- Ой, сором, ваша Вельможність! Ой, сором...

- "Отож, горіти тобі, боцмане, довіку в геєні вогненній, бо твоїй зчорнілій душі вже ніяка чистка не допоможе".

Нещасний боцман затремтів, немов скрутила його люта пропасниця.

А я неухильно виспівував своєї:

- "Але, о господи, - змолиться наш боцман, бо щиро усвідомив свою злодійську провину, - грошву і камінці, що випали на мою долю після розбійного нападу, я віддав у храм божий на свічки. Прошу списати цей ганебний гріх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душі балансу".

Боцман одразу пожвавішав і кинув на своїх спільників радісний погляд.

- А далі боцман скаже: "А на ті кошти, боже мій, слуги твої навіть тонюсінької свічечки не купили..."

- Куди ж ви, облудники, ух поділи? - вмить збурився чорний боцман. - У шинок понесли? З дівками на мої кревні бестились?

- Ще чого? - обурився і я. - У голові твоїй - одне неподобство! А ще до каяття узявся... Та ми, смиренні слуги божі, твоу кошти нишком, бо нам мирська слава ні до чого, пустили на утримання згорьованих удів та сиріт убогих. А ці сіромахи вибілили твою душу чистими сльозами подяки краще від усякої пекельної чистки. Збагнув?

- Ну, то це - інша справа! - мовив боцман.

- І тоді скаже тобі Всевишній: "Всеньке життя своє, боцмане, ти був на землі затятим грішником, а на небесі зробився праведником. Таке вже не раз траплялося. Бери, боцмане, крила за розміром, бери арфу до рук і паняй в райські кущі, які тобі лишень любі. Там тебе чарівні янголиці, усі - мов з писанки, почастують нектаром з амброзією, пригорнуть й приголублять..."

Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько достеменного раювання вкорінилося в найтупіші голови.

А по тому - рішуче наполіг.

- Грішники! Беріть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо гідний подиву почин святого боцмана в широкі маси розбишак! Вивертайте кишені! Здавайте мені, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонює та в пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте певні! Бачите: море мені по коліна!

- А таки донесе, - розчулено мовив боцман, розмазуючи на своїй брудній пиці чи то чисті сльози каяття, чи то морські бризки - не добереш. - " Донесе аж до першої корчми...

На борту корабля "Зі святими упокій" вибухнули глузливим реготом.

Виявляється, цей негідник весь час тільки клеїв із себе дурня! От же гад повзучий...

- Що, не вірите? - заволав я, вражений у саме серце нечуваним блюзнірством цього підступного відступника. - Хіба не бачите чуда? Море мені по коліна!

- Ще пару пляшок, - лагідно мовив боцман, - і ти, Іоно, ходитимеш по воді, яко по суху.

О господи! Якої репутації я зажив! Правильно люди кажуть: з ким поведешся, з тим і наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...

Однак я ще мав надію на щасливий кінець: раптом станеться ще одне чудо?

- Грішники! - загорлав я. - їй-богу, я не брешу!

- Іоно, - поблажливо озвався капітан Бен-Акула, - ходь на борт. Як пить дать дамо тобі випити... А ти, боцмане, якої думки?

- Ну що ж, вистава варта чарки...

Ото й усе за всі мої труди?

- Не піду! - затявся я. - Не піду, коли мені не вірують. Бач, з пророка брехуна зробили!

А капітан на те - миролюбно:

- Та звідки нам знати, брешеш ти чи ні? Он уже скільки лантухів гречаної вовни намолов...

І тут я зважився на відчайдушний крок.

Цікавитесь який?

Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренілих у розбоях грабіжників на путь істинну до справжнього багатства...

- Хай мене грім поб'с, коли брешу! - заприсягнувся я, сам жахаючись свого вчинку.

Подивився на небо - пронесло.

- Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! - мовив уже сміливіше.

Поглянув угору - пронесло.

