- Невже підеш? - ще не вірячи, запитав Ной.

- Піду! - твердо запевнив Хам.

- Дорогий братику, - розчулився Іафет, - коли що, не хвилюйся, я на твій похорон складу зворушливу промову.

- А я. Хаме, - розбурхався й Сім, - на поминки заколю твого кабана! Щоб твоя жінка з тим о доробалом клопоту не мала... Чи, може, ти дозволиш засмажити ще й своїх поросяток?

Мабуть, в очах Хама таки було щось дике. Щось таке, що одразу насторожувало і породжувало в серці невиразний неспокій. Від таких очей слід або тікати, або негайно на них реагувати.

Чарівній відьмочці, що всевладне панувала в прийомному передпокої тутешнього патріарха, тікати було нікуди. Більше від того - навіть протипоказано: вона виконувала тут обов'язки каменюки на шляху. Кожен, хто ломився до святая святих, мусив на ній обламатися.

Тому-то вона - ледь зазирнула в очі Хама - негайно й рішуче відреагувала:

- Книга скарг знаходиться у схованці на десятому поверсі. Сходи на ремонті. Ключ від схованки давно загублено, бо якась нечиста сила викинула його у сміттєпровід.

Як.правило, опісля такої заяви ошелешений відвідувач задкував до дверей, оббитих вогнетривкою шкірою (її шляхом дуже хитромудрих комбінацій виміняли у пеклі на річний запас дров). Але цей прохач замість заголосити дурним базарним криком лише осяйно всміхнувся, ніби почув дотепний жарт.

Відьмочка глянула на нього ще з більшою підозрою. Воістину якийсь ненормальний! Ти йому про загублений ключ, а він тобі - зуби вискалює. Точно псих! і не інакше!

- Ви довго будете заважати мені плідно працювати? - запитала вона з емоційністю придорожнього стовпа.

- І багато таких, що вам заважають? - не реагував на її промовисті натяки Хам.

- Трапляються, - відрубала язичком, мов сокирою, відьмочка.

- Та що ви кажете?

- Що знаю, те й кажу. Недавно був тут один чокнутий. Його не долікували і випустили, а він до нас з претензіями прийшов. Якщо народився дебілом, то це вже невиліковно. Ви часом не з його родичів?

- Здасться, ні, - замислено відповів Хам.

- То хто ж ви?

- Не впізнаєте?

- Ха! і ще тричі - ха-ха-ха!

- Я всевладний Циркуляр Другий! Коли що, вмить кину за графи!

Якби цієї миті на стіл відьмочки вибігла жива миша, вона б менше жахнулася.

А Хам не вгавав:

- Чи знаєте, що я з вами зроблю? От візьму і зроблю! Тут нікого нема...

- Що?!

- Проб'ю діркоколом!

- Ой!

- Засуну в найдовшу шухляду!

- Ай!

- Личко так проштемпелюю, що мати рідна не впізнає!

- Ой-ой-ой!

Відьмочка притьмом випорхнула з-за столу і вмить зачинилася в інвентаризованій шафі.

Шлях до святої із святих був звільнений.

Візит до головколодника минувся ще в більш божевільному темпі: щоб здобути останній підпис, на проекті ковчега вистачило однієї хвилини. Сталося чудо - нарешті збулося закличне і, здавалося б, міфічне гасло: "КОЖНІЙ СПРАВІ - ОДНУ ХВИЛИНУ!"

Рівно за хвилину Хам вийшов з кумирні. Зачиняючи за собою двері, ще й встиг гукнути:

- Свідків нема!

Потім мимохідь штурхнув ногою інвентаризовану шафу.

- Ай! - почулося звідти.

У келії промбудматеріалів сказали:

- Ну, от бачите! Чого було гарячкувати? Не мине й ста років, як ви свій ковчег збудуєте...

Наступного дня заклали стапелі.

У цю урочисту мить старший виконроб Ной виголосив коротеньку, мобілізуючу промову:

- Ну, з богом!

Іафет підслухав, що Хам пробурчав:

- Допоможе нам цей боже, як сліпому окуляри...

Уривки з щоденника різнороба Сіма.

"До Потопу залишається ще сто років. Цілий вік! і з тих ста років жодного дня не можна згаяти даремно. Кожного вечора ми мусимо з гордістю (безумовно, заслуженою) підсумувати:

- День минув немарно!

