Фігура була без одного ока, без одного вуха, без однієї руки і без однієї ноги. Голова хвацько пов'язана яскраво-червоною хусткою, зі смаком дібраною під колір носа. Строкатий тільник і широкі, як море, штани довершували вбрання. За широким шкіряним поясом стирчав набір кинджалів. На лівому боці теліпалася шаблюка. А на єдиній руці з засуканим рукавом був витатуйований череп з кістками навхрест. Той хрест був явно не божеського походження.

Та я з приємністю зауважив, що ця напівлюдина тримає напоготові в своїй єдиній руці вже відкорковану пляшку і приязно до мене всміхається.

Чого б це?

- Що, прочумався, випивохо! - лагідно прохрипів переполовинений незнайомець. - На ось, похмелися! Кращих ліків не знайти - по собі знаю...

Я присмоктався до пляшки, мов до цілющого джерела. Одразу полегшало. Я відчув, що набуваю звичної форми, гідної мого сану,

- А де закусь? - жваво наполіг я. Кожному святеннику відомо: завжди слід вимагати більше, коли тобі щось дають і так.

- Отакої! - здивувався мій несподіваний рятівник. - Ще й закусь йому у ліжко піднось! - він сунув руку до кишені і витяг тверду, як наждак, галету. - На, жери, паскуднику!

Бач, зичливо всміхається, а сварить...

- Ти хто? - запитав я, зубами викрешуючи з галети іскри.

- Як то хто? - знову здивувався він. - Я капітан Бен-Акула, майбутній адмірал майбутньої розбійницької флотилії.

- А це що? - я кволо повів рукою навколо.

- Мій флагман "Зі святими упокій".

- Ах, то це корабель морських розбишак! - нарешті остаточно прозрів я. - То ось чого ліхтарі були порозбивані!

- Авжеж...

- Чого ж я тут?

- Бо найнявся.

- Ким?

- Капеланом. Тепер у нас повний керівний комплект - капітан і капелан.

- Щось не пригадую, - непевно промимрив я.

- А що тут дивного? - розсудливо мовив він. - Тебе ж учора двоє моїх лобуряк ледь на руках принесли. Та ще твою дуже веселу книгу. Ти ж пообіцяв влаштувати на судні колективну читку, щоб навернути корабель на маршрут істинний...

- І де ж ми зараз?

- У відкритому морі.

- Жах! - простогнав я.

- Ніякого жаху нема - не потонемо, - хибно зрозумів мене капітан Бен-Акула і, аби до кінця заспокоїти, своє запевнення обґрунтував: - Я переловив усіх щурів і ув'язнив до мишоловок, щоб не повтікали. А поки щури з корабля не втечуть, судно нізащо на дно не піде. Це кожен моряк знає! До речі, отче, як тебе звати? Я й досі не знаю, бо вчора ти лика не в'язав...

- Звуть мене Іона! - поспішив я урвати його паплюжні для мого сану спогади.

- Аз якого роду?

- Мій батько - гицель Амітай з коліна Зебулона.

- А де ж він котів обдирав... тобто де ти народився, хочу я спитати.

- У місті Гад-Хефер.

- І хто ж ти за святенницьким фахом?

- Я, Акуло, пророк.

- А звідки це тобі відомо?

- А в мене диплом є! Я закінчив школу пророків, вперше засновану великим Самуїлом!

- І багато таких?

- Та як сказати... Розрахунок простий: щоб на кожен базар у кожному місті стало хоча б по одному пророку...

- А що воно, власне, таке - пророк? - єдине око капітана засвітилося цікавістю.

- Пророк, Акуло, це людина, яка не знає нічого, але здогадується про все.

- Брешеш!

- Собака бреше, а не пророк!

- Ану, відгадай тоді, навіщо я оголосив додатковий набір в команду моїх розбишак?

- Ну, це для мене дрібниця: щоб не боятися ні бога, ні чорта!

- Ти диви - вгадав! - він підсів до мене ближче. - А навіщо це мені не боятися ні бога, ні чорта?

- Щоб грабувати і скарби збирати.

- І коли ж я розбагатію? - вихопилось у нього.

- Дай червінця.

- Навіщо?

- Інакше пророцтво не справдиться.

- На два! То коли?