- Хай хлябі водні розверзнуться, коли хоч гріш втаю! - вже зовсім хоробро збрехав я і на доказ тупнув ногою.

Нараз твердь піді мною захиталася, розверзлася чорна безодня і вмить поглинула мене.

Я опинився в абсолютно темній і вогкій камері. Пітьма - хоч в око стрель. Звідкілясь повівало смородом, ніби я вскочив прямісінько в гальюн.

Я витягнув руки і сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди скрізь були вогкі і драглисті стіни, ніби ух слимаками вимазали. Заходився було обтирати одну стіну полою, коли це вона раптом конвульсивне здригнулася, а потім дрібно-дрібно затрусилася.

Хтось зареготав страшним утробним басом:

- Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, і тебе перетравлю... Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!

Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубів, як на лютому морозі, хоч у камері було тепло і навіть задушливо.

- Ц-ц-ц-ц-це де я? - тільки й спромігся, що процокотіти зубами.

- У череві китовому, - відповів той же утробний голос. - Хо-хо...

- А хто ц-ц-ц-це говорить?

- Черево.

- Яке черево?

- Моє, китове.

"Дурить, гнида, - вирішив я. - Морочить мені голову, бо знає - тут не дуже роздивишся..."

- Значить, у череві?

- Авжеж.

- У китовому, кажеш?

- Точно.

- А хіба ж може черево розмовляти?

- Це як у кого, - охоче пояснив утробний голос. - У мене, наприклад, може, бо я кит-черевомовець. Та й подумати: треба ж арештантові хоч з кимось слівцем перекинутись. Хоч би й з наглядачем.

- Так ти наглядач?

- Передусім - в'язниця.

- Як же так?

- А просто - за сумісництвом.

- Виходить, я - ув'язнений?

- Виходить, що так.

- І надовго?

- На п'ятнадцять діб.

- Ото!

- Не огокай! Строк покарання відміряли в самий раз, бо твою провину вирішили вважати дрібною. З деяких міркувань...

- Це ж яких, цікаво?

- Тобі краще знати.

- А тобі доля в'язня байдужа?

- Моє діло мале: за наказом згори хапати і тримати, поки строк покарання не мине.

- І щось за це маєш?

- Та не так щоб і розкішно - за харчі.

- І добре годують?

- Найдрібнішим планктоном! Можна сказати, на голодній пайці тримають...

- А ти що?

- Та нічого... Славословлю і за турботи дякую! Бо коли що не так, у море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!

Обидва сумовито замовкли. Невеселі думки заснували в моїй голові.

- Боже мій! - заскиглив я. - Змилуйся над смиренним рабом твоїм.

- Молодця! - похвалив мене голос. - Повідомляю: термін ув'язнення буде значно скорочений, якщо ти доброчесно роєшся і невтомно вихвалятимеш Всевишнього.

- То це він мене сюди запроторив?

- А хто ж іще?

- Виходить, ти слугуєш Всевишньому?

- Ні, богу морів Посейдону. Однак брат Посейдона верховний олімпієць Зевс уклав з твоїм Всевишнім угоду про товариську взаємодопомогу. Отож, у відповідь на дружнє клопотання канцелярії Сьомого Неба про затримання у володіннях Посейдона небезпечного злочинця, що спритно втік з терену, підвладному Всевишньому...

- Ясно! - урвав я його осоружну канцелярську мову. - Можеш перепочити...

Тільки тепер я усвідомив до кінця власну приреченість. Оце влип! З корабля та в стравохід. Сів я просто у калюжку (певно, шлункового соку) і зажурився. Трапилось як у того невдахи: хотів минути пень, та за колоду перечепився...

А кит-черевомовець питає:

- Як тебе, злодюжко, звати?

- Іоною, - відповідаю, про всяк випадок не реагуючи на образу: зневага до в'язня - святий обов'язок наглядача. - А тебе як величати?

- Невже не знаєш?

- Звідки? Я ж уперше...

- І то правда! А звуть мене Левіафаном.

- Що ж, будьмо знайомі!