«Я очищуся сам, Боже!»

Коли жінки Шайтана вирвали його з рук блудниць, обіцяючи притулок і «всіляку допомогу», він знав, що це олжа.

«Що більше випробування, то сильніша моя віра».

Усього кілька хвилин тому він крізь мерехтливий бар’єр дивився, як Дункан Айдаго йшов довгим коридором на ранкову прогулянку. Силове поле, яке їх розділяло, запобігало поширенню звуку, але Скителі бачив, як рухаються губи Айдаго, і прочитав прокляття. Проклинай мене, гхоло, але ми тебе зробили і досі можемо використати тебе.

Бог ввів Святий Випадок до тлейлаксанського плану для цього гхоли, але Бог завжди має більші задуми. Завданням вірних було припасуватися до Божих планів і не вимагати від Бога, аби Він ішов слідом за людськими намірами.

Скителі піддався цьому випробуванню, відновлюючи свою священну обітницю. Виконував це без слів, древнім тлейлаксанським способом с’торі. «Щоб здобути с’торі, непотрібне розуміння. С’торі існує без слів і навіть без назви».

Магія його Бога була для нього єдиним мостом. Скителі глибоко це відчував. Наймолодший Пан у тлейлаксанському кеглі, він від початку знав, що буде обраним для цього останнього й найвищого завдання. Це знання було одним із його сильних місць, він бачив це щоразу, дивлячись у дзеркало. «Бог сформував мене так, аби ошукати повінд!» Його дрібну дитячу подобу обтягала сіра шкіра, металічні пігменти якої блокували сканування зондів. Мізерна фігурка збивала з пантелику тих, хто його бачив, приховуючи сили, накопичені впродовж серії гхолівських інкарнацій. Лише Бене Ґессерит мали давніші пам’яті, але він знав, що ними керує зло.

Скителі потер груди, нагадуючи собі, що там приховано. Зроблено було так вправно, що не зосталося навіть шраму. Кожен Пан носив таке багатство — нуль-ентропійну капсулу, що зберігала посіви численних клітин: інших Панів із центрального кеглю, лицеплясів, технічних спеціалістів та інших, — Скителі знав, що вони були б привабливими для цих жінок Шайтана… і для багатьох слабких повінд! Пол Атрід та його кохана Чані теж тут були. (Ох, скільки зусиль і коштів поглинуло обстеження одягу покійних у пошуку випадкових клітин). Також оригінальний Дункан Айдаго разом з іншими слугами Атрідів: ментатом Зуфіром Хаватом, Ґурні Галлеком, фрименським наїбом Стілґаром… достатньо потенційних слуг і рабів для людей тлейлаксанського світу.

А ще у цій нуль-ентропійній трубочці зберігався скарб над скарбами, від самої думки про який йому перехопило подих. Як він прагнув втілити їх у життя! Ідеальні лицепляси! Ідеальні міміки. Ідеальні записувачі особистості жертви. Спроможні ошукати навіть бене-ґессеритських відьом. Навіть шер не міг завадити їм полонити чужий розум.

Цю трубочку він вважав своєю найвищою ставкою в торгах. Ніхто не може знати про неї. Поки що він каталогізував слабкі місця.

У захисті не-корабля прогалин було достатньо, щоб його вдовольнити. У своїх серійних життях він колекціонував уміння, так само як його колеги-Пани — всілякі приємні дрібниці. Його завжди вважали надто серйозним, але тепер він знайшов місце і час виправдання.

Скителі завжди приваблювало вивчення Бене Ґессерит. Упродовж епох він здобув значний корпус відомостей про них. Знав, що там чимало міфів і дезінформації, але віра у Божий замір впевнювала його, що все, ним побачене, послужить Великій Вірі, хай яким тяжким виявиться Святе Випробування.

Частину свого бене-ґессеритського каталогу він назвав «типове» від частого зауваження: «Це для них типове!»

Типове його захоплювало.

Терпляче ставлення до грубої, але незагрозливої поведінки в інших, дарма що неприйнятної у них самих, було для Сестер типовим. «Стандарти Бене Ґессерит вищі за це». Скителі чув таке навіть від деяких своїх покійних колег.

— Маємо дар бачити себе такими, якими нас бачать інші, — сказала якось Одраде.

Скителі назвав це типовим, але її слова не узгоджувалися з Великою Вірою. Лише Бог бачить твоє остаточне «я». Нахваляння Одраде відгонило гібрисом[5].

