Мурбелла ще з нею не закінчила.

— Ти вважаєш себе могутньою й хитрою. Одне породжує інше, еге ж? Який ідіотизм! Ти довершена брехуха і дуриш сама себе.

Побачивши, що Логно перед лицем такої атаки зоставалася непорушною, її оточення почало розступатися й відкривати простір, наче кажучи: «Вона вся твоя».

— Твоя вправність у цих брехнях не приховує їх, — сказала Мурбелла. Презирливим поглядом оббігла тих, що стояли позаду Логно. — Як ті, кого я знаю з Іншої Пам’яті, ти прямуєш до погибелі. Проблема в тому, що ти так пекельно довго помираєш. Неуникно, але ох, як тим часом нудно. Ти смієш називати себе Великою Всечесною Матроною! — Знову перевела погляд на Логно. — Усе в тобі — відстій. Ти не маєш стилю.

Це було занадто. Логно атакувала, зі сліпучою швидкістю викинувши ногу. Мурбелла перехопила її стопу, наче піймала гнаний вітром листок і, продовжуючи його політ, підважила Логно, перетворивши її тіло на довбню. Політ закінчився тим, що голова Логно розбилася об підлогу. Не зупиняючись, Мурбелла виконала пірует, лівою ногою майже знісши голову Всечесній Матроні, що стояла праворуч Логно, а правою рукою розтрощивши горлянку тій, що була ліворуч. Два удари серця — і все завершилося.

Вивчаючи сцену бою без жодних ознак задишки (щоб показати, як це було легко, Сестри), Мурбелла зазнала шоку й розпізнала непоправне. Одраде лежала на підлозі перед Елпек, яка, вочевидь, без вагань обрала сторону. Викручена шия Одраде і її обм’якле тіло свідчили, що вона мертва.

— Намагалася втрутитися, — сказала Елпек.

Убивши Превелебну Матір, Елпек сподівалася, що Мурбелла (врешті-решт, Сестра!) аплодуватиме їй. Та Мурбелла реагувала не так, як очікувалось. Опустилася навколішки поруч із Одраде і притисла голову до її голови. Стояла так нескінченно довго.

Вцілілі Всечесні Матрони обмінялися питальними поглядами, але не посміли ворухнутися.

«Що це?»

Але страхітливі Мурбеллині вміння прикували їх до місця.

Прийнявши недавнє минуле Одраде, усе, що додалося від попереднього Поділу, Мурбелла встала.

Елпек побачила смерть в очах Мурбелли і позадкувала, перш ніж спробувати захиститися. Вона була небезпечною, та не могла дорівнятися цьому демону в чорній одежі. Усе закінчилося так само приголомшливо швидко, як із Логно і її помічницями: копняком по горлянці. Елпек розпростерлася впоперек Одраде.

Мурбелла ще раз пильно оглянула вцілілих, а тоді знову завмерла на мить, дивлячись униз, на Одраде.

«У якомусь сенсі це була моя робота, Дар. І твоя!»

Вона похитала головою, поглинаючи наслідки.

«Одраде мертва. Довгого віку Матері Настоятельці! Довгого віку Великій Всечесній Матроні! І хай небеса захистять нас усіх».

Тоді зайнялася тим, що мусила зробити. Ці смерті створили величезний борг. Мурбелла глибоко вдихнула. Черговий гордіїв вузол.

— Звільніть Теґа, — промовила вона. — Приберіть тут якомога швидше. І нехай хтось принесе мені належну одіж!

Та, що віддавала накази, була Великою Всечесною Матроною, проте ті, що метнулися їх виконувати, відчули в ній Іншу.

Жінка, що принесла Мурбеллі червону одежу з драконами, вигадливо вишитими су-каменями, шанобливо подала її здалеку. То була велика жінка з важкими костями і квадратним обличчям. Із жорстокими очима.

— Піднеси її мені, — наказала Мурбелла, а коли жінка спробувала скористатися близькістю, щоб напасти на неї, сильно її вдарила.

— Спробуєш іще раз?

Цього разу трюків не було.

— Ти перша учасниця моєї Ради, — сказала Мурбелла. — Ім’я?

— Ангеліка, Велика Всечесна Матроно. — «Дивись! Я перша назвала тебе належним титулом. Винагородь мене!»

— Твоя нагорода в тому, що я тебе підвищила й зберегла тобі життя.

