"До Потопу лишається ще аж півроку!

Моїх хвороб уже ніхто не визнає: до моєї лікарки виявили увагу і забезпечили казенними харчами на тривалий строк. Доводиться байдикувати на роботі. Та нічого! І за це платня йде...

Сьогодні Хам вивісив перший номер бортової сатиричної газети "З НАЖДАЧКОМ!", бойовий орган ковчегкому.

Іафета редактор Хам змалював правильно. Це я мушу сказати як об'єктивна людина. Вийшло гостро і дотепно. Словом, вийшло так: у гурті наших майбутніх пасажирів бракороб Іафет будує ковчег. Все йде у нього шкереберть. А звірі так обговорюють його роботу:

- Чого йому бракує?

- Якості...

Однак карикатура на Іафета - єдина в Хама творча удача. Це я мушу сказати як об'єктивна людина. Далі тонке почуття міри, без якого немислимий справжній митець, редакторові зрадило. Це я кажу як принципова людина. Крім Іафета, якого Хам намалював навіть мало, він ще зобразив мене. Антиісторичність, недоречність і шкідливість цього малюнка одразу впадає в око: читач бортнівки з першого погляду бачить, нібито я будую не ковчег, а величезну ложку. Та ще й згори написав - "ЛОЖКОБУД СОБІРОБА СІМА". А внизу - такі слова, ніби я своєю працею ще й пишаюся:

- Оце ложка - аж до миски не лізе!

А між тим, досить повернути голову праворуч, щоб реальна й світла дійсність перекреслила цей чорний наклеп: на стапелях стоїть хоч і неоковирний, але ковчег! Зовсім не ложка! Це ж ясно видно...

Ну, Хаме, зачекай! Я ще зроблю з тебе карикатуру! Мавпячій морді люмпен-резуса позаздриш!"

"До Потопу залишається ще аж чотири місяці!

Про розваги ковчегобудівників ніхто не дбав. Навіть у карти не граю: Іафет в очко обібрав мене до нитки. Хожу тепер, мов лахмітник, бо зняв одяг з опудала. Ось тільки сьогодні був влаштований цирк. Та й то випадково: просто саме сьогодні Хам заходився реєструвати чотириногих пасажирів. За гирю Хамові правив індійський слон. Усяку звірину, що виявлялася важче слона. Хам списував за борт. Гармидер зчинився неабиякий. Звірі вили, гарчали, рикали, скавучали, скімлили - аж у вухах лящало. Ото комедія була, коли черга дійшла до мамонта! Ясно, що ця волохата гора з бивнями до землі не мала ніяких шансів потрапити на ковчег. Припленталися і різні стегозаври, диплодоки, тиранозаври, ігуанодони, динозаври, бронтозаври та ще якісь заври - цілий натовп. Хам ледве відігнав ух хворостиною.

- Киш, киш! - кричав він, мов на горобців. - Ану, паняйте у музей! Бо й кісток ваших палеонтологи не зберуть!

От сміху було! Я так реготав, що в мене молоток в трюм упав і загубився..."

"До Потопу залишається ще аж два місяці!

Мене все дужче хвилює проблема харчування. Це ж на борту ціла отара їдоків поназбиралася. На виробничій нараді я це питання загострив, підняв на належну височінь і поставив руба:

- Чи думав Хам про те?

- Думав, - каже Хам.

- Еге ж, ми це знаємо: дурень думкою багатіє...

Але сьогодні Хам пригнав сорок возів пресованих у камінь вітамінів. З розрахунку: на кожен день плавби - по возу. Що корми пресовані в камінь не біда: на те й Потоп, щоб стало чим розмочувати. Але подумаймо: якби не моя завбачливість, чи були б оті вози? Виходить, що Хам нічого не робить сам".

Витяги з щоденника Іафета.

"Через сто років - Потоп.

Сміливі рішення про Всесвітній Потоп, узяті з неба, стали головною подією нашого життя. З надвисокого престолу Творець зобов'язує, надихає і кличе (тільки Хам не тямить - куди). Нині немає в світі людини, яка б чітко не усвідомлювала своє чільне місце в майбутніх легендарних звершеннях - неозорих водах Потопу. Всі знають: буде непереливки всім синам і дочкам гріха та пороку. Оповідати про славні діла Творця - найвища честь, яка тільки може випасти на долю простого і нічим не примітного смертного. Осанна!