«Вони не вдаються до принагідної брехні. Правда краще їм служить».

Він часто про це міркував. Сама Мати Настоятелька цитувала це як правило Бене Ґессерит. Залишався факт, що відьми, схоже, мали цинічний погляд на правду. Вона осмілювалася твердити, що це й був дзен-сунізм. «Чия правда? Яким чином модифікована? В якому контексті?»

Вчорашнього надвечір’я вони сиділи в його приміщенні на не-кораблі. Він попросив «консультації зі взаємних потреб» — таким був його евфемізм для торгів. Були самі, як не лічити комунікаторів та сторожових Сестер, що приходили і відходили.

Його апартаменти були достатньо зручними: три кімнати з пластинами кольору спокійної зелені, м’яке ліжко, крісла зменшені так, щоб пасували до його дрібного тіла.

Це був іксіанський не-корабель, і Скителі був певний, що його наглядачі не здогадувалися, скільки він про нього знав. Стільки ж, скільки й іксіани. Всюди довкола іксіанські механізми, але ніде не видно іксіан. Він сумнівався, чи в Капітулі є бодай один іксіанин. Відьми славилися тим, що самі займалися обслуговуванням своєї техніки.

Одраде рухалася й говорила повільно, пильно за ним стежачи. «Вони не імпульсивні». Так про них часто кажуть.

Вона спитала, чи зручно йому, і начебто турбувалася його комфортом.

Він оббіг поглядом вітальню.

— Я не бачу іксіан.

Вона невдоволено підібгала губи.

— Ви тому попросили консультації?

«Звичайно ні, відьмо! Я просто практикуюся в мистецтві відволікання уваги. Ти ж не чекаєш, що я розкажу тобі про речі, які хочу приховати. То чого б мені привертати твою увагу до іксіан, коли я знаю: вкрай малоймовірно, щоб якісь небезпечні чужаки вільно пересувалися по вашій клятій планеті? Ах, цей хвалений зв’язок із Іксом, який ми, тлейлаксу, так довго підтримували. Ти про це знаєш! Ви не раз карали іксіан так, щоб вони довго це пам’ятали».

Скителі подумав, що технократи з Ікса навряд чи посміють роздратувати Бене Ґессерит, але вкрай стерегтимуться збудити гнів Всечесних Матрон. Наявність цього не-корабля вказувала на таємну торгівлю, але ціна його мусила бути руйнівною, а обставини — винятковими. Ці блудниці з Розсіяння — огидні й небезпечні істоти. Скителі здогадувався, що вони й самі могли потребувати Ікса. А Ікс може таємно протиставлятися блудницям, укладаючи угоду з Бене Ґессерит. Але межі їхніх дій були тісними, а шанси наразитися на зраду — численними.

Ці думки давали йому потіху під час торгу. Одраде, бувши в непевному настрої, кілька разів лякала Скителі, замовкаючи й втупившись у нього на бене-ґессеритський лад. Такі періоди мовчання викликали в нього тривогу.

Ставки у цих торгах були високими — не меншими за виживання їх обох, і завжди в цьому горщику варилися делікатні речі: влада, контроль над людським Усесвітом, усталення власних звичаїв як домінантного зразка.

«Дай мені дірочку, яку я зможу розширити, — думав Скителі. — Дай мені власних лицеплясів. Дай мені слуг, які виконуватимуть лише мої накази».

— Я прошу дрібниці, — сказав він. — Прагну особистої вигоди, власних слуг.

Одраде далі дивилася на нього у тій зваженій бене-ґессеритській манері, що, здавалося, здирала маски й зазирала глибоко під шкіру.

«Та я маю маски, яких ти не проб’єш».

Він бачив, що викликає в неї відразу, — помічав це по тому, як її погляд по черзі зосереджується на його окремих рисах. Знав, що вона думає. «Дрібненька фігурка з вузьким личком і шахрайськими очима. Трикутний виступ волосся — вдовиний клин». Очі Одраде помандрували вниз: «крихітний рот з гострими зубами і шпичастими іклами».

Скителі знав, що зовні є постаттю з найнебезпечніших, найтривожніших людських міфів. Одраде питала себе: «Чому Бене Тлейлакс вибрали саме таку фізичну зовнішність, якщо їхній контроль над генетикою міг дати щось імпозантніше?»