І єхидно запитали:

- А ви що, хотіли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?

- Ну-ну, - примирливо пробубнявив зніяковілий Бен-Акула. - Ну, погарячкував... З ким не буває... А ви розумно вчинили, нічого не скажеш!

- З правого борту - постріл!

Знову рвучко злетіли ложки баліст. Гуркіт розітнув повітря. Кокосові горіхи прошили вітрила і покотилися палубою.

- Єсть! - радісно повідомив капітан. - Влучили! Бийте нас далі!

- З лівого борту - постріл!

Лівий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.

Піратів вмить ніби з ніг позбивало. Усі враз попадали навкарачки.

- З правого борту - постріл!

На палубу порснуло коштовним камінням. Усіх немов ураганним подмухом з ніг змело. Ніхто не встояв! Ну й бійка - жахна!

- Ура! - гукнули на купецькому судні. - Добиваймо бандюг пляшками!

- Полундра! - злякано заметушився капітан.

Я теж затамував подих.

Що ж це буде, о господи?

Та хлопці-молодці всі, як один, трималися напохваті. Жодна пляшка не ляснула на палубі. Хлопці спритно виловлювати ух на льоту, не даючи розбитися.

Ото вишкіл - зразковий!

Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купців вичерпався запас.

Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:

- Це вже все?

На купецькому судні щиро здивувалися:

- А вам хіба мало?

- Ну, тоді бувайте!

- І ви теж!

- Ідіть з миром!

- А вам попутного вітру!

Судна розійшлися як у морі кораблі.

- Боцмане! - гукнув Бен-Акула.

- Я тут, капітане!

- Які у нас втрати?

- Жахливі, капітане, - винувато похнюпився боцман.

- Доповідай, нічого не криючи.

- Біда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облік, як ух з півсотні вже встигли висмоктати.

- Ого!

- Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих відмінників з пиятики. Ондечки ходять з червоними пиками, аж затинаються...

- Ну-ну, буває! Такі збитки навіть у винмагах передбачені. Називаються - склобій.

- А так, щоб було чим з-під поли торгувати та ще й у неурочний час з випивох три шкури дерти...

- Облишмо зайві балачки.

- Ваша правда, капітане...

Аж тут Бен-Акула велично випростався і змахнув єдиною рукою, закликаючи ватагу до уваги.

- Гей, хлопці! - владно гукнув він. - Гроші і коштовності - на бочку! Не будемо чинитися - будемо ділитися! Кожному катюзі стане по заслузі!

Як? Отаке всенародне свято та без мене?

Я прожогом рвонув на палубу.

- Ось і я!

Усе було б добре, але я ніяк не міг викишкати з пам'яті оте чарівне видовисько - добряча, мало не до колін купа сонцесяйних монет і набагато менша, але й набагато коштовніша купка зірчастих діамантів.

А де зараз ота купа і ота купка?

Розпорошилися по чужих кишенях!

І як би це мені примудритися та зібрати ух знову докупи?

Мета ніби не з досяжних...

А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя популярність з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком і прикладом. Кожне зречене мною слово жадібно ловлять і побожно переказують.

От і зараз мимохідь чую оповідку про мою принципову сутичку з боцманом, другою після капітана людиною на судні:

- Боцман каже йому: "Іоно, вип'ємо винця натурального?" А святий отець твердо стоїть на своєму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш капелан!

- А як він здорово виступив на лекції про шкідливість випивки, яку заходився читати капітан! - захлинається інший. - Іона встав і смиренно мовив: "Капітан вам розкаже, а я його оповідку проілюструю". І до того наілюструвався, що аж до ранку у трюмі зелених бісенят ловив... Гідна наслідувань людина!

Словом, діла ідуть, язики плетуть, а ніхто й гадки не мас, що я весь час обмізковую, як би ото ще раз побачити дві чарівні купи, сполучені докупи. Ніхто не чує, як нишком щовечора я уклінно молю Всевишнього:

- Господи, нашли на нас хоч такого-сякого штормягу!

