— Мурбелло, ти пройшла цей тяжкий шлях. Я рада, що можу це сказати.
Таке піднесення в її голосі. Чому вона рада?
«Де ж це почуття відповідальності? Де Грааль, який я повинна відчувати у своїй свідомості? Хай хтось мені відповість!»
Та жінка з-за штурвала шатла зникла.
«Зосталася тільки я. А я пам’ятаю звірства, які нажахали б і Всечесну Матрону».
Тут вона побачила проблиск Грааля, та це була не річ, а питання: «Як правильно встановити рівновагу?»
***
Наше домашнє божество — це те, що ми несемо з покоління в покоління: наше послання людству, якщо воно подорослішає. З того, що ми маємо, найближчою до богині є Превелебна Мати, яка не пройшла випробування, — Ченоа у своїй ніші.
Дарві Одраде
Тепер Айдаго думав про свої ментатські здібності як про місце схованки. Мурбелла була з ним так часто, як обом дозволяли їхні обов’язки: він розбудовував систему озброєнь, вона відновлювала сили, пристосовуючись до нового статусу.
Мурбелла йому не брехала. Не намагалася запевняти, що для неї між ними нічого не змінилося. Та він відчував роз’єднання, те, що еластична нитка їхнього зв’язку розтяглася до самої межі.
«Моїх Сестер навчили не виказувати таємниць серця. Вони вбачають у любові небезпеку. Близькість загрозлива. Притуплюється найглибша вразливість. Не давай нікому палиці, якою він може тебе побити».
Думала, що її слова його заспокоять, але він почув приховані за цим аргументи: «Будь вільним! Розірви пута, що тебе сковують!»
Останніми днями він часто бачив її в спазмах Іншої Пам’яті. Уночі у неї виривалися слова.
«Залежності… групова душа… інтерсекції живої свідомості… Рибомовки…»
Вона без вагань ділилася з ним часткою цього.
— Інтерсекції? Кожен може відчути вузлові точки в природних порушеннях життя. Смерті, відхилення, випадкові паузи між могутніми подіями, народження…
— Народження є порушенням?
Вони лежали в його постелі, навіть хронопроєктор притьмарений… але це, звичайно, не приховувало їх від комунікаторів. Цікавість Сестринства живили інші енергії.
— Ти ніколи не думав про народження як про порушення? Превелебна Мати вважає це потішним.
«Потішним! Віддалення… віддалення…»
Рибомовки були одкровенням, яке Бене Ґессерит із захватом поглинали. Уже мали таку підозру, але Мурбелла підтвердила її. Демократія Рибомовок стала автократією Всечесних Матрон. Більше жодних сумнівів.
«Тиранія меншості, прихованої під маскою більшості, — так назвала це Одраде з тріумфом у голосі. — Занепад демократії. Або поваленої через власні ексцеси, або зжертої бюрократією».
Айдаго почув у цьому присуді Тирана. Якщо в історії повторюються якісь схеми, то ось одна із них. Барабанний бій повторення. Спершу закон про суспільну службу, замаскований брехнею, наче це єдиний спосіб виправити демагогічні ексцеси та зіпсуття системи. Тоді акумуляція влади в місцях, куди виборцям годі дістатися. І, врешті, аристократія.
— Бене Ґессерит, можливо, єдині, хто будь-коли створив всесильний суд присяжних, — казала Мурбелла. — Суд присяжних непопулярний у законників. Присяжні опираються закону. Можуть ігнорувати суддів.
Вона сміялася в темряві.
— Показання, свідчення, докази! Це все — лише речі, які тобі дозволено сприймати. Саме це намагається контролювати закон — старанно контрольовану дійсність.
Слова, що мали його відволікти, слова, щоб показати йому новоздобуту владу Бене Ґессерит. Її слова кохання здавалися невиразними.
«Вона каже їх завчено».
Він бачив, що це непокоїло Одраде майже так само, як жахало його. Жодної цієї реакції Мурбелла не помічала.
Одраде намагалася його заспокоїти:
— Кожна нова Превелебна Мати проходить період пристосування. Інколи стає маніакальною. Думай про новий ґрунт, на якому вона стоїть, Дункане!
«Як я можу не думати про це?»
— Перший закон бюрократії, — промовила Мурбелла в темряві.
«Не змусиш мене відволіктися, кохана».
