Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Сказано: дурням і бог не противиться. Тому і я наважився:

- Бог творив світ шість днів. От і мені уділіть такий строк. На шостий день я назву царя вам за божим велінням.

- Згода, Самуїле!

Дух святий вдруге зійшов у думки мої і вдруге осяяв мудрістю: можна дати царя, а можна - назву.

Царя шукати не треба - він сам прийде. Лишається чекати і до прибульців придивлятися: хто з них на царя годящий?

Ось прийшов один: ноги в кізяках, голова в реп'яхах. Сорочка зотліла, штани ледь тримаються. Молоденький, полохливо очима лупає. Чим не цар для дурнів?

- Отче! - впав він навколішки і заблагав: - Ти - пророк! Відкрий очі мої!

- На що? - питаю поблажливо.

- Де ослиці мої?

- Щось не схоже, щоб ти ослиць мав...

Він вражено втупився у мене:

- А звідки ти знаєш, отче, що не маю?

- На те й пророк, щоб знати, - кажу йому лагідно. - То були ослиці чи ти ух вигадав?

- Були, отче. Ослиці - мого татечка, а я випасаю ух. Та приліг було під копою, а тварюки ці кудись подалися. Тепер не знаю, де й шукати. Якщо без ослиць повернуся, тато мене відбатожить так, що й на стульчак не сісти...

- Як тебе звати, отроче?

- Савл, отче.

- А хто батько твій, що так гарно тебе виховує?

- Кіс, син Авіула, з коліна бен-амінового.

Аж тут мене обсіли сумніви: не могли сини мої Іовіль та Авій пропустити на очі мої заледве не безштанька.

- Савле, скажи мені: як це ти, отакий убогий, та в храм пройшов, коли відправи нема?

- А в мене за щокою монета була.

- Де ж монета твоя?

- Та двоє лобуряк при вході її прямо з рота видерли...

Правду каже отрок цей, нема брехні в словах його. Цікаво: прийшов до Судді, щоб минути кари.

- Значить, ослиць шукаєш? - зичливо мовив я. - Це добре...

Так, добре це, бо з ослами завжди були пов'язані найсвятіші думки мої. О праведна ослице блаженного Валаама! О щелепо осла в руках волоцюги Самсона! Воістину: де осел, там і промисл божий. У святому письмі тих ослів - ціла череда, куди більше, ніж випасає зашморганий отрок цей.

- Савле, а ти чув, що люди царя хочуть?

- Та ніби й казали щось таке...

- Господь обрав на царя тебе, Савле!

- Мене? - вразився він.

- Так, за монету, що видерли в тебе з рота, ти придбав ціле царство. Ось помащу тебе мирою або слеєм, і ти - вже цар! Тільки нікому не кажи.

- Само собою, - розсудливо погодився отрок, - бо хто ж повірить?

- Я сам назву тебе царем, Савле, коли надійде час. А зараз ступай додому.

- Не можу, отче...

- Чому?

- Бо татусь у мене такий: цар не цар, а штани зніме...

- Ах, так! Я й забув про ослиць твоїх. Та ось предрікаю тобі: надвечір ух приведе до ясел їхніх незримий янгол небесний. А ти йди, заховайся у кущах та й чекай собі дива господнього. Я тобі чудо це твердо обіцяю!

На шостий день знову зібралася галаслива й вередлива отара овечок божих з усіх колін Ізраїмонлевих.

Запитав я ух:

- Досі царя хочете?

- Ой, хочемо, Самуїле!

- Істинно кажу: господь обрав вам царя.

- Хто ж він, Самуїле?

- Цар ваш - отрок Савл, син Кіса, сина Авіула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афія, з коліна бен-амінова, людина шляхетна!

- А де ж він сам?

І справді: де Савл?

Гукнув я в натовп, нишпорячи очима:

- Царю Савле, де ти?

Ніхто не відгукнувся. У натовпі почали перезиратися. Тоді я вдруге закликав, ще гучніше:

- Царю Савле, де ти?

У відповідь - мовчанка. Куди ж це недолугий миропомазаник подівся? Ну й недотепа! Просто-таки - рідкісний.

- Царю Савле, де ти? - утретэ покликав я.

І тоді з натовпу хтось озвався:

- Ніби я бачив цього хлопака...

- Де бачив?

