- Рятуйся, хто може! - заволав якийсь придурок. У нашій святенницькій справі що добре - завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увірувати в будь-яку нісенітницю. Увірувати і гаряче підтримати палким галасом.

Я вже встиг вдертися на імпровізовану трибуну, складену з рятувальних кіл (обережність ніколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невідомого мені придурка:

- Грішники! Не тіло, а душі свої безсмертні рятуйте! Божий суд ось зараз гряде!

Зрозуміло, такої ахінеї морські вовки ще ніколи не чули, тому вона справила належне враження: всі голови повернулися на мій закличний глас.

А я не вгавав:

- Істинно кажу: щурі тікають - настає кінець судна. Погляньте на небо!

Усі слухняно звели очі горі.

- Що ви бачите? - запитав я.

- Хмари та блискавки! - пролунало у відповідь одразу кілька голосів.

Отут я наполіг:

- А я хмари наскрізь прозираю і бачу: на блискучому престолі Всевишній сидить, один у трьох лицях...

Усі з подивом втупились в мене.

- А він що - триголовий? - запитав чорношкірий боцман, явно темний язичник.

- Це в нього після перепою в очах троїться, - з усмішкою гієни пояснив капітан Бен-Акула. - Не звертайте уваги, хлопці. Зараз наш п'яничка почне у трюмі білих слонів ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт!

Спокій капітана подіяв на піратів благодійно. Вони повеселішали, ніби й буря вже вщухла.

- Стійте, грішники! - у розпачі відчайдушне заволав я. - Не слухайте капітана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пітьми Вельзевул глаголить його безбожними вустами!

- Що? - нараз визвірився капітан. - Бунт у мене на борту?!

- Всевишній все бачить, все чує! - підвищив я свій пророчий глас. - Він бачить, як ви погрузли в гріхи, немов у смердюче баговиння. Він чує, як радісно скрегочуть зубами чорти у пеклі, весело і завзято готуючи казани для чистки ваших чорних душ.

- Ну? - запитав капітан боцмана.

- Меле, неначе з гарячки, - висловив припущення той, виблискуючи білими зубами.

Та я ух заглушив громоподібним закликом:

- Грішники! Купуйте у мене, поки не пізно, небесне блаженство за гроші та камінці, здобуті злодійством і розбоєм! Спокутуйте гріхи ваші тяжкі. А гріхів у вас ой як багато! Господь сказав - "не убій"! Таж хіба ви слухаєтесь? Господь суворо наказав - "не кради"? А ви що дієте? Зирите неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навіть один у одного намагаєтесь останню копійчину видурити! Жах! Господь радить "вдарили тебе по кишені... тьху!.. по щоці, підставляй другу", а ви хіба засвоїли божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!..

Капітан Бен-Акула усе більше хмурнів, слухаючи мою пастирську проповідь.

- Боцмане, - нарешті зловісне процідив він, - чи не здасться тобі, що цей знахабнілий п'яндига розхитує нашу залізну дисципліну?

- Так точно, капітане!

- Морально розкладає наш бойовий колектив?

- Ваша правда, капітане!

- Сіє у наших рядах чорну зневіру?

- Факт, капітане!

- То що з ним робити?

- На рею його, капітане! - кровожерно прохрипів чорний, як із печі, боцман.

- Ні, краще за борт - замість баласту. Нічого з ним не станеться, бо п'яному море по коліна. А прочумас - знову людиною буде.

Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професійного пророка позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, підняв угору, мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.

Хана тобі, Іоно!

Гаплик!

Аж тут сталося чудо.

Тільки-но я шубовснув у воду, як одразу зіп'явся на ноги. Хоч і похитувало, та стояв твердо.

Неймовірно, але факт!

Спершу я власним очам не повірив - море було мені точнісінько по коліна.

До того ж і буря вщухла: певно, Іллюша вже відгасав тижневу норму.

За кілька ліктів від мене погойдувався на розлогих хвилях грізний піратський корабель "Зі святими упокій". А я стояв серед безмежного морського простору, мов у справжнісінькій дощовій калюжі!

Команда отетеріло лупала очима на мене, а я очманіло лупав очима на команду.

Капітан Бен-Акула поліз єдиною рукою у власну чуприну.

- А таки правду старі люди кажуть, - нарешті вичавив він із себе, - що п'яному море по коліна. Я ж казав, що він насмоктався, як лин мулу. Казав чи не казав?

- Казали, - засвідчив боцман. - А все-таки краще було б його на рею.

Ач який!..

- Якщо на рею, - зауважив капітан, - то він би засмердів нам усю палубу.

- Але рея має і переваги, - обстоював свої переконання боцман. Уявіть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кістками висить вискалений кістяк і вистукує суглобами склянки. Та купці від жаху самі споряджали б до нас кораблі з доброхотними лаяннями!..

Поки між капітаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусія про принади й переваги умоглядних постулатів "за борт" та "на рею", я гарячкове оцінював ситуацію. Згідно випробуваних, канонічних настанов з першооснов пророцтва серед неорганізованого базарного натовпу.

У мене на руках було три козирі: щурячий забобон і два чуда - море по коліна і раптове припинення бурі.

Ото дав мені господь!

Не скористатися з цих виняткових умов - все одно що взяти найтяжчий гріх на душу. Та я нізащо не припущу й натяку на гріховні помисли! Праведник я чи нікчемна ганчірка?

Якби я не скористався цією чудовою нагодою з трьома козирними тузами на руках, а братія дізналася про цей віроломний злочин, колегія, поза усякими сумнівами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного відступника і мерзотного єретика. Та я й сам з отакого знавіснілого запроданця віри святої з живого б шкіру зідрав! Сіллю б його рани посипав! На тоненьких патичках смажив би його! Аби усвідомив негідник, що то значить - вчинити злочин...

Ху, аж сам розхвилювався!

Канон глаголить: будь-яке чудо - це золоте дно. Хоч би дивовижа й сталася посеред моря...

Та й справді: якби чудо не давало прибутку, навіщо тоді були б чудеса?

Від усіх тих благочестивих думок я споважнів і знову подав глас пророчий:

- Грішники! істинно глаголю вам з пучини морської: бачите, Всевишній явив перед негідні його милості очі ваші справжнє чудодійне диво - підклав під ноги мої серед бурхливих хвиль надійну твердь і одним помахом припинив бурю, яка мала поглинути вас усіх без покаяння та відпущення страхітливих гріхів ваших.

Я врочисто помовчав, щоб надати словам моїм ще більшої ваги. А тоді спитав:

- А що це означає? А ось що: гряде божий суд! Всевишній на престол сяде з точними лихварськими терезами у руках. Сяде і покличе на суд, приміром, боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"

- Ось я! - озвався з борту спантеличений моїм дивовижним нахабством боцман.

- І запитає Всевишній, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу гріх убієнія людської плоті без мого дозволу?"

- Брав, о господи! - скрушно простогнав боцман.

- Запитає Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"

- Крав і бажав, пане, - похнюпився боцман.

- "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дів непорочних? Чи стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближніх своїх?

- Плюндрував, мов козлище, і стрибав, яко тигр, - зі сльозами каяття в голосі заскиглив боцман. - Нікуди правди діти, ваше Верховенство...

- "Ай-яй-яй! - засудливо похитає сивою головою Всевишній. - і як тобі не сором, боцмане?"