- Як дізнався про Древо господь...

Та й стрімголов кинувся через роззявлену китову пельку на берег.

- Ти куди? - запізніло сполошився Левіафан. - Тікати? Ану, гайда назад в утробу!

- Ні, друже Левіафане, не буде цього. Прощавай!

Тоді він почав канючити, мов жебрак нещасний:

- Повернися, Іоно, коли справді вважаєш себе моїм другом... Мене ж з роботи потурять... Скажуть: роззява... А в мене на шиї китиха чудо-юдо, малі китенята...

Ех, доведеться допомогти! Хоча б корисними в цій ситуації порадами...

- Який же ти роззява. Левіафане? - примирливо кажу я. - Та хто й насмілиться отаку нісенітницю верзти? Ти ж сам пречудове знаєш, що все - в руці божій. Значить, на мою втечу його воля була. Але про яку це втечу я кажу? Це було звільнення за божим промислом! Твій хазїян Посейдон все одно до пуття не добере, що сталося. Адже свідків нема! Окрім того, ніхто й досі не подбав про те, щоб завести у твоєму череві канцелярію з вхідною і вихідною документацією. Отже, виходить, що ти - непідзвітна адміністративна одиниця.

- Так-то воно так, але...

- Ніяких "але". Левіафане! Забудь про ті лихі "але" і ніколи не згадуй! Пам'ятай: за відсутністю канцелярської документації тобі мусять вірити на слово. Що скажеш, те й відповідатиме істині! А ще с один бюрократичний прийом, що б'є начальство наповал!

- Який це, Іоно? - схопився Левіафан на мій натяк, мов потопаючий за соломинку.

- А ось який: коли постанеш перед грізними очима Посейдона, наберися нахабства і одразу премію проси!

- А за що?

- Ну, це ясно: за понаднормову трудову вахту по утриманню особливо небезпечного злочинця. Тоді Посейдон буде думати не про мене - втік я чи не втік, а про премію - давати її тобі чи не давати... Ну, бувай живий-здоровий! А мені в дорогу час!

- Бувай, арештанте! - вже веселіше відгукнувся Левіафан. - Ну, й хитрун же ти, Іоно! Але послухай-но і моєї поради. Іди, хлопче, в Ніневію і не барися. Якщо, звісно, не хочеш бути ув'язненим ще й у череві Бегемота...

Стою на високому пагорбі і милуюся згори пречудовим містом, яке спорудив легендарний цар Нін, а прикрасила уславлена цариця Семираміда. Серед пишних зелених садів височать білі палаци. Вздовж його берегів лине широка ріка Тігр. Тихо струменіють, зблискуючи в сонячних променях, прозорі води. Човник рибалки пливе. Вдалині вітрило корабля пломеніє. Краса!

Отак укляк на пагорбі і милуюся.

Аж гульк - з обох боків біля мене стовбичать ще двоє. Один, красунчик у вишуканому хітоні, недбало пальмовою віттю помахує. Другий, барчистий гевал - з шиї до п'ят обвішаний військовими відзнаками, зловісно мечем побрязкує.

Невже я вскочив у нову халепу?

А наївний, мов дитина. Левіафан обіцяв лише Бегемота. Та чого іншого можна чекати від простого морського трударя-добряги? Левіафан тільки зовні - чудисько. А ці двоє...

- Як. ти гадаєш, Михайле, - ліниво цідить красунчик, - порозумнішав у череві китовому наш молоденький непослух чи й досі дуріє?

- То твоє штукарство, Гавриле, тобі й знати, - знехотя бурчить обтяжений м'язами гевал. - А моя метода проста: казанком по морді - і край! Такому - слово, він тобі - сто. А коли даси казанком по морді, одразу - повне взаєморозуміння.

- Це ти серйозно?

- Цілком! Казанок, особливо чавунний, дохідливий і переконливий аргумент, що не потребує жодних дискусій.

- Цікаве спостереження...

