Кажучи це, Одраде відчула під ногами прірву, мисливиця з сокирою з її нічних кошмарів була дедалі ближче. Хотіла поринути у кошмар, повернутися в нього, щоб встановити, хто їх вистежує, але не посміла. Такою була помилка Квізац Хадераха.

«Ти не бачиш цього майбутнього, ти його твориш».

Тамелейн хотіла знати, чому Одраде порушила це питання.

— Ти змінила думку, Дар?

— Нашому Теґу-гхолі десять літ.

— Дуже, дуже молодий, щоб ми спробували повернути його первісну пам’ять, — зауважила Беллонда.

— Навіщо ж ми відтворили Теґа, як не для силових дій? — спитала Одраде. — О, так! — коли Там почала заперечувати. — Теґ не завжди розв’язував наші проблеми силовими методами. Миролюбний башар міг зупинити ворогів розсудливими словами.

— Але Всечесні Матрони ніколи не вестимуть переговорів, — замислено промовила Там.

— Хіба що ми зуміємо довести їх до крайнощів.

— Думаю, ти пропонуєш діяти надто швидко, — сказала Беллонда. Якщо потрібен ментатський підсумок, покладися на Белл.

Одраде глибоко вдихнула і глянула на свій робочий стіл. Це врешті сталося. Ще того ранку, коли вона вийняла гхолу-немовля з його неподобного «резервуара», відчула, що ця мить її чекає. Навіть тоді знала, що передчасно вкине цього гхолу у тигель. Незважаючи на кревні зв’язки.

Потягшись під стіл, Одраде торкнулася поля виклику. Дві її радниці мовчки стояли, чекаючи. Знали, що от-от вона скаже щось важливе. Одного могла бути певна Мати Настоятелька — Сестри слухатимуть її вкрай уважно, з напругою, яка потішила б когось егоїстичнішого, ніж Превелебна Мати.

— Політика, — промовила Одраде.

Це привернуло їхню увагу. Вагоме слово. Долучившись до політики Бене Ґессерит, ти вишиковуєш свої повноваження в порядку зростання аж до високого становища, стаючи при цьому бранкою відповідальності. Береш на себе тягар обов’язків і рішень, пов’язаних із життям тих, хто на тебе покладається. Такими були реальні в’язі між Сестринством і його Матір’ю Настоятелькою. Це одне слово сказало радницям і сторожовим псам, що перша-серед-рівних ухвалила рішення.

Усі вони почули тихе шарудіння когось, хто з’явився за дверима кабінету. Одраде торкнулася білої плитки в найближчому до неї правому кутку стола. Двері позаду неї відкрилися. Там стояла Стреггі, чекаючи наказу Матері Настоятельки.

— Приведи його, — сказала Одраде.

— Так, Мати Настоятелько. — Майже беземоційно. Ця аколітка Стреггі дає багато надій.

Стреггі зникла з поля зору і повернулася, ведучи Майлса Теґа за руку. Хлопцеве волосся було доволі світлим, але з прожилками темніших пасом, які вказували, що білявий колір темнішатиме з дорослішанням. Його обличчя було вузьким, ніс лише починав набувати яструбиної гостроти, такої характерної для чоловіків-Атрідів. Напружені сині очі рухалися з цікавістю та очікуванням, оглядаючи кімнату і людей, які в ній перебували.

— Прошу, Стреггі, почекай за дверима.

Одраде почекала, доки двері закриються.

Хлопець стояв, дивлячись на Одраде без сліду нетерплячості.

— Майлс Теґ, гхола, — сказала Одраде. — Ти, звичайно, пам’ятаєш Тамелейн і Беллонду.

Він обдарував обох жінок коротким позирком, але й далі мовчав, вочевидь не зворушений інтенсивністю їхнього огляду.

Тамелейн насупилася. Вона від початку не погоджувалася з тим, що це дитя називали гхолою. Гхолу вирощували з клітин трупа. Це був клон так само, як клоном був Скителі.

— Я маю намір вислати його на не-корабель до Дункана й Мурбелли, — промовила Одраде. — Хто краще за Дункана зможе повернути Майлсові його первісну пам’ять?

— Поетична справедливість, — погодилася Беллонда. Вона не висловила заперечень, хоча Одраде знала, що таких не забракне, коли хлопець вийде. Надто молодий!

