Одраде змусила себе повернутися до нагальної проблеми.

— Хто супроводжуватиме мене до Перехрестя?

Вони знали стражденний досвід Дортуйли і те, що чутки про нього вже розійшлися Капітулою.

«Та, що поїде з Матір’ю Настоятелькою, може бути згодована Футарам».

— Там, — сказала Одраде. — Ти і Дортуйла. — «Це може стати смертним вироком. Наступний крок очевидний». — Шіано, — промовила Одраде, — ти Поділишся з Там. Дортуйла і я Поділимося з Белл. Я теж Поділюся з тобою, перш ніж відлечу.

Беллонда була приголомшена.

— Мати Настоятелько! Я не придатна для твого місця.

Одраде зосередила увагу на Шіані.

— Я цього й не пропоную. Зроблю тебе лише вмістилищем моїх життів. — На обличчі Шіани виразно малювався страх, але вона не посміла ухилитися від виконання прямого наказу. Одраде кивнула Тамелейн.

— Я Поділюся пізніше. Ви з Шіаною зробите це зараз.

Тамелейн схилилася до Шіани. Тягар пізнього віку та навислої смерті змусив її радо вітати цей ритуал, але Шіана мимоволі відсахнулася.

— Зараз! — наказала Одраде. «Нехай Там судить, що ти приховуєш!»

Виходу не було. Шіана схилила голову до Тамелейн, доки вони не торкнулися одна одної. Обмін зблиснув електричною іскрою, усі в їдальні його відчули. Розмова припинилася, всі погляди звернулися в бік стола при вікні.

Коли Шіана відхилилася, в її очах стояли сльози.

Тамелейн усміхнулася, обома долонями пестливо провела по щоках Шіани.

— Усе гаразд, люба. Усі ми маємо ці страхи, інколи робимо через них всякі дурниці. Та я тішуся, називаючи тебе Сестрою.

«Скажи нам, Там! Зараз!»

Тамелейн вирішила інакше. Повернулася обличчям до Одраде й сказала:

— Мусимо триматися нашої людяності за всяку ціну. Твій урок добре сприйнято, і ти добре навчала Шіану.

— Коли Шіана Поділиться з тобою, Дар, — озвалася Беллонда, — не могла б ти зменшити той вплив, який вона має на Айдаго?

— Я не ослаблю ймовірної Матері Настоятельки, — відповіла Одраде. — Дякую, Там. Думаю, ми рушимо на Перехрестя без зайвого багажу. А зараз! До цього вечора хочу мати звіт про Теґів прогрес. Його п’явка надто довго була з ним у розлуці.

— Він довідається, що тепер їх у нього дві? — спитала Шіана. «Скільки у ній радості!»

Одраде підвелася.

«Якщо Там прийняла її, то і я мушу. Там ніколи б не зрадила нашого Сестринства. А Шіана — з нас усіх вона виявляє найбільше природних рис, що ростуть із наших людських коренів. І все ж… хотіла б я, щоб вона ніколи не створила тієї скульптури, яку називає “Порожнеча”».

Зранку на Централь насунулося товсте покривало хмар, і кабінет Одраде заповнив сірий спокій. Вона відчувала, що це відповідає її внутрішній нерухомості. Наче б не сміла ворухнутися, бо це могло потривожити небезпечні сили.

«Мурбеллин день Агонії, — подумала вона. — Я не повинна думати про лихі прикмети».

Погодна служба безапеляційно попередила про хмари. Це було випадкове переміщення. Вжито корегувальних заходів, але вони вимагали часу. Поки слід очікувати сильного вітру, можливі опади.

Шіана й Тамелейн стояли біля вікна, дивлячись на ледь контрольовану погоду. Торкалися раменами.

Одраде стежила за ними, сидячи у кріслі за столом. Від вчорашнього Поділу ця пара наче стала однією особою, що не було чимось несподіваним. Траплялися прецеденти, хоча й не надто численні. Обміни, що відбувалися за наявності отруйної меланжевої есенції чи у смертну мить, нечасто дозволяли дальший живий контакт між учасницями. Цікаво було стежити за цією парою. Зі спини здавалися дивно схожими своєю напруженою непорушністю.

