Потроху очі призвичаулися до пітьми. Ясна річ, сюди позбиралися на нічліг різні безпритульні лобуряки. Зараз нажираються і напуваються, потім спатимуть покотом, впритул один до одного, щоб тепліше було.

Усе це був люд убогий: тільки й грошви, що на полумисок юшки та келишок сивухи. Але ж юшка яка - ложка сторч стоїть! Тільки у кутку, під каганцем, двоє смакують не з келишків, а хлебчуть прямо з грубенького барильця та маслаки з чималими шматурами м'яса гризуть. Над мисюрою парус - харч свіженький, щойно з вогню...

Один з них - довгий і худющий, мов корабельна щогла. Морда - з самого профіля. Другий - низенький і товстенький, немов дбайливо натоптана усяким добром торба. Пика - з самого кола. Обидва - у строкатих блузах, в яких полюбляють хизуватися мореходи.

На них я й націлився. Тільки чекаю слушної нагоди.

Чую, щогловидий поважно каже:

- А гарно украсти і на зуб не попасти!

Його приятель не встиг і рота розтулити, як я вже вклинцювався в розмову:

- Пхе! Поганеньке ремесло ліпше доброго злодійства...

Строкатий з профілем одразу на мене:

- А ти хто такий розумненький?

Я статечно відповів:

- Без плуга - не орач, без молота - не коваль, а без Біблії - не оповідач.

- Невже Біблію маєш? - вразився він.

- Авжеж!

- Де ж ти отакий скарб роздобув?

- То моя справа...

- І читати по писаному вмієш?

- А чого б я Біблію на горбі тягав?

- То сідай до нас, юний отче, за кумпанію...

Я сів і негайно вдарився у спогад:

- Наш піддячий любить борщ гарячий. А як голодний, зжере і холодний.

- Складно кажеш!

- Слово почуєш, та не зжуєш.

- То пригощайся - у нас на трьох стане!

- Гріх непрощений - їсти хліб немащений. І їсти хочу, і горло дере...

- Та ж ось барильце!..

І пішло, і поїхало...

- Веселий ти хлопець, отче! Ану розкажи щось з пісанія, щоб ні в тин ні у ворота!

- Можна, - кажу я. - Ось послухайте.

Тут уже всі присутні в корчмі присунулись ближче. Навіть корчмар залишив своє місце за шинквасом і завис наді мною.

- Чули про Мертве море, в якому навіть жаби не живуть?

- Та чули...

- А чого воно мертве?

- Та хтозна...

- А я знаю!

- Чому ж воно мертве?

- А тому, що під водною гладінню поховано стільки пропащих душ, що все живе гине...

- Невже?

- Точно кажу! А сталося це так...

На тому місці, де тепер смердить мерцями море, колись стояли рядком два великих міста - Содом і Гоморра. А перед тим, як погрузнути в море, обидва міста погрузли в розпусту. У Гоморрі жінки покинули чоловіків і втішалися любов'ю поміж собою, а в Содомі все сталося навпаки - поміж собою любилися чоловіки. Уявляєте?

Дізнався про ці неподобства Всевишній і дуже розгнівався:

- Я що людям наказував?

- Любитися і розмножуватися! - хором відповіли йому янголи.

- А що роблять люди в Содомі та Гоморрі?

- Любляться, але не розмножуються! - відповів янгольський хор.

- А що станеться, коли ця пошесть пошириться по всій землі?

- Вимруть усі люди!

- Що ж робити?

- А бог знає!

Всевишній і справді знав: винищити безплідних порушників до ноги, та й по тому.

А жив у Содомі праведник Лот, рідний небіж патріарха Авраама. Він дружину не покинув. Тому й двох дочок мав. Обидві дочки - дівки непорочні, бо женихи між собою кохалися.

Послав Всевишній до Лота двох янголів з наказом:

- Хай до ранку покине місто з усім сімейством. Хай ідуть вони світ за очі і не озираються. Якщо озирнуться, лихо буде.

Прийшли янголи до Лота. Та ледь переказали божий наказ, як перед Лотовою халупою зібрався цілий натовп розбещених содомитів.

- Лоте! - нахабно вимагають. - Ану, подай нам своїх янголяток!

- Та що ви, люди! - каже ум Лот. - Як вам не сором? Адже це янголи!

- Їх нам і треба!..

- Ліпше я вам своїх непорочних дочок на поталу віддам...

- А навіщо вони нам, коли ми від власних молодиць повтікали?

Даремно вони галасували: янголи розлютилися і дали добрячої прочуханки усьому натовпу.

А вранці пішов Лот з міста. За ним - сімейство. І чують: за спинами у них грімотить, гуркоче, на всі голоси волає. Лотова жінка озирнулася і навіки остовпіла. Лишився праведний Лот без жінки. Поселився він з дочками у печері, подалі від людей.

А далі я вам прямо з Біблії прочитаю.

Ось слухайте:

Я навмисне зупинився на найпікантнішому місці і зітхнув:

- Ех, без добавки і горілка не смачна...

- І справді! - зголосився сам корчмар. - Дозволь, вчений отроче, я тебе почастую?

- Благословляю намір твій! - не пручався я під нетерплячі вигуки слухачів.

- Ось тобі чарочка, юний отче, читай далі...

І молодша також народила сина і нарекла його ім'ям: Бен-Аммі, (кажучи: він син роду мойого). Він отець амонитян понині.

Аж тут низенький товстун розхвилювався:

- А чому ж господь за отакі аморальні вчинки не покарав старого гріховодника з молодицями? Інших, бач, карає, а цих - ні! і невже поблизу вже й чоловіків не було?

- Як не було? - загарячкував і корчмар. - А вино? Ти забув про вино! У кого ж хтиві дівки вино купували, коли не в корчмарів?

Розбурхався і щогловидий:

- Не розумію, як це можна переспати з непорочною дівахою і навіть не помітити? Знову ж таки: хто йому новонароджені - сини чи онуки?

А тоді в один голос - до мене:

- Отче, а що ти скажеш?

Я замислився, а потім мудро вирік:

- Дуже складні ваші запитання. Справа ця і дійсно надзвичайно заплутана. Без пляшки в ній нічого не добереш! А щось пляшки я й не бачу...

- Зараз буде, отче. Одна мить!

Черепок тріщав, мов твердь небесна за часів Всесвітнього Потопу...

Сурми сурмили архангельські...

Груди палило, мов я пекельної сірки наковтався...

З рота виривалося смердюче дихання...

Фу! Аж самого нудить...

О господи!..

Перед очима стрибало, пливло і гойдалося. Стіни похитувалися, немов п'яні. Стеля раз у раз ніби падала на мою бідолашну голівоньку. Звідусіль рипіло, скреготало і грюкало. Ложе совалось піді мною туди-сюди, немов намагалось скинути мене на підлогу.

Свята трійце, де я?

Раптом двері відчинилися, а на мене посунула така фігура, що я аж отерп.