Отак балакають поміж собою, ніби мене й на спомин нема. А я між ними ні в сих ні в тих....

У кожного на раменах, мов генеральські еполети, лежать маленькі золоті крильця. Чував я, ніби у небожителів завжди так: чим вищий сан, тим менш обтяжують плечі крила. У архангелів, приміром, це просто легесенька ієрархічна ознака - ум небесних бриляк не тягати. А величезні вантажні крила - то у рядових янголів-чорноробів.

Хто ж ці двоє?

- Казанком по морді, кажеш? - замріяно помахує віттю милосердя гарненький до огиди красунчик.

- Авжеж, Гаврило. Але можна й чоботом під дих. А то й кулацюрами ребра полоскотати.

- Цікаві пропозиції, - знову ліниво мимрить потворно-гарний красень.

Боже мій! Невже?..

Невже це перший порадник Всевишнього архангел Гавриїл і верховний душогуб архистратиг Михаїл? Схоже на те...

Ну, коли так, то ніякі словеса мені не допоможуть. Тільки повна, безмежна й мовчазна покора. Інакше цей ніжний красунчик мене двома пальчиками придушить.

Я бебехнувся на коліна, молитовне склав долоні і звів очі до неба з німим благанням.

- Молодця! - янгольським голосом схвалив мої капітуляційні дії архангел Гавриул.

- Ага! - приєднався до нього архистратиг Михаїл. - Тепер і чоботом йому по морді зручно дати...

Чоботи архистратига були з міцними чотирикутними носаками, окутими бронзою. Таким чоботам - зносу нема. Скільки б небесний головнокомандувач не човгав ними по мордах, пиках та фізіях.

- Чому ж ти не послухався, Іоно? - єлейним голосочком запитав Гаврило. - Тобі ж випала найвища честь: пророкувати ім'ям Всевишнього.

- Дозвольте поясню! - змолився я.

- Тільки коротко, - попередив гевал Михайло. - А то...

- Знаю: по морді!

- Ти диви! - розчулився архистратиг. - Ну, давай, кажи, що маєш збрехати.

- Ваші Світлості! В усьому винен старий пень Авімелех. Він сказав, щоб я пішов пророкувати кінець Ніневії, та не сказав, від чого вона мас загинути. А це с грубим порушенням святої інструкції. Адже усяке пророцтво мусить бути конкретним, інакше всі пророчі зусилля виявляться марними.

Я замовк і знову звів очі до неба, не міняючи молитовної пози.

- Вмотивовано бреше, - оцінив Гаврило.

- Як на дурня, то повірить! - погодився Михайло, побрязкуючи лускою нагород.

- Що ж, Іоно, - провадив далі красунчик Гаврило, - я виправлю помилку Авімелеха. Хоча б для того, щоб надалі ти не мав чим відбріхуватись. Знай: реєстр покарань господніх нічим не обмежено. Кінець міста настане через сорок діб з дня початку твоїх пророкувань. Можливо, Ніневію спопелять надпотужні блискавки...

- Торох-торорох! - повідомив кодову назву каральної акції архистратиг Михайло.

- Або місто буде зруйновано астероїдами, метеоритами, болідами та іншими сфероїдами...

- Вах-бах-бах! - пояснив головнокомандувач.

- Або його поглинуть води Тігру купно з хлябами небесними...

- Буль-буль-буль! - уточнив стратиг.

- Може бути застосований комплексний метод покарань господніх.

- Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - у захваті розтлумачив Михайло.

- Все уяснив,, Іоно?

- Як на духу! - гаряче запевнив я.

- Ну, тоді паняй з богом.

- А то - баняком по морді!

Господи, яке розкішне місто ця Ніневія!

Скрізь стільки принад і спокус, що хоч очі полою затуляй. Особливо коли в тебе, як у мене, в кишенях вітер гуляє...

Того ж дня сів і склав звіт-моління на ім'я самого Всевишнього (той скнара Авімелех - канюч у нього чи не канюч - все одно й ламаного шеляга не дасть):