— Безумство втечі, — погодився він. Сперся об стіл, його підборіддя було лише трохи вище стільниці. Щось пригнало сюди цих жінок. Дункан має рацію. Вони чогось шукають і водночас від чогось тікають.

— Маєш дев’яносто стандартних днів на підготовку, — сказала вона. — Ані днем більше.

Була у Бене Ґессерит слабкість, яку, Одраде знала, невдовзі розпізнає все Сестринство. Їй не давало розради те, що вона побачила її першою. «Відмова від нашого найглибшого ресурсу, коли ми найбільше його потребуємо!» Ті, хто рушив у Розсіяння, вийшли за межі людської можливості нагромаджувати досвід у контрольованій формі. «Можемо лише виділити необхідне, а необхідність — питання оцінки». Життєво важливі дані залишаються приспаними у великих і малих подіях, акумулюючись у інстинктах. І ось до чого врешті-решт доходить — вони мусять покладатися на безмовне знання!

У цій епосі слово «біженці» набуло докосмічного значення. Групки Превелебних Матерів, висланих Сестринством, мали щось спільне з давніми картинами втікачів, які відстали від більшого гурту. Пленталися забутими дорогами зі своїм жалюгідним скарбом, зав’язаним у вузол, тягли з собою старі візочки та іграшкові візки. Або ж стосами вкладалися у перекривлені вантажівки, рештки людства, вчеплені ззовні й густо набиті всередині, усі обличчя спорожнілі від розпуки чи розпалені відчаєм.

«Так ми повторюємо історію знову і знову».

Коли Одраде незадовго до ланчу входила до труби ліфта, її думки далі чіплялися Сестер-Розсіянців: політичних біженців, економічних біженців, військових біженців.

«Це твій Золотий Шлях, Тиране?»

Видіння Сестер-Розсіянців не відпускали Одраде й тоді, коли вона увійшла до Зарезервованої їдальні Централі, доступ до якої мали тільки Превелебні Матері. Вони самі себе обслуговували біля стійки.

Минуло двадцять днів, відколи вона відпустила Теґа у військовий табір. Централлю кружляли всякі чутки, особливо серед Прокторок, хоча досі не було ознак чергового голосування. Нові рішення повинні оголосити сьогодні, і це має бути щось більше за перелічення імен тих, хто супроводжуватиме її до Перехрестя.

Вона оббігла поглядом їдальню — аскетичне приміщення з жовтими стінами, низькою стелею, малими квадратними столиками, які можна було розставити рядами для більших груп. Вікна з одного боку показували садовий двір під прозорим покривалом. Карликові абрикоси, обсипані зеленими плодами, травник, лавки, столики. Коли на огороджений дворик падало сонячне проміння, Сестри їли надворі. Сьогодні сонця не було.

Проігнорувала місце біля стійки, наготоване для неї. «Пізніше, Сестри».

Пересунула крісла при зарезервованому для неї кутовому столику біля вікон. Коричневе слідокрісло Белл слабко запульсувало від цієї незвичної пертурбації. Одраде сіла спиною до кімнати, знаючи, що це буде належно витлумачено. «Залиште мене з власними думками».

Чекаючи, вдивлялася у дворик. Його оточував живопліт — екзотичні кущі з пурпуровим листям, покриті червоним цвітом, гігантськими квітами з делікатними тичинками глибокої жовтої барви.

Беллонда з’явилася першою і впала у своє слідокрісло, не коментуючи його нової позиції. Белл часто мала неакуратний вигляд: пояс незатягнутий, накидка пом’ята, на грудях крихти їжі. Однак сьогодні була охайною та чистою.

«Чого б це?»

— Там і Шіана будуть пізніше, — сказала Беллонда.

Одраде кивнула, не припиняючи вивчати цю змінену Беллонду. Вона дещо схудла? Не було змоги цілковито ізолювати Матір Настоятельку від того, що відбувалося в її сенсорному обширі турбот, але часом тиск праці відвертав її увагу від дрібних змін. А все-таки це було природним довкіллям Превелебної Матері, і негативні докази були такими ж промовистими, як позитивні. Трохи подумавши, Одраде усвідомила, що ця нова Беллонда була з ними вже кілька тижнів.

З Беллондою щось відбувалося. Кожна Превелебна Мати могла здійснювати розумний контроль над своєю вагою та фігурою. Це було питанням внутрішньої хімії — вповільнити спалювання або зробити його інтенсивнішим. Довгі роки бунтівна Беллонда афішувала огрядне тіло.