— Зростай до меж доступної енергії! — Її голос справді був маніакальним. — Використовуй брехню, що податки розв’яжуть усі проблеми. — Вона обернулася в ліжку, обличчям до нього, але не для любові. — Всечесні Матрони відіграли всю цю рутину! Навіть систему соціального захисту, щоб заспокоїти маси, але все це потрапляло до їхнього власного енергетичного банку.
— Мурбелло!
— Що? — Здивувалася різкістю його тону. «Невже він не знає, що розмовляє з Превелебною Матір’ю?»
— Я знаю все це, Мурбелло. Кожен ментат знає.
— Ти намагаєшся заткнути мені рота? — Сердито.
— Наша робота — думати, як наш ворог, — сказав він. — Ми маємо спільного ворога?
— Ти з мене глузуєш, Дункане.
— Твої очі оранжеві?
— Меланж не дозволяє цього, а ти знаєш… Ох.
— Бене Ґессерит потребують твоїх знань, але ти мусиш їх культивувати! — Він увімкнув світлокулю і побачив, що вона кинула йому палючий погляд. Це не було несподіваним, вона ще не повністю бене-ґессеритка.
«Гібрид».
Це слово промайнуло в його думках. Була це життєва снага гібрида? Очікувало Сестринство цього від Мурбелли? Інколи Бене Ґессерит може тебе здивувати. Застаєш їх у дивних коридорах, звернутих до тебе лицем, очі не кліпають, обличчя приховане за звичною маскою, а під цими масками закипають незвичайні реакції. Саме там Теґ навчився чинити несподіване. Але це? Айдаго подумав, що йому може не сподобатися ця нова Мурбелла.
Вона, природно, бачила це в ньому. Він залишався відкритим перед нею, як перед ніким іншим.
— Не треба ненавидіти мене, Дункане. — Ці слова не були благанням, але за ними приховувалося щось глибоко болісне.
— Я ніколи не зможу тебе ненавидіти. — Але вимкнув світло.
Вона притулилася до нього, майже як перед Агонією. Майже. Від різниці його серце розривалося.
— Всечесні Матрони вважають Бене Ґессерит суперницями у боротьбі за владу, — сказала Мурбелла. — Йдеться не про те, що чоловіки — послідовники колишніх моїх Сестер — є фанатиками, а про те, що їхнє узалежнення робить самовизначення неможливим для них.
— І ми теж уже такі?
— Тепер так, Дункане.
— Ти маєш на увазі, що я міг би придбати цей товар у іншій крамниці?
Мурбелла вирішила витлумачити це так, наче він говорив про страхи Всечесних Матрон.
— Багато хто покинув би їх, якби міг. — Несамовито кинувшись до нього, вона зажадала сексуальної відповіді. Її самозабуття його шокувало. Наче це було востаннє, коли вона могла зазнати такого екстазу.
Після всього він лежав виснажений.
— Сподіваюся, я знову завагітніла, — прошепотіла вона. — Нам далі потрібні наші малята.
«Нам потрібні. Потрібні Бене Ґессерит. Більше не “їм потрібні”».
Айдаго заснув. Йому приснилося, що він у корабельному арсеналі. Це був сон із дотиком дійсності. Корабель зоставався збройною фабрикою, як це було й насправді. У цьому арсеналі зі сну з ним розмовляла Одраде:
— Я ухвалюю необхідні рішення, Дункане. Малоймовірно, що ти вирвешся звідси і помчиш, гнаний амоком.
— Для цього я надто ментат! — Який самовпевнений у нього голос у цьому сні. «Я бачу сон і знаю, що це сон. Чому я в арсеналі з Одраде?»
Перед його очима розгортався сувій зі списком озброєнь.
Атомні. (Він бачив великі вибухи і смертоносний пил).
Лазеростріли. (Незліченні моделі).
Бактеріологічні.
Голос Одраде перебив це розгортання:
— Можемо припустити, що контрабандисти, як зазвичай, концентруються на дрібних речах, які приносять великий прибуток.
— Су-камені, звичайно. — Знову самовпевнено. «Я не маю такої манери!»
— Зброя для таємних убивць, — сказала вона. — Плани та специфікації нових пристроїв.
— Крадіжка комерційних таємниць — важлива складова діяльності контрабандистів. — «Я нестерпний!»