Старший виконроб, майстер на всі руки Ной наказав, щоб кожен славний ковчегобудівник вів виробничий щоденник, у якому хоча б кількома словами писав про свої виробничі звитяги та легендарні діяння. Щоб ані зернини вікопомних подробиць не згубилося в допотопній безвісті.

Аж подив бере: до чого мудра думка!

Адже прийде далекий час, коли наші дурні нащадки почнуть сушити собі голови:

- Як це славним ковчегобудівникам пощастило? Як це вони, хитрюги, примудрилися? Подумати тільки: сто років будували ковчег без жодного як поточного, так і капітального ремонту! Тут не встигнеш будинок звести з промислових панельних блоків, як він уже потребує ремонту... А ковчег! Та за сто років коли почнеш ладнати ніс, корма вже зійде на порох... Ех, пришелепувата наша цивілізація - нове видумує, а секрети давньої майстерності втрачає. Біда...

Аж тут - мій щоденник!

І наступні покоління з вдячністю дізнаються, що голови сушити нема над чим. Бо секрет старовинної майстерності полягав в тому, що я дійшов до геніального за своєю простотою технологічного рішення : дев'яносто дев'ять років лежати у холодочку, а в останній рік - працювати з вогником! Уявляєте? Хіба може щось зіпсуватися, коли його нема?

Мою пропозицію обговорили на виробничій раді. Проти неї найбільше вередував Хам. Однак його підступні дії, скеровані на те, щоб усі наші зусилля і приховані від обліку резерви звести нанівець, виявилися марними. Старший виконроб Ной прямо в очі присутнім і з усією принциповістю заявив:

- Я проти волі колективу не піду! Як більшість, так і я...

Ми з брательником Іафетом у голосах були явно переважні. Нас хоч на ваги став!"

"До Потопу лишається ще цілий рік!

Але за наказом старшого виконроба Ноя треба вже сьогодні братися за нульовий цикл. Хам світ за очі кинувся на фронт будівельних робіт. Ще тільки сіріло, а він уже гупав на трудовій вахті.

Увечері старший виконроб Ной вітав його з першою трудовою перемогою, бо цей Хамлюга один виконав аж три норми. Де це бачено, щоб людина отак явно відривалася від усього колективу?

І взагалі: який висновок можна з цього зробити?

Ясно який: Хам з першого дня явно збився з графіка. Необхідно вжити твердих й рішучих заходів, щоб цей недотепа остаточно не зламав гарно намальовану на стенді графічну лінію. Адже якщо графік зламається, а лінію ніхто не перемалює, то що вийде? Маєте рацію: окозамилювання!

Як же виправити вкрай загрозливе становище, що з першого дня склалося на ковчегобуді?

Коли я спав під копою сіна, в моїй голові сама собою народилася геніальна за своєю простотою рятівна ідея: завтра не вийду на роботу з метою вирівняти графічну лінію нашого стрімкого руху уперед. Негайно поділився ідеєю з Іафетом. Брательник гаряче підтримав мою напрочуд цінну ініціативу. Ми покажемо Хамові, як слід боротися за ритмічність!"

"До Потопу лишається ще десять місяців!

Як подумаю, скільки мені ще мозолів наживати та здоров'ям зловживати, серце починає тіпатися, а також підвищується або нижчає тиск в залежності від ваги атмосферного стовпа. Знову ж таки на самопочуття негативно впливають як циклони, так і антициклони. Режим роботи повністю руйнує науково вивірений режим харчування, що успішно впровадили в життя своє деякі довгожителі. Я про це дізнався з дослідів геронтологів, які вони з дивовижною відданістю цій воістину життєвій науці сміливо провадять на самих собі".

"До Потопу лишається ще вісім місяців!

Мені повезло: умовив лікарку знайти у мене хворобу. Байдуже яку! А вона й не шукала. Коли почула, що в моїй торбі порося верещить, одразу второпала: ревматизм! А я хіба проти? Тепер одержую гроші за лікарняною карткою. Порося вже окупилося...

Ревматизм лікують теплом. От я й вигріваю кістки на сонечку. Ковчег вже величенький - вже тінь дає. Якби не затятий придурок Хам, тут був би райський куточок. А то цей Хамлюга з ранку до вечора безупинно гепає молотком. Цвяхи ніби в мою хвору голову вбиває. Тьху, я й забув. У мене ж ревматизм!.."