— Що означає «поетична справедливість»? — спитав Теґ. Його голос був писклявим.

— Коли башар був на Гамму, він повернув Дунканові первісну пам’ять.

— Це справді боляче?

— Дункан вважає, що так.

«Деякі рішення мусять бути безпощадними».

«Це великий бар’єр для прийняття того факту, що можна ухвалювати власні рішення», — подумала Одраде. Вона не мусить пояснювати це Мурбеллі.

«Як я маю пом’якшити удар?»

Бувають моменти, коли неможливо його пом’якшити; коли краще зірвати перев’язку з рани одним швидким і болісним ривком.

— Чи цей… цей Дункан Айдаго справді може повернути мені спогади з… минулого?

— Може і зробить це.

— Ми не надто поспішаємо? — спитала Тамелейн.

— Я вивчав звіти про башара, — промовив Теґ. — Він був знаменитим воїном і ментатом.

— Як я здогадуюся, ти цим пишаєшся? — Белл вилила своє невдоволення на хлопця.

— Не дуже, — відповів він на її погляд, не кліпнувши й оком. — Я думаю про нього як про іншу людину. Хоча й цікаву.

— Іншу людину, — буркнула Беллонда. Глянула на Одраде з погано прихованою незгодою. — Ти даєш йому глибоку науку!

— Як це робила його рідна мати.

— Я її згадаю? — спитав Теґ.

Одраде обдарувала його змовницькою усмішкою, вони часто обмінювалися такими під час прогулянок садами.

— Згадаєш.

— Усе?

— Ти пам’ятатимеш усе — свою дружину, дітей, битви. Усе.

— Відішли його геть! — зажадала Беллонда.

Хлопець усміхнувся, але глянув на Одраде, чекаючи її наказу.

— Дуже добре, Майлсе, — промовила Одраде. — Скажи Стреггі, щоб забрала тебе до нового помешкання на не-кораблі. Я прийду пізніше й представлю тебе Дунканові.

— Можна я поїду верхи у Стреггі на плечах?

— Спитай у неї.

Під впливом імпульсу Теґ підбіг до Одраде, став навшпиньки й поцілував її у щоку.

— Сподіваюся, моя справжня мати була такою, як ти.

Одраде поплескала його по плечі.

— Дуже схожою на мене. А тепер біжи.

Коли двері за хлопцем зачинилися, озвалася Тамелейн:

— Ти не сказала йому, що ти одна з його дочок.

— Ще ні.

— Айдаго розповість йому?

— Якщо виникне необхідність.

Беллонда не цікавилася дрібними деталями.

— Що ти плануєш, Дар?

— Каральну операцію під командуванням нашого ментата-башара. Це очевидно, — відповіла за неї Тамелейн.

«Вона ковтнула приманку!»

— Це так? — зажадала Беллонда.

Одраде обдарувала обох твердим поглядом.

— Теґ був найкращим з усіх, кого ми мали. Якщо хтось може покарати наших ворогів…

— Краще почнімо вирощувати ще одного, — порадила Тамелейн.

— Мені не подобається вплив, який може мати на нього Мурбелла, — сказала Беллонда.

— Айдаго співпрацюватиме? — спитала Тамелейн.

— Він зробить те, про що попросить його Атрід.

Одраде промовила це з більшою впевненістю, ніж відчувала насправді, але ці слова відкрили її свідомість на ще одне джерело відчуття чужості.

«Я бачу нас так, як бачить нас Мурбелла! Можу думати як принаймні одна з Всечесних Матрон!»

Скителі насвистував, прогулюючись коридором перед своїм приміщенням. Це були його пообідні вправи. Проходжуватися туди-сюди. Насвистуючи.

«Хай привчаються до мого насвистування».

Насвистуючи, він складав слова на цю мелодію. «Тлейлаксанська сперма нічого не розкаже». Ці слова знову й знову прокручувалися у нього в голові. Вони не могли використати його клітини, щоб заповнити генетичні прогалини й вивідати його таємниці.

«Мусять прийти до мене з дарами».

Одраде вже забігала до нього раніше «по дорозі на зустріч із Мурбеллою». Вона часто нагадувала йому про полонену Всечесну Матрону. У цьому була якась мета, але він гадки не мав, яка саме. Погроза? Це ніколи не виключено. Врешті-решт усе стане явним.