Одраде дісталася не-корабля на світанку, та Мурбелла вже встала й працювала з тренувальним меком, коли Мати Настоятелька ввійшла до тренувальної зали.

Одраде пішки здолала останній кілометр дороги крізь кільце садів довкола космодрому. Нечисленні нічні хмари перед світанком порідшали, а там і геть розпорошилися, відкривши всіяне зорями небо.

Вона розпізнала легку зміну погоди, що мала допомогти виростити ще один урожай, та зменшених опадів ледь вистачало, аби втримати при житті сади та пасовища.

Коли Одраде йшла, її охопила журба. Зима, яка тільки-но минула, була тяжко купленою тишею між бурями. Життя стало всеспаленням. Запилення ревними комахами, визрівання плодів і насіння, що приходило на зміну квітуванню. Ці сади були таємною бурею, сила якої приховувалася в рясних потоках життя. Та — ох! — знищення. Нове життя несло з собою зміни. Надходив Змінювач, щоразу інший. Піщані черви призведуть до пустельної чистоти древньої Дюни.

Спустошлива сила цієї трансформації вторглася в її уяву. Вона могла подумки змалювати цей краєвид, зведений до шмаганих вітром дюн — оселі потомків Лето ІІ.

А мистецтво Капітули зазнає мутації — на зміну одним цивілізаційним міфам прийдуть інші.

Аура цих думок супроводжувала Одраде аж до тренувальної зали і забарвила її настрій, коли вона стежила, як Мурбелла закінчує серію блискавичних випадів, а тоді відступає, віддихуючись.

На тильній стороні лівої долоні Мурбелли червоніла подряпина — це вона пропустила рух великого мека. Автоматичний тренер стояв у центрі приміщення, мов золота колона, а його зброя миготіла, ховаючись і знову висовуючись. Як у розлюченої комахи, що пробує оточення жалами.

Мурбелла мала на собі обтисле зелене трико, та частина її шкіри, що була відкритою, блищала від поту. Хоча на останніх днях вагітності її живіт сильно виступав, вона здавалася граціозною. Її шкіра світилася здоров’ям. Одраде вирішила, що це сяйво йде зсередини, частково через вагітність, але була й інша причина, більш фундаментальна. Це сяйво справило враження на Одраде під час їхньої першої зустрічі, його помітила Люцілла, полонивши Мурбеллу й врятувавши Айдаго з Гамму. Здоров’я жило під її шкірою, наче лінза, що зосереджує в собі повноводий потік життєвої енергії.

«Ми мусимо її мати!»

Мурбелла побачила гостю, але не хотіла, щоб її перебивали.

«Ще ні, Мати Настоятелько. Моє дитя невдовзі народиться, та це тіло й далі матиме свої потреби».

Тут Одраде побачила, що мек симулює гнів — запрограмована реакція, викликана подразненням його контурів. Украй небезпечний режим!

— Доброго ранку, Мати Настоятелько!

Мурбеллин голос трохи змінився через зусилля, потрібні, щоб ухилятися і викручуватися з майже блискавичною швидкістю.

Мек рубав і колов навколо неї, його сенсори вистрілювали і вирували, намагаючись простежити її рухи.

Одраде принюхалася. Розмова у такий час збільшувала небезпеку з боку мека. У цій небезпечній грі не ризикуй, відволікаючись. Досить!

Контролери мека стояли на великій зеленій стінній панелі праворуч від дверей. Зміни, зроблені Мурбеллою, можна було помітити з контурів дротів, які звисали у полях випромінювання, де переміщено мемокристали. Одраде простягла руку й зупинила механізм.

Мурбелла обернулася до неї обличчям.

— Чому ти змінила контури? — зажадала Одраде.

— Щоб викликати гнів.

— Так роблять Всечесні Матрони?

— Як гілка, коли її згинають? — Мурбелла розтирала поранену руку. — Та що, як гілка знає, що її згинають, і погоджується з цим?

Одраде зненацька відчула піднесення.

— Погоджується? Чого?

— Бо в цьому є… якась велич.

— Женешся за високим рівнем адреналіну?

