Я не певна, що мене це втішило б, Мати Настоятелько. Так багато моральних рішень.

Ах, ця коштовність заглянула в саму суть і висловила думку як істинна бене-ґессеритка. Поміж включень Стреггі були блискучі грані.

Одраде краєм ока глянула на замислену аколітку. Сестринство давним-давно вирішило, що кожна Сестра мусить ухвалювати власні моральні рішення. «Ніколи не йди за лідером, не ставлячи йому своїх питань». Тому моральне кондиціонування юних мало такий високий пріоритет.

«Ось чому нам подобається, коли майбутні Сестри приходять до нас такими юними. Можливо, саме тому в душу Шіани вкралася моральна вада. Ми здобули її надто пізно. Про що вони з Дунканом таємно розмовляють мовою рук?»

— Моральні рішення завжди легко розпізнати, — сказала Одраде. — Вони там, де ти відкидаєш власні інтереси.

Стреггі глянула на Одраде з благоговійним острахом.

— Якої відваги це мусить вимагати!

— Не відваги! І навіть не відчаю. Те, що ми робимо, природно — у найосновоположнішому сенсі. Робимо, бо немає іншого вибору.

— Інколи ви змушуєте мене почуватися такою невігласкою, Мати Настоятелько.

— Чудово! Це початок мудрості. Є багато різновидів невігластва, Стреггі. Найгірший із них — іти за своїми бажаннями, не вивчаючи їх. Часом ми робимо це несвідомо. Вигостри свою чутливість. Будь свідомою того, що робиш підсвідомо. Завжди питай: «Що я хотіла здобути, коли робила це?»

Вони проїхали верхівку останнього узгір’я перед Елдіо, й Одраде на мить поринула у думки.

— Там море, — пробурмотів хтось позаду.

— Зупинися тут, — наказала Одраде, коли вони наблизилися до широкого з’їзду на повороті з видом на море. Клербі знав це місце і був до нього готовий. Одраде часто просила його зупинитися тут. Він пригальмував там, де вона хотіла. Автомобіль заскрипів, уповільнюючись. Вони почули, як ззаду під’їжджає автобус. Гучний голос крикнув супутникам:

— Гляньте на це!

Елдіо розкинулося внизу, ліворуч від Одраде: легкі й елегантні будинки, деякі підняті над землею на тонких трубах, під ними і між ними провівав вітер. Місцевість далеко на південь і вниз від вершин Централі, тож значно тепліша. На рогах будинків обертали лопатями вітрячки з вертикальною віссю, на цій відстані вони здавалися іграшковими. Постачали селище енергією. Одраде показала їх Стреггі.

— Ми розглядаємо їх як можливість звільнитися від засилля складних технологій, контрольованих іншими.

Кажучи це, Одраде перевела погляд праворуч. Море! Страхітливо зменшені рештки колись величного простору. Дитя моря ненавиділо те, що бачило.

Над морем здіймалися теплі випари. Притьмарений фіолет сухих узгір’їв рисував розмиту лінію обрію по той бік води. Одраде побачила, що Погодна служба ввела вітер, щоб розпорошити насичене вологою повітря. Результатом була збурена піна хвиль, які билися об гальку під цим оглядовим майданчиком.

Одраде згадала, що тут була низка рибальських селищ. Тепер, коли море так відступило, селища опинилися далеко від нього, на схилах пагорбів. Колись ці селища були барвистою ноткою узбережжя. Більшу частину їхнього населення поглинуло нове Розсіяння. Ті, що зосталися, проклали вузькоколійку, щоб доставляти свої човни до води і від неї.

Вона схвалювала і вболівала за це. Енергозбереження. Уся ця ситуація зненацька здалася їй такою похмурою — наче одна з геріатричних установ Старої Імперії, де люди доживали віку, чекаючи смерті.

Скільки часу промине, доки помре це місце?

— Море таке мале! — Це був голос із задньої частини автомобіля. Одраде пізнала його. Працівниця Архівів. Одна з клятих шпигунок Белл.

Схилившись уперед, Одраде ляснула Клербі по плечі.

— Завези нас на ближній берег, до тієї бухточки, що просто під нами. Я хочу поплавати в нашому морі, Клербі, доки воно ще існує.

