Не дочекавшись відповіді Айдаго, Одраде сказала:

— Розкажи мені про інші життя.

— Це неправильний вислів. Я думаю про них як про одне неперервне життя.

— Без смертей!

Він мовчки дав сформуватися відповіді. Серійні спогади: смерті були так само інформативними, як і життя. Скільки разів він був убитий самим Лето!

— Смерті не переривали моїх спогадів.

— Дивний різновид безсмертя, — зауважила вона. — Ти знаєш, правда, що Пани тлейлаксу самі себе відтворюють? Але ти — чого вони сподівалися досягти, змішуючи різних гхол в одному тілі?

— Спитай Скителі.

— Белл не сумнівалася, що ти ментат. Вона буде в захваті.

— А я думаю, що ні.

— Я простежу, щоб вона була в захваті. Ой! У мене так багато запитань, що й не знаю, з чого почати. — Вона придивлялася до нього, приклавши ліву руку до підборіддя.

Питання? Крізь свідомість Айдаго пропливли вимоги ментата. Він дозволив питанням, які стільки разів ставив собі, рухатися вільно, творячи свої схеми. «Чого тлейлаксу прагнули в мені?» Не могли помістити клітини з усіх його гхол у цю інкарнацію. А проте… він мав усі пам’яті. Яке космічне сполучення згромадило всі ці життя в одне «я»? Чи було це вказівкою до видінь, що приходили до нього у Великому Трюмі? У розумі Айдаго сформувався напівспогад: його тіло в теплій рідині, живиться крізь трубки, його масажують машини, зондують і досліджують тлейлаксанські спостерігачі. Він відчував мурмотіння відповідей його наполовину приспаних сутностей. Слова не мали значень. Неначе чув чужу мову з власних уст, хоча знав, що це звичайний ґалах.

Масштаб того, що він відчував у тлейлаксу, наповнив його благоговійним жахом. Досліджували космос, якого ніхто більше не смів торкнутися, крім Бене Ґессерит. Те, що Бене Тлейлакс робили це з егоїстичних міркувань, не применшувало величі їхніх досягнень. Нескінченні відродження Панів тлейлаксу були гідною нагородою такого зухвальства.

Лицепляси служать для копіювання довільного життя, довільного розуму. Масштаб тлейлаксанської мрії був так само дивовижним, як і здобутки Бене Ґессерит.

— Скителі зізнається, що пам’ятає часи Муад’Діба, — промовила Одраде. — Одного дня ви з ним зможете порівняти свої спостереження.

— Цей різновид безсмертя є гральною картою в його торгах, — перестеріг Айдаго. — Може він продати його Всечесним Матронам?

— Може. Пішли. Повертаймось до твого помешкання.

У кабінеті Айдаго вона жестом вказала на крісло за його консоллю, а він замислився, чи вона досі прагне здобути його таємниці. Схилилася над ним, маніпулюючи панеллю керування. Проєктор над їхніми головами висвітлив пустельний пейзаж. Дюни котилися аж до лінії обрію.

— Капітула? — спитала вона. — Широка смуга вздовж нашого екватора.

Його охопило піднесення.

— Ти казала, піщана форель. Та чи є якісь нові черви?

— Шіана сподівається, що невдовзі з’являться.

— Вони потребують великої кількості прянощів як каталізатора.

— Ми пожертвували великим обсягом меланжу. Про каталізатор тобі розповів Лето, чи не так? Що ще ти пам’ятаєш про нього?

— Він стільки разів убивав мене, що мені боляче про це думати.

Вона мала записи з Дар-ес-Балята на Дюні, які це підтверджували.

— Я знаю, що він убивав тебе сам. Чи просто викидав геть, повністю тебе використавши?

— Кілька разів я виправдав його сподівання і мені було дозволено померти природною смертю.

— Його Золотий Шлях був цього вартий?

«Ми не розуміємо його Золотого Шляху і ферментації, яка цей шлях породила». Айдаго сказав це.

— Цікавий підбір слів. Ментат мислить про Тиранові тисячоліття як про ферментацію.

— Що вибухнула в Розсіяння.

— Також і під тиском Голодних Часів.

— Думаєш, він не передбачив голоду?