Сьогодні на виробничій раді переважною кількістю голосів (перечив тільки Хам) ми прийняли конструктивну пропозицію різнороба Сіма: скоротити планові строки ковчегбуду у сто разів! На такий великий стрибок ще ніхто не наважувався. Що це дає практично? Передусім дає нам змогу показати вікопомні зразки звитяжної праці у рекордно стислі строки. Труднощі нас не лякають: з нами - бог!

А в заощаджений спільними зусиллями час слід подбати про те, щоб знищити з лиця земної тверді книжки з химерними й гнилими теорійками на зразок "Як навчитися плавати" та "Як рятувати потопаючих". Вони - ні до чого, бо в світлі накреслених господом завдань нігілістичне паплюжать і спотворюють моральну проблематику Потопу".

"Через рік - Потоп.

Трудовий подвиг мене завжди зобов'язує, надихає і кличе. Зобов'язує висловитись, надихає на промову, кличе на трибуну. Коли Хам повертався з будівельного фронту у німбі трудової слави, почуття свята сповнило мою душу. З серця линули слова подяки. Я не міг мовчати і, мов пташка небесна, злетів на трибуну. Моя вітальна промова тривала 7 годин 59 хвилин 40 секунд. Ледве не дотягнув до повної зміни! Це мій достойний подарунок скромному, скупому на слова трудівникові. А потім, після вечері, перед заслуженим відпочинком, я розбудив героя-ковчегобудівника і запитав його, кому він присвячує свою трудову звитягу. Адже не може звитяга завалятися просто так, мов якийсь непотріб. Якщо мені, то це передчасно, а Сімові взагалі не треба. Старший виконроб Ной - теж людина не марнославна. Отже, лишається...

- Ти хочеш сказати, що марнославець - Всевишній? - єхидно запитав Хам.

Я отетерів.

- Ти мене неправильно зрозумів, - намагався я йому пояснити.

- Іди ти до дідька, паперовий пацюк! - тут раптом вилаявся він. - Ще й спати не дає...

Отак Хам відкрив своє справжнє мурло бридкого заробітчанина. Що йому Потоп? Що йому велич легендарних діянь? Йому аби виконати потрійну норму, щоб до платні по виробітку мати ще премію і прогресивку, а потім набити утробу та й спати! Про Хамську байдужість до легендарних діянь та зневажливий відгук про Всевишнього, якого він вголос охрестив "марнославцем", я тієї ж ночі написав відповідну заяву на ім'я видатного легендографа Ноя. Як і слід було чекати. Хамові винесли догану з суворим попередженням".

"Через вісім місяців - Потоп.

Хам зовсім не працює над собою, а працює виключно над ковчегом. Ця тактика замаскованого ледаря, що не дбас про свій духовний рівень, вже дасться взнаки: Хам не росте, а росте ковчег. Моральний занепад Хама знайшов своє яскраве втілення у розмові з Сімом, яку я підслухав.

- На ковчезі мас бути сектант, - сказав Хам.

Про цей богопротивний, єретичний намір Хама я негайно доповів праведнику Пою, цьому визнаному апостолу з першооснов слова божого. Як і слід було чекати. Хама спорядили спокутувати свої гріхи на найтяжчих і малооплачуваних роботах. А цей нахаба Хам, виявляється, до того розпаскудився, що замість смиренно каятися богом присягався, ніби він сказав "секстант", а не "сектант". Ач який! Ще й намагався ославити мене як наклепника і брехуна. Дяка господу нашому: мене виручив Сім. Він неспростовно засвідчив:

- Звісно, Хам казав про сектанта! Бо я навіть зрадів, що в нас буде четвертий грати в підкидного дурня. І справді: чому б сектантові не пошитися в дурні?"

"Через півроку - Потоп.

Сьогодні вийшов перший номер бортгазети "З НАЖДАЧКОМ!". Живе слово, безумовно, принесе свою об'єктивну користь. Воно зобов'язує, надихає і кличе. Зобов'язує критично поглянути навколо себе, надихає на нові звитяги, кличе до усунення прикрих недоліків. Про це яскраво свідчить хоча б глибокозмістовний, високохудожній, дотепний малюнок "Ложкобуд собіроба Сіма".