- Та ніби він в обозі за риночком на гарбі з сіном спить...

Одразу побігли охочі по царя, хутко привели спанька під ручки. Ну й обранець! Не лише ослиць, а й царство ладен проспати. Ноги в кізяках, голова в реп'яхах. Очі й досі сонні. Чим не цар для дурнів?

І проголосив я урочисто:

- Ім'ям господнім я, слуга божий, нарікаю царем нашим тебе, Савле, сина Кіса, сина Авіула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афія, з коліна бен-амінова, людину шляхетну!

- І це все, отче? - запитав Савл.

- Все, царю!

- То мені вже можна вертатися додому? А то татусь мій лаштується зранку на оранку. А мені ще воликів годувати. Та й батько в мене такий: цар не цар, а штани зніме...

- Можна й додому, царю. Йди собі з богом до воликів та ослиць своїх.

І дивувалися люди цареві від Дана до Беер-Себи!

Книга четверта. В'язень Левіафана

"Щоб ні люди, ні худоба, ні воли, ні вівці нічого не їли, не ходили на пасовисько і води не пили. І щоб вкриті були руб'ям люди і худоба, і кріпко вопіяли до бога, і щоб кожний відвернув від злої путі своєї і від насильства рук своїх".

ІОНА, розд.3. ст.7.

"І побачив бог діла їх, що вони відвернули від злої путі своєї, і пошкодував бог про лихо, про яке мовив, що наведе на них, і не навів".

ІОНА, розд.З, ст.10.

Застереження видавця

Рукопис біблійного пророка Іони з "Вступним словом" невідомого Автора потрапив до наших рук випадково - ми придбали його на базарі. На жаль, ми дещо спізнились: перекупка не зналася на справжніх скарбах і збувала дорогоцінні сторінки прадавніх мемуарів легендарного мандрівника Іони з богодухою передмовою загадкового Аноніма по копійці за штуку, аби масовий споживач мав у що загорнути тихоокеанські оселедці. Це варварство тривало вже днів зо два, і тому немає нічого дивного, що в сучасному виданні біблійні події виглядатимуть дещо фрагментарне. Адже на тихоокеанські хвости явно пішла кінцівка вікопомного твору. Повністю! і ми тепер не знаємо, як пройда іона потрапив на сьоме небо. Але не біда: ми знаємо він там!

Зрозуміло, стародавній манускрипт потребує багатотомних коментарів і тлумачень. Але оскільки видавець не женеться за науковою славою, він обмежився одним - подбав, щоб кожному розділові передував путящий заголовок і відповідний епіграф, які розкривали б усю його суть.

Пекельні події у раю

Вступне слово Аноніма

"Людина, котра на Землі не співала, там співає; людина, котра на Землі не вміла співати, там набуває цієї властивості. І цей вселенський спів триває постійно, безперервно, не вгаваючи й на хвилину".

Марк ТВЕН

"Бог християн - це батько, який надзвичайно цінує свої яблука і дуже мало дорожить своїми дітьми".

Дені ДІДРО

На сьомому небі, у райських кущах, безтілесні відчайдухи шепотілися:

- Праведники осатаніли...

- Архангели учаділи від фіміаму...

- А сам Всевишній...

- Тс-с-с!..

А лихо сталося тому, що в раю було запроваджено режим максимального забезпечення блаженством.

Ідеалу досягли просто.

"Головблажзабез" не шкодував витрат - скрізь виставили бочки з нектаром та ночви з амброзією. Солодкий фіміам здіймався вулканічними вибухами. В очах паморочилося. Голова йшла обертом.

Швидко було з'ясовано: надуживання міцним нектаром дозволяє візуально, неозброєним окулярами оком бачити єдиного в своїй суті господа одразу в трьох личинах - бога-батька, бога-сина і бога-духа святого.

Благодать...

То вам не грішна Земля!

Там, унизу, на тверді, від міцних напоїв, буває, в очах подвоюється. Усі знають: трапляється таке.

Але щоб потроювалося?

Щось про таке не чувати...

Та й подумати: хіба можна огидну сивуху порівнювати з небесним нектаром? Не той напій! Не тієї чудодійної якості! Самі знаєте, самогон будь-який волоцюга залюбки хлеще, а нектаром дозволено упиватися лише блаженним.

19
{"b":"77426","o":1}