Вона не відповіла, його ментатське міркування змусило її замовкнути. Золотий Шлях: людство «вибухнуло» у Всесвіт… ніколи більше воно не буде ув’язнене на жодній окремій планеті та підвладне єдиному фатуму. Минули часи, коли всі наші яйця були складені в одному кошику.

— Лето мислив про все людство як про єдиний організм, — сказав Айдаго.

— Та він завербував нас до своєї мрії всупереч нашій волі.

— Ви, Атріди, завжди так робите.

Ви, Атріди!

— То ти сплатив свій борг нам?

— Я цього не казав.

— Ти розумієш мою теперішню дилему, ментате?

— Скільки часу вже працює піщана форель?

— Більше восьми стандартних років.

— З якою швидкістю збільшується наша пустеля?

Наша пустеля! Вона вказала на проєктор.

— Стала втричі більшою, ніж до піщаної форелі.

— Так швидко!

— Шіана сподівається, що малі черви з’являться з дня на день.

— Вони не вийдуть на поверхню, доки не сягнуть приблизно двох метрів завдовжки.

— Так вона й каже.

— Кожен з перлиною свідомості Лето в його «нескінченному сні», — замислено сказав він.

— Так він сказав, а він ніколи не обманював у таких справах.

— Його обмани були тоншими. Як у Превелебних Матерів.

— Ти звинувачуєш нас у брехні?

— Чому Шіана хоче побачитися зі мною?

— Ментати! Думаєте, що ваші питання вже є відповідями. — Одраде труснула головою з вдаваним острахом. — Вона мусить якомога більше довідатися про Тирана як про центр релігійного поклоніння.

— Підземні боги! Навіщо?

— Культ Шіани поширився. Несений вцілілими священниками з Ракіса, заполонив усю Стару Імперію та вийшов за її межі.

— Із Дюни, — виправив він її. — Не думай про неї як про Арракіс чи Ракіс. Це затуманює твій розум.

Одраде прийняла його виправлення. Тепер він був повним ментатом, а вона терпляче чекала.

— Шіана розмовляла з піщаними червами на Дюні, — сказав він. — Вони відповідали. — Зустрівся з її питальним поглядом. — Це ваші старі трюки з Міссіонарією Протектівою, еге ж?

— У Розсіянні Тиран відомий як Дур і Гулдур, — сказала вона, підживлюючи його ментатську наївність.

— Ви дали їй небезпечне завдання. Вона про це знає?

— Вона знає, а ти міг би зробити це завдання менш небезпечним.

— То відкрийте мені свої системи даних.

— Без обмежень? — Вона знала, що сказала б на це Белл!

Айдаго кивнув, навіть не сподіваючись, що вона погодиться. «Здогадується, як відчайдушно я цього прагну? — Відчував біль у місці, де нагромаджував знання про можливості втечі. — Необмежений доступ до інформації! Вона подумає, що я бажаю ілюзії свободи».

— Ти будеш моїм ментатом, Дункане?

— А який я маю вибір?

— Я обговорю твоє прохання в Раді й передам тобі нашу відповідь.

«Невже розчиняються двері до втечі?»

— Я мушу думати, як Всечесна Матрона, — сказав він, звертаючись до комунікаторів і сторожових псів, які розглядатимуть його прохання.

— Хто може зробити це краще, ніж той, що живе з Мурбеллою? — спитала вона.

«Вони не знають ані моїх думок, ані можливостей, — міркував Скителі. — Їхні Правдомовці не можуть мене прочитати». — Хоча б це він врятував від катастрофи — мистецтво облуди, яке засвоїв від своїх досконалих лицеплясів.

Тихо рухався по своїй частині не-корабля, стежив, каталогізував, міряв. Кожним поглядом важив людей чи місце, оцінюючи їх розумом, навченим шукати слабкі місця.

Кожен Пан тлейлаксу знав, що одного дня Бог може поставити йому завдання, щоб випробувати відданість.

Дуже добре! Ось таке завдання. Бене Ґессерит, які запевняли, наче поділяють його Велику Віру, дали фальшиву клятву. Були нечистими. Він більше не мав одновірців, які очистили б його після повернення з чужини. Його вкинули до Всесвіту повінд, ув’язнили слуги Шайтана, переслідували блудниці з Розсіяння. Та ніхто з цих лихих істот не знав його ресурсів. Ніхто не підозрював, як Бог допоможе йому в цій крайній скруті.