А зранку я знову - серед грішників. Дивлюся, як дурять вони один одного, кидаючи на бочку чорні кубики з білими цяточками, або ловлять акул і шукають в їхніх неситих утробах пляшки (закорковані, звичайно). Нудота сказитися можна.

А на морі - гладінь. Навіть за борт поглянути гидко.

- Господи, коли ти нашлеш на нас хоч миршаву бурю? Адже один твій подмух, о господи, і море враз збуриться...

План я розробив простий, але, з огляду на морські забобони, дуже дійовий. Ледве господь дасть шторм, я нишком повипускаю з мишоловок корабельних пацюків і першим запанікую:

- Щури тікають! Рятуйся, хто може! Спасіння наше - в десниці божій!

Безумовно, у штормовому хаосі ніхто не добере, куди голодні тварюки тікають: за борт чи в камбуз по недоїдки. Масовою втечею щурів з мишоловок я досягну приголомшливого морального ефекту. Це буде для них немов грім з ясного неба. Адже завдяки мудрій вигадці капітана пірати звикли почувати себе у цілковитій безпеці, мов у бога за пазухою.

На цьому перший етап залякувальної обробки грішників буде завершено.

Етап другий: серед грому і блискавок (декорації - во!) я пророкую близький кінець судна, по самі бильця навантаженого неспокутаними гріхами, лихом та кривдою. У зв'язку з цим я миттю засновую і очолюю житлово-кооперативне товариство для вимолювання теплого містечка на небі з окремим персональним райським кущем.

За готівку - монети і нікчемні коштовні камінці - благополучна й успішна подорож за маршрутом "Земля - Небо" гарантована.

Примітка: хто зажилить хоч копійку, до самісінького Страшного Суду кипітиме у пекельному казані, з головою занурений у смолу та сірку. Та ще дідьки рогаті штрикатимуть в бік іржавими вилами...

Коротко кажучи, наслідок операції під кодовою назвою "Рятуйте ваші душі" мусить бути один - усе награбоване й накрадене опиниться в моїй торбі.

На цьому другий етап обробки буде завершено.

Третій етап, тобто роз'яснювальний, чому не відбувся кінець судна, я вирішив не проводити. Ліпше одразу по акціу "Рятуйте ваші душі" сяду в шлюпку (торба, звісно, при мені) і віддам швартові кінці.

Та на превелику мою скорботу, усе це - в непевному майбутті. Навіть благенького вітерця катма...

Я спересердя плюнув за борт в свічадо неозорої калюжі (хіба ж то море без хвиль з баранцями?) і вже вкотре подумки взмолився:

- О господи, подай штормягу!

Буря шаленіла.

Блискавки несамовито шматували хмари і пірнали у чорні хвилі, що насувалися стіною.

Оглушливо реготав грім.

З усього було видно, що божий посланець Ілля-громовержець цієї ночі виконає тижневу норму. Бач, яку розвинув штормівщину! То байдикував, а тепер, немов здурілий, наддає до плану...

Корабель "Зі святими упокій" стогнав усіма шпангоутами. Страхітливо скрипіли щогли. Замість вітрил на реях лопотіло якесь незугарне шмаття. Морські розбишаки попадали на коліна і палко молилися своїм однооким, одноруким та одноногим божкам.

Аж раптом велетенська хвиля підняла нашу посудину мало не до роз'ятреного Іллюшею неба, а звідти вдарив такий грім, ніби твердь небесна розкололася.

У цей слушний момент я й запанікував:

- Щурі тікають!

Ефект був надзвичайний.

У непевному освітленні блискавок я з приємністю спостеріг, що навіть боцман пополотнів, хоч мав таку чорну шкіру, ніби одвіку коптився у пеклі і вмивався самісінькою смолою.