Слушна відповідь Всечесної Матрони. Вони прийняли її, як годилося.

Теґ підійшов до неї, потираючи передпліччя там, де особливо глибоко вгризлася шиґаструна. Деякі Всечесні Матрони намагалися перестерегти Мурбеллу:

— Ти знаєш, що він може…

— Тепер він служить мені, — обірвала їх Мурбелла. І додала насмішкуватим тоном Одраде: — Адже так, Майлсе?

Він послав їй журливу посмішку, посмішку старця на дитячому обличчі.

— Цікаві часи, Мурбелло.

— Дар любила яблука, — сказала Мурбелла. — Простеж за цим.

Він кивнув. Поверне її у цвинтарний сад. Не те, щоб цінні бене-ґессеритські сади могли довго вижити в пустелі. А все ж деякі традиції варті того, щоб дотримуватися їх, поки це можливо.

Згідно з первісним Теґовим розкладом, Мурбелла зібрала свою свиту Всечесних Матрон й повернулася на Капітулу. Вона очікувала певних проблем, а повідомлення, які висилала перед своїм прибуттям, прокладали дорогу до їхнього розв’язку.

«Я везу Футарів, щоб привернути Вожатих. Всечесні Матрони бояться біологічної зброї з Розсіяння, яка перетворює їх на овочі. Її джерелом можуть бути Вожаті».

«Приготуйтеся утримувати Раббі та його групу на не-кораблі. Поставтесь з повагою до їхньої таємниці. І приберіть з корабля захисні міни». (Цю звістку передано з Прокторкою). Вона мала спокусу спитати, як там її діти, але це не пасувало Бене Ґессерит. Може, колись…

Відразу ж після повернення мусила зайнятися Дунканом, і це спантеличило Всечесних Матрон. Вони виявилися не ліпшими за Бене Ґессерит. «Що особливого в цьому чоловікові?»

Більше не було причин утримувати його на кораблі, але він відмовився перебратися деінде.

— Я мушу скласти ментальну мозаїку: шматочок, який не можна переставити, незвичайна поведінка і добровільна участь у їхній мрії. Мушу знайти межі та випробувати їх. Цього бракує. Я знаю, як їх знайти. Налаштуватися. Не думай, просто роби.

Це не мало сенсу. Вона потурала йому, хоча він змінився. Прийняла стабільність цього нового Дункана як виклик. За яким правом оточив себе аурою самовдоволення? Ні… не самовдоволення. Радше скидалося на те, що він змирився з якимсь рішенням. Не хотів поділитися, з яким!

— Я погодився зі станом речей. Тобі слід зробити те саме.

Цей опис відповідав тому, що вона робила, — мусила зізнатися Мурбелла.

Першого ранку після повернення вона встала вдосвіта і ввійшла в кабінет. Вдягнена в червоне вбрання, сіла в крісло Матері Настоятельки та покликала Беллонду.

Белл стала в кінці робочого столу. Вона знала. Задум став ясним після його виконання. Одраде наклала обов’язок і на неї. Вона мала сплатити борг. Тож мовчала: оцінювала, як їй доведеться платити.

«Служи цій Матері Настоятельці, Белл. Так платитимеш. Жодне Архівне відхилення цих подій не надасть їм належної перспективи. Необхідна дія».

Нарешті Беллонда заговорила:

— Єдина криза, яку я хотіла б порівняти з цією, — це поява Тирана.

Мурбелла відреагувала гостро:

— Тримай язик за зубами, Белл, якщо не можеш сказати нічого корисного!

Беллонда прийняла цей докір спокійно (нетипова реакція):

— Дар замислила зміни. На це вона сподівалася?

Мурбелла пом’якшила тон.

— Опрацюємо древню історію пізніше. Це розпочата глава.

— Погані новини. — Це була давня Беллонда.

— Прийми першу групу, — сказала Мурбелла. — Будь обережною. Це Вища Рада Великої Всечесної Матрони.

Белл слухняно вийшла.

«Вона знає, що я маю повне право на це становище. Усі це знають. Немає потреби голосування! Немає місця для голосування!»

Тепер настав час для історичного мистецтва політики, якого вона навчилася в Одраде.

«Ти у всьому мусиш здаватися важливою. Крізь твої руки не проходять жодні дрібні рішення, крім тихих актів “добродійств”, наданих людям, чию вірність можна заробити».