— Ми не машини, — сказала Одраде, кинувши позирк на автомати довкола них. — Ми завжди покладаємося на особисті взаємозв’язки, ніколи не знаючи, куди вони можуть нас завести.

Тамелейн підступила до Одраде, стала збоку.

— Не вважаєш, що вони мали хоча б вислати нам звістку?

— Вони вже вислали звістку, Там, коли помістили нас у другосортний заїзд. А я відповіла.

Теґ глибоко вдихнув. Гамму лежала просто перед ним, точнісінько там, де, згідно з його навігаторами, вона мала міститися після їхнього виходу з Простороскладки. Він стояв поруч із настороженою Стреггі. Бачив Гамму на дисплеях командного відсіку свого флагманського корабля.

Стреггі не подобалося, що він стояв на ногах, а не сидів на її плечах. Вона почувалася зайвою серед військового обладнання. Не зводила погляду з мультипроєкторних дисплеїв у командному центрі. Обвішані чужосвітським начинням помічники, які діловито входили й виходили з капсул і секцій, знали, що роб­лять. Вона ж мала тільки млисте уявлення про їхні функції.

Комунікаційний пульт у Теґа під долонями, через який він передавав накази, підтримували силові підвіски. Командне поле оповивало його руки слабким синім напівсвітлом. Сріб­ляста підкова, яка з’єднувала його з силами нападу, легко лежала йому на плечах. Відчуття було знайомим, хоча порівняно з його малим тілом вона була значно більшою, ніж ком-з’єднання з минулого життя.

Ніхто з його оточення більше не сумнівався, що це їхній славетний башар у дитячому тілі. Приймали його накази швидко й охоче.

Із цієї відстані цільова система виглядала звичайно: сонце та його бранки-планети. Але Гамму в центрі фокусування не була звичайною. Там народився Айдаго, там тренувався його гхола, там йому повернули первісну пам’ять.

«І там змінився я».

Теґ не міг пояснити того, що він виявив у собі після пережитих на Гамму потрясінь. Фізичну швидкість, що висушувала його плоть, і спроможність бачити не-кораблі, локалізувати їх в уявному полі як просторовий блок, відтворений у його мозку.

Він підозрював у цьому дикі прояви чогось закладеного в Атрідівських генах. У ньому ідентифіковано клітинні маркери, але не їхнє призначення. Це був спадок, у якому бене-ґессеритські Розпорядниці схрещення бабралися впродовж епох. Не було сумніву, що вони визнають ці вміння потенційно небезпечними для себе. Могли їх використовувати, але він напевне втратив би свободу.

Викинув з голови ці рефлексії.

— Посилайте приманки.

«Акція!»

Теґ перебував у знайомому для себе стані. Коли планування добігло кінця, з’явилося почуття свіжості, як після підйому на висоту. Теорії сформульовано, альтернативи старанно опрацьовано, підлеглих розіслано, всіх детально проінструктовано. Його ключові командири підрозділів записали Гамму в пам’ять — де можна здобути допомогу партизанів, кожну криївку, кожен відомий укріплений пункт і які шляхи доступу найбільше вразливі. Він особливо застерігав їх перед Футарами. Не слід забувати про ймовірність, що тварини-гуманоїди можуть бути союзниками. Повстанці, які допомагали гхолі Айдаго втекти з Гамму, вперто наполягали, що Футарів створено для полювання на Всечесних Матрон і знищення їх. Знаючи звіти Дортуйли та інших, можна б навіть пожаліти Всечесних Матрон, якщо це правда. От тільки шкода жаліти тих, хто ніколи не жалів інших.

Атака розгорталася, як було заплановано: кораблі-розвідники опускають завісу з пасток, тяжкі транспортники займають ударні позиції. Теґ став зараз тим, що називав «інструмент моїх інструментів». Тяжко було відрізнити, хто віддавав накази, а хто реагував на них.

«А тепер делікатна частина».

Слід остерігатися невідомих величин. Добрий командир чудово це розуміє. Невідоме трапляється завжди.

Приманки наблизилися до захисного периметра. Він бачив ворожі не-кораблі та сенсори Простороскладки — блискучі точки, розставлені в його свідомості. Теґ наклав ці точки на позиції своїх сил. Кожен відданий наказ мусить справляти таке враження, наче він походить із плану битви, відомого їм усім.