Екстремальна сила, що уможливлювала Поділ, диктувала серйозні зміни особистості. Одраде це було так знайомо, що вона мусила виявляти терпимість. Хай там що приховувала Шіана, Там теж це приховувала. Щось пов’язане з основами людяності Шіани. А Там можна було вірити. Доки чергова Сестра не Поділиться з однією з них, слід приймати присуд Там. Це не завадить сторожовим псам перевіряти та стежити за дрібницями, але нова криза їм зараз не потрібна.

— Це Мурбеллин день, — сказала Одраде.

— Вона з великою ймовірністю не виживе, — сказала Беллонда, схилившись уперед у своєму слідокріслі. — Що тоді буде з нашим дорогоцінним планом?

«Нашим планом!»

— Екстреміс, — відповіла Одраде.

У такому контексті це слово мало кілька значень. Беллонда витлумачила його як можливість здобуття пам’ятеособи Мурбелли в мить її смерті.

— У такому разі ми не можемо дозволити Айдаго спостерігати!

— Мій наказ залишається в силі, — сказала Одраде. — Це Мурбеллине бажання, і я дала слово.

— Помилка… помилка… — пробурмотіла Беллонда.

Одраде знала джерело Беллондиних сумнівів. Усі відчували: десь углибині Мурбелли приховувалося щось украй болісне. Це змушувало її уникати певних питань, — як у тварини, що боїться зіткнення з хижаком. Хай що це було, процес за­йшов далеко. Індуктивний гіпнотранс може цього не з’ясувати.

— Гаразд! — Одраде заговорила голосно, аби підкреслити, що це стосується всіх її слухачів. — Раніше ми цього не робили. Але не можемо забрати Дункана з корабля, тому мусимо самі піти до нього. Він буде присутнім.

Беллонда так і не вийшла з глибокого невдаваного шоку. Жоден чоловік, крім самого клятого Квізац Хадераха і його сина Тирана, ніколи не знав подробиць таємниці Бене Ґессерит. Обидва ці монстри зазнали Агонії. Дві катастрофи! Байдуже, що Тиранова Агонія спрацювала на клітинному рівні, щоб з часом перетворити його на симбіонта піщаного черва (ані справжнього черва, ані справжню людину). І Муад’Діб! Зважився на Агонію — і гляньте, що з цього вийшло!

Шіана відвернулася від вікна і зробила крок до столу. В Одраде виникло дивне враження, ніби дві жінки стали постаттю дволикого Януса: спина до спини, але одна особа.

— Твоя обіцянка збентежила Белл, — сказала Шіана. Який лагідний у неї голос.

— Він може виступити каталізатором, що допоможе Мурбеллі пройти крізь це, — відповіла Одраде. — Ви схильні недооцінювати силу любові.

— Ні! — промовила Тамелейн від вікна попереду. — Ми боїмося її сили.

— Можливо! — Белл досі була згірдливою, та для неї це природно. Вираз її обличчя свідчив, що вона зоставалася невблаганно впертою.

— Гібрис, — пробурмотіла Шіана.

— Що? — Беллонда так різко обернулася в слідокріслі, що воно аж пискнуло від обурення.

— Ми зі Скителі маємо спільну ваду, — сказала Шіана.

— О? — Беллонда намагалася розкусити Шіанину таємницю.

— Ми думаємо, що творимо історію, — промовила Шіана. Повернулася на своє місце біля Тамелейн, обидві продовжували дивитися крізь вікно.

Беллонда знову перевела погляд на Одраде.

— Ти це розумієш?

Одраде проігнорувала її. Нехай ментатка сама опрацює! Проєктор на робочому столі клацнув, висвітилося повідом­лення. Одраде прочитала його вголос:

— На кораблі ще не готово.

Глянула на дві напружено непорушні спини перед вікном.

Історію?

На Капітулі до появи Всечесних Матрон було обмаль того, що Одраде подобалося вважати творенням історії. Лише поступове вивищення Превелебних Матерів, які проходили крізь Агонію.

Як ріка.

Ріка пливла і кудись віддалялася. Стоїш на березі (як думала іноді Одраде, саме це вони тут і роблять) і стежиш за водоплином. Карта може розповісти, куди відпливла ріка, та жодна карта не відкриє основоположніші речі. Карта ніколи не покаже побіжних рухів вантажів, що пропливають річкою. Куди вони прямують? У цю епоху карти мають обмежену вартість. Роздруківка чи проєкція з Архіву — це не ті карти, яких вони потребували. Десь мусила бути краща, до якої прив’язані всі ці життя. Цю карту можна тримати в пам’яті і час від часу витягувати, щоб придивитися зблизька.