- Як тільки зустрінеш купецький корабель і випорожниш його, як я оцю пляшку.

Я узяв у нього пляшку й присмоктався.

Він стежив за процедурою з непідробним хвилюванням.

- Не лишай ні краплі! - ще й заблагав наприкінці.

- Будь спок! - втішив його я.

Сеанс пророкування проходив напрочуд вдало. Настрій мій значно поліпшився. У голові вже не сурмили архангели і твердь небесна не репала. За бортом лагідно плюскотіли хвилі. У кишені подзенькували червінці. Благодать! Я витяг пачку "Фіміаму" і з насолодою воскурив.

- Іоно, ану дай і мені фіміаму, - попросив капітан.

Отакої! Його прохання мене вкрай засмутило. Ой, як важко було відмовляти такій благородній людині! Але що я мав робити? Адже нас у школі навчали тільки брати, а давати - не вчили. Хіба ж я винен, що мене випустили у світ до мирян неуком?

Однак, з поваги до капітана, я обрав одну з найбільш делікатних форм відмови.

- А чи знаєш ти, Акуло, - єлейним голосом запитав я, - що палити шкідливо?

- Ні, не знаю, - похнюпився скалічений у битвах ватаг піратів, - бо я неписьменний...

- А між тим, - велеречиво повчав його я, - куріння дуже шкодить здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбиває коня!

- Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив він. Та ж я - не кінь!

- Тим паче! - наполіг я. - Людині куріння вкорочує життя наполовину. Приміром, скажи: скільки тобі зараз років?

- Неповних сорок п'ять, - відповів морський бувалець.

- Ну от бачиш, - співчутливо зітхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобі вже було б повних дев'яносто!

Поки майбутній адмірал майбутньої флотилії намагався збагнути цю математичну нісенітницю, я спокійно докурив "Фіміам".

- Коли будемо їсти? - діловито запитав я наївного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я інтуїтивно передбачав, що скоро він сам особисто за моїм столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хіба не святе діло - зробити з морського вовка покірну овечку божу?

Та не встиг Бен-Акула відповісти, як з дозорної бочки загорлали:

- Прямо по курсу - "купець"!

- Ну, Іоно, - вразився моїм пророкуванням капітан, - ти як у воду дивився...

- Свистати всіх нагору! - хутко нагадав йому я.

Морські розбишаки - хлопці всі такі, що й у дідька на рогах хвоста зав'яжуть - миттю обліпили борти та щогли. Майбутній адмірал Бен-Акула грізно гупав протезом на капітанському містку. Корабель "Зі святими упокій" наїжачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмі: мені й звідси все добре видко і чутно.

Два судна невідворотно наближалися одне до одного.

- Будем битися чи миритися? - гучно заволав Бен-Акула, коли кораблі наблизились на звук голосу.

- Битися! - відповіли з купецького судна. - і вам зиск буде, і нам втрат менше!

"Про що це вони?" - здивувався я.

- Молодця! - схвалив героїчне рішення гендлярів наш капітан. - А що у вас на борту?

- Сандалове дерево, червоне дерево, золото...

- Оце нам! - заволав капітан. - Золотом бийтеся!

- Так у нас золото чорне - невільники.

- Тьху на вас! Ніколи не повірю, що ви без грошви! Невже ані шеляга не маєте?

- Та дещо с... А до того ще - кокосові горіхи з прохолоджувальним напоєм! Та кілька ящиків рому, по двадцять пляшок у кожному!

- Оце усе - нам!

- Зараз!

І за мить з купецького корабля долинула суто військова команда:

- Балісти заряджай! З лівого борту - приціл на палубу грабіїв постріл!

Заскреготали натягнуті линви. Біля бойових споруд застигли балістіарії. Дружно гахкнули велетенські ложки баліст. Злетіли ядра і з моторошним виттям швигонули до нас. Але не долетіли і шубовснули у воду.

- Ви що, подуріли? - обурився Бен-Акула. - Ще один такий постріл, і я вас усіх перевішаю на реях! Я нікому не дозволю отак безглуздо губити добро!

- Та це лише пристрілка! - поспішили з поясненням купці. - А стріляли ми кокосовими горіхами. Вони у воді не тонуть. Можна виловити.