— Ти втратила у вазі, — сказала Одраде.

— Жир почав надто мене вповільнювати.

Для Белл це ніколи не було достатньою причиною, аби змінити свої звички. Вона завжди компенсувала тілесну повільність стрімкістю мислення, проєкціями і швидшим транспортом.

— Дункан справді тебе дістав, чи не так?

— Я не гіпокритка і не злочинниця!

— Думаю, час тебе послати до карної Твердині.

Ця жартівлива шпилька, що час від часу повторювалася, зазвичай дратувала Беллонду. Сьогодні її не зачепило. Та під натиском погляду Одраде сказала:

— Якщо вже мусиш знати, то це все Шіана. Ходила за мною і товкла, що мушу поправити свій вигляд і розширити коло зв’язків. Як це дратує! Та мушу робити, щоб вона замовкла.

— Чому Там і Шіана запізнюються?

— Переглядають твою останню зустріч із Дунканом. Я суворо обмежила доступ до цього запису. Годі сказати, що станеться, коли він стане загальновідомим.

— Однаково стане.

— Неодмінно. Я лише купую нам трохи часу, щоб приготуватися.

— Я не хочу це приховувати, Белл.

— Дар, що ти робиш?

— Я оголошу це на Соборі.

Беллонда була така вражена, що не промовила й слова. Лише здивовано глянула.

— Собор — це моє право, — сказала Одраде.

Беллонда відкинулася на спинку крісла і втупилася в Одраде, оцінюючи, питаючи… і все мовчки. Останній Собор Бене Ґессерит відбувся одразу після Тиранової смерті. А передостанній — саме тоді, коли Тиран перейняв владу. Від часу атаки Всечесних Матрон Собор не вважали можливим. Це відтягло б надто багато сил від розпачливої пильної праці.

Оговтавшись, Беллонда спитала:

— Ти ризикнеш покликати Сестер з наших уцілілих Твердинь?

— Ні. Їх представлятиме Дортуйла. Ти знаєш, що такий прецедент існує.

— Спершу ти звільнила Мурбеллу, а тепер ще й Собор.

— Звільнила? Мурбелла скована золотими ланцюгами. Куди вона піде без свого Дункана?

— Але ж ти дала Дункану свободу покинути корабель!

— І він його покинув?

— Думаєш, інформація про корабельний арсенал — це все, що він дістає? — спитала Беллонда.

— Я це знаю.

— Я згадала Джессіку, що повернулася спиною до ментата, який збирався її вбити.

— Ментата знерухомили його власні переконання.

— Інколи й бик пробиває рогами матадора, Дар.

— Таке буває нечасто.

— Наше виживання не має залежати від статистики!

— Згодна. Тому й скликаю Собор.

— І аколіток?

— Усіх.

— Навіть Мурбеллу? Вона має голос аколітки?

— Думаю, до того часу вона може стати Превелебною Ма­тір’ю.

Беллонда перевела подих і мовила:

— Ти надто швидка, Дар!

— Ці часи такого вимагають.

Беллонда глянула на двері їдальні.

— Ось і Там. Пізніше, ніж я сподівалася. Цікаво, чи не виділили вони часу на консультацію з Мурбеллою?

Підійшла Тамелейн, тяжко дихаючи від поспіху. Впала у своє синє слідокрісло, зауважила його нову позицію і сказала:

— Шіана невдовзі прийде. Показує записи Мурбеллі.

Беллонда звернулася до Тамелейн.

— Вона збирається провести Мурбеллу крізь Агонію і скликати Собор.

— Я не здивована, — Тамелейн висловилася по-давньому точно. — Ситуацію із цією Всечесною Матроною слід якомога швидше з’ясувати.

До них приєдналася Шіана. Підійшла до слінгокрісла ліворуч від Одраде і сказала, сідаючи:

— Ви бачили, як Мурбелла ходить?

Це раптове питання, поставлене без вступу, захопило Одраде так, що годі було визволитися. Мурбелла ходить кораб­лем. Вона стежила за цим іще цього ранку. Мурбелла володіла красою, яку неможливо не помітити. Для інших бене-ґессериток, Превелебних Матерів і аколіток, вона була чимось екзотичним. Прибула у цілком дорослому віці з небезпечного Зовні. Одна з цих. А все ж тим, що притягувало погляди, були її рухи. Її гомеостаз виходив за межі норми.