— Ти знаєш, що це не так! — Дихання Мурбелли повернулося до норми. Вона стояла, вдивляючись в Одраде.

— То що ж тоді?

— Це… виклик зробити більше, ніж ти будь-коли вважала можливим. Ніколи не здогадувалася, що можеш бути такою… вмілою, вправною і довершеною у всьому.

Одраде приховала захват.

Mens sana in corpore sano[17]. Нарешті вона наша!

— Та яку ціну ти платиш! — сказала Одраде.

— Ціну? — У голосі Мурбелли лунало здивування. — Я радо плачу, якщо маю таку можливість.

— Бери, що хочеш, і плати за це?

— Це ваш магічний бене-ґессеритський ріг достатку. Що довершенішою я стаю, то сильніше зростає моя платоспроможність.

— Стережись, Мурбелло. Цей ріг достатку може перетворитися на скриньку Пандори.

Мурбелла зрозуміла алюзію. Стояла нерухомо, не зводячи очей з Матері Настоятельки.

— О? — ледь злетіло з її уст.

— Скринька Пандори вивільняє могутні сили, що відволікають тебе і марнують твою життєву енергію. Ти не заїкаючись говориш про те, що «спускаєшся зі схилу», стаючи Превелебною Матір’ю, та й далі не знаєш ні що це означає, ні чого ми від тебе хочемо.

— Тож ви ніколи не хотіли мати наших сексуальних умінь.

Одраде з величною розважністю зробила вісім кроків уперед. Раз Мурбелла підійшла до цієї теми, її не вдасться зупинити короткою і звичною фразою — категоричним наказом Матері Настоятельки, що кладе край усім суперечкам.

— Шіана легко опанувала ваші вміння, — сказала Одраде.

— То ви її використаєте з цією дитиною!

Одраде почула невдоволення. Це був культурний осад. Коли починається людська сексуальність? Шіані, що чекала зараз у сторожових кімнатах не-корабля, доведеться впоратися з цим. «Сподіваюся, ти збагнеш джерело моєї нехоті та чому я була такою потайною, Мати Настоятелько».

«Я розпізнала заборони, які прищепило тобі фрименське суспільство, перш ніж ти потрапила до наших рук!»

Це очистило атмосферу їхнього спілкування. Та як скерувати цей обмін, щоб використати його з Мурбеллою? «Мушу дозволити йому йти, як іде, доки шукатиму вихід».

Будуть повторення. З’являться нерозв’язні проблеми. Випробуванням стане вже й те, що практично кожне слово, сказане Мурбеллою, можна буде передбачити.

— Чому ви уникаєте цього випробуваного способу домінування над іншими тепер, коли ти кажеш, що вам потрібне це з Теґом? — спитала Мурбелла.

— Поневолення, його ти хочеш? — відбила удар Одраде.

Майже заплющивши очі, Мурбелла обміркувала сказане. «Чи вважала я чоловіків нашими рабами? Можливо. Я викликала у них періоди дикого й бездумного забуття, піднімала до вершин екстазу, про які вони й не мріяли. Мене навчили давати їм це, а тим самим підпорядковувати нашому контролю.

Аж до Дункана, що зробив це зі мною».

Одраде побачила, як Мурбелла примружила очі, і зрозуміла: у психіці цієї жінки є щось покручене і його складно виявити. «Дикість забігає туди, куди ми не можемо піти за нею слідом». Скидалося на те, що первісну чистоту Мурбелли назавжди заплямували, а потім цей знак закрили і замаскували навіть прикриття. У ній була жорстокість, яка спотворювала думки і вчинки. Шар за шаром і ще один шар…

— Ти боїшся того, що я можу зробити, — промовила Мурбелла.

— У твоїх словах є певна правда, — погодилася Одраде.

«Чесність і щирість стали тепер інструментами, які слід використовувати обережно й обмежено».

— Дункан. — Голос Мурбелли був рівним, з новими бене-ґессеритськими вміннями.

— Я боюся того, що ти з ним ділиш. Не дивує тебе, що Мати Настоятелька зізнається у страху?