Стреггі та дві інші аколітки приєдналися до неї в теплих водах бухточки. Інші проходжувалися берегом чи спостерігали за цією дивною сценою з автомобіля й автобуса.

Мати Настоятелька голою плаває в морі!

Одраде відчула довкола себе життєдайну воду. Плавання було необхідним, бо невдовзі їй доведеться ухвалювати командні рішення.

Яку частку цього останнього великого моря вони можуть дозволити собі утримувати в ці прикінцеві дні помірного життя? Пустеля наближалася — цілковита пустеля, аби дорівнятися тій, що була на втраченій Дюні. «Якщо ворог із сокирою дасть нам час». Загроза була дуже близькою, а прірва — глибокою. «Прокляття цьому дикому таланту! Чому я мушу це знати?»

Дитя моря й погойдування хвиль повільно повернули їй рівновагу. Ця водойма була серйозним ускладненням — куди важливішим, ніж порозкидувані там і сям дрібні моря та озера. Волога здіймалася звідси в значних кількостях. Погодній службі потрібно багато енергії, щоб усувати небажані відхилення у ледве контрольованому керуванні кліматом. Але це море досі живило Капітулу. Було комунікаційним і транс­портним шляхом. Морські перевезення були найдешевшими. В її рішенні кошти енергії мусили бути збалансовані з іншими елементами. Та море має зникнути. Це точно. Усе населення постане перед лицем нових переміщень.

Втрутилися спогади Дитяти моря. Ностальгічні. Вони блокували шляхи слушних рішень. «Як швидко має зникнути море?» Ось питання. Усі неуникні переміщення та переселення чекали цього рішення.

«Найкраще зробити це швидко. Біль буде вигнано в минуле. Берімося за це!»

Одраде випливла на мілину й глянула на заінтриговану Тамелейн. Спідниці одягу Там потемніли від бризок несподіваних хвиль. Одраде підняла голову, уникаючи дрібних сплесків.

— Там! Ліквідуйте море якомога швидше. Передай Погодній службі, що слід запланувати швидку схему зневоднення. Підключити до цього харчування і транспорт. Я підпишу остаточний план після звичного огляду.

Тамелейн мовчки відвернулася. Кивнула Сестрам зі свого супроводу. Лише раз озирнулася на Матір Настоятельку. «Бачиш! Я мала рацію, забираючи з собою необхідні кадри!»

Одраде вийшла з води. Мокрий пісок скрипів їй під ногами. Невдовзі це буде сухий пісок. Вона вдяглася, не переймаючись витиранням. Вбрання неприємно чіплялося за тіло, але вона не зважала на це, ідучи пляжем геть від інших, не оглядаючись на море.

«Пам’ятки мусять бути тільки пам’ятками. Речами, які слід час від часу виймати та голубити, прикликуючи давні радощі. Жодна радість не може бути тривкою. Усе минуще. Вислів “І це мине” стосується всього нашого живого всесвіту».

Там, де на зміну пляжеві прийшли глинисте болото й нечисленні порозкидувані рослини, вона врешті обернулася та знову глянула на море, якому щойно винесла вирок.

Сказала собі, що має значення тільки життя, саме по собі. А життя не могло б тривати без постійних поштовхів відтворення.

«Виживання. Наші діти повинні вижити. Бене Ґессерит повинні вижити».

Жодна окрема дитина не може бути важливішою за загал. Вона прийняла це, розпізнавши голос виду, що промовляв до неї з її найглибшого «я», того, з яким вона вперше зустрілася як із Дитям моря.

Коли вони повернулися до машин і приготувалися рушати до Елдіо, Одраде дозволила Дитяті моря востаннє вдихнути солоне повітря. Відчула, що заспокоюється. Сутнісна рівновага, завчена раз, більше не потребувала моря для свого тривання.

Дама була у своїй стихії.

Павуча Королева!

Великій Всечесній Матроні подобалося прізвисько, яке дали їй ці відьми. Це було серце її павутини — новий контрольний центр на Перехресті. Зовнішній вигляд будівлі досі її не влаштовував. У дизайні надмір самовдоволення Гільдії. Консервативності. Зате інтер’єр став набирати звичних рис, які її заспокоювали. Майже могла уявити, що не покинула Дура, що не було Футарів і страдницької втечі назад, до Старої Імперії.