Відчув вдячність, що Мурбелла не приєдналася до нього. Будь-яка Превелебна Мати могла розпізнати обман з його боку. Але ніхто не ставив під сумнів наказ Одраде, щоб Мурбелла зі своєю групою чекала на безпечній відстані.

«Це потенційна Мати Настоятелька. Добре її охороняй».

Нищівні вибухи приманок почалися із хаотичних спалахів довкола планети. Він схилився вперед, вдивляючись у проєкції.

— Є схема!

Це була не така вже й схема, але його слова збудили віру й прискорили биття сердець. Ніхто не сумнівався, що башар розгледів слабке місце оборони. Його руки замерехтіли над ком-пультом, посилаючи їхні кораблі вперед у блискучій демонстрації, що засипала простір за ними уламками ворожих укріплень.

— Усе гаразд. Уперед!

Він ввів курс флагманського корабля просто в Навігацію, тоді зосередив усю увагу на керуванні вогнем. Беззвучні вибухи наповнили простір довкола них, коли флагманський корабель змів уцілілі елементи охорони периметра Гамму.

— Ще приманки! — наказав він.

На проєкційних дисплеях замерехтіли кулі білого світла.

Увага в командному відсіку зосереджувалася на дисплеях, а не на башарові. Несподіванка! Теґ, який мав у цьому заслужену славу й підтверджував свою репутацію.

— Як на мене, це напрочуд романтично, — сказала Стреггі.

Романтично? У цьому не було романтизму. Часи романтизму минули і досі ще не повернулися. Плани насилля може оточувати певний ореол. Він це приймав. Історики створили власний бренд «драма-плюс-романтизм». Але зараз? Це був час адреналіну! Романтизм не давав зосередитися на потребах. Мусив бути внутрішній холод, виразна й недоторканна межа між розумом і тілом.

У той час як Теґові руки рухалися навколо ком-пульта, він зрозумів, що змусило Стреггі сказати це. Щось первісне, пов’язане зі смертю та нищенням, які творилися тут. Це була мить, вирвана з нормального порядку. Тривожне повернення до древніх племінних зразків.

Вона відчула в грудях биття тамтамів і голоси, що скандували: «Убий! Убий! Убий!»

Його візія захисних не-кораблів показувала панічну втечу вцілілих.

«Добре! Паніка — це спосіб розпорошити та ослабити ворогів».

— Ось Бароні.

Айдаго нагадав йому стару Харконненівську назву цього розлогого міста з гігантською чорною брилою пласталі в центрі.

— Сідаємо на північному Летовищі.

Він промовив ці слова, але накази віддавали його руки.

«А тепер швидко!»

Упродовж короткого часу, коли вони висаджували війська, не-кораблі були видимими і вразливими. Він тримав укупі цілісність сил, що реагували на його ком-пульт, а відповідальність була тяжкою.

— Це лише обманний маневр. Входимо і виходимо, завдавши серйозних ушкоджень. Наша справжня ціль — Перехрестя.

У його пам’яті постало прощальне напучування Одраде: «Всечесні Матрони мусять дістати урок, якого ніколи досі не мали. Напади` на нас — і зазнаєш тяжких ушкоджень. Натисни на нас — і біль може бути надзвичайним. Вони чули про бене-ґессеритські покарання. Ми цим славимося. Без сумніву, Павуча Королева хихотіла собі. Мусиш втовкти це хихотіння їй у горлянку!»

— Покинути корабель!

Це була хвилина вразливості. Простір над ними був порожнім, але зі сходу досередини вигиналися дугами вогненні списи. Його стрільці впораються з цим. Він зосередився на можливості того, що не-кораблі ворога повернуться в самогубчій атаці. Проєкції з командного відсіку показували, як його бойові кораблі-молоти і транспортники виливаються з трюмів. Ударна сила, броньована еліта на силових підвіс­ках, уже захищала периметр.

Виїхали рухомі комунікатори, що мали поширювати поле його спостереження й пересилати зблизька деталі операції. Комунікація — ключ до гнучкого командування, та ще вона